Загальні засади забезпечення наступності у системі безперервної освіти

Н. Виноградова намічає можливі шляхи розв'язання проблеми наступності, виділяючи ті питання, які вимагають обговорення.

Питання перше стосується розуміння сутності наступності між дошкільною і початковою ланкою освіти. Вище ми вже наводили кілька визначень, тому проаналізуємо лише ті аспекти, котрі, на думку Н. Виноградової, мають проблемний характер.

Вчена відзначає, що найменше взаємодія між дошкільними працівниками і вчителями початкової школи спостерігається щодо визначення мети і змісту навчання. Сьогодні технологія навчання дійшла до такого рівня, що будь-яке знання може бути дано дитині незалежно від її віку. Тому зараз практичних працівників дошкільних установ і початкової школи хвилює не стільки проблема цілей і змісту навчання (чому навчати і навіщо навчати), скільки методів і засобів (як навчати). Це породило протиріччя між провідними лініями виховання і навчання дітей зазначених вікових періодів, що визначають успішність усього подальшого гармонійного (підкреслимо, гармонійного!) розвитку дитини, і фактичною орієнтацією на штучну акселерацію, хід навчання квапливий з пропусканням окремих стадій дитячого розвитку.

Варто визнати, підкреслює Н. Виноградова, що таке протиріччя збільшується, можна сказати підігрівається, суспільною думкою. Багато сторін взаємодії дошкільного і молодшого шкільного періоду складаються не під впливом педагогічної доцільності, а під тиском батьків, засобів інформації, непрофесіоналів, що займаються дошкільним вихованням.

Це викликало ще одне явище – встановлені зараз шляхи розв'язання проблеми наступності не завжди відповідають науковим уявленням про самоцінність кожного періоду розвитку дитини, а процес виховання і навчання не орієнтується на вікові особливості і можливості дітей. Більше того, розуміння вікового періоду розвитку ставиться в залежність від організаційних сторін системи навчання.

У системі навчання закріпилася тенденція: старша ланка диктує свої вимоги попередній. З цього погляду усім здається очевидним, що ВНЗ указує школі, якого випускника готувати, старша школа висуває свої вимоги основній, та – початковій... У свою чергу, початкова школа стала жорстко встановлювати умови вступу дошкільника в школу: проводяться невиправдані тестування, що перевіряють тільки готовність до вивчення конкретного шкільного предмета. І якщо, на думку перевіряючого, дитина не засвоїла визначений зміст конкретного навчального предмета (наприклад, не вміє читати), їй відмовляють у прийомі до наступного року. По суті справи, метою таких доборів у перший клас невиправдано стає відповідь на питання: «Прийняти (не прийняти) дитину в школу?» Більш того, це впливає і на розуміння готовності до шкільного навчання. Підготовка до школи розглядається часто як більш раннє вивчення програми першого класу і зводиться до формування вузько предметних умінь і навичок.

У цьому випадку наступність між дошкільним і молодшим шкільним віком визначається не тим, чи розвинуті в майбутнього школяра якості, необхідні для виявлення нової діяльності, чи сформовані передумови діяльності навчання, а тільки тим, чи готовий він до вивчення рідної мови, математики, природознавства. Результатом цього найчастіше є руйнування пізнавальних інтересів дітей, швидка втрата інтересу до школи, формування поверхневих знань.

Н. Виноградова розглядає наступність дошкільної і початкової шкільної освіти як одну з умов безперервного навчання дитини. У цьому смислі, зазначає вона, наступність, по-перше, передбачає визначення загальних і специфічних цілей навчання на обох рівнях, побудову єдиної змістовної лінії, що забезпечує ефективний поступальний розвиток дитини, її успішний перехід на наступну ступінь навчання, по-друге, зв'язок і погодженість кожного компонента методичної системи освіти (цілей, завдань, змісту, методів, засобів, форм організації).

Таке розуміння наступності забезпечує на рівні дошкільної освіти:

• збереження самоцінності цього вікового періоду, пізнавального і особистісного розвитку дитини, її готовності до взаємодії з навколишнім світом;
• розвиток провідної діяльності (гри) як фундаментального новоутворення дошкільного періоду.

На рівні початкової шкільної освіти:

• опору на наявний рівень досягнень дошкільного дитинства;
• індивідуальну роботу у випадках інтенсивного розвитку, спеціальну допомогу по коригуванню несформованих у дошкільному дитинстві якостей;
• розвиток провідної діяльності (навчання) як фундаментального новоутворення молодшого шкільного віку і перспективний розвиток екс-провідної діяльності і форм взаємодії з навколишнім світом.

Вчена вважає, що перехід школи на чотирьохрічне навчання створює реальні можливості для розв'язання проблеми наступності з урахуванням перспективних завдань і змісту навчання дітей 3-10 років і створення умов для плавного переходу з дошкільного дитинства до систематичного навчання.

Н. Виноградова піднімає питання про діяльнісний підхід до навчання, зазначаючи, що, декларуючи його, педагогіка і далі продовжує піклуватися переважно про постійне доповнення змісту навчання, збільшення пропонованих дитині знань. Орієнтування на пріоритет знань, незалежно від рівня розвитку дитини, залишає незмінними і психічні процеси, на які орієнтується процес навчання. Навіть початкова школа спирається в основному на сприймання і пам'ять. Це, у свою чергу, визначає репродуктивний характер діяльності, що веде до зниження (а часом і руйнування) самостійності, ініціативності учня. У методиці починає переважати інструктивність, пред'явлення готового зразка і вимога відповідати йому.

Результатом такої «ланцюгової реакції» є усім відоме педагогічне явище – дитина виступає як об'єкт діяльності, процес навчання уявляється занадто «плавним» і спокійним, а учень у всіх смислах стає конформістом.

Діяльнісний підхід до навчання, на думку Н. Ф. Виноградової, вимагає наступності в розвитку дитини як суб'єкта діяльності, тобто її рівноправної участі у «відкритті» знань, встановленні істини, визначена «конфліктність» процесу навчання. Педагоги повинні надати дитині право на помилку, міркування, гіпотезу, волю вибору і т. д.

Виходячи з цього, особливого значення набуває ідея реалізації наступності провідних діяльностей суміжних етапів розвитку. Так, у початковій школі як і раніше залишається актуальною ігрова діяльність дитини. Більш того, психолого-педагогічними дослідженнями доведено, що розвиток нової провідної діяльності прямо обумовлений наступністю з попередньою, тому що саме в її надрах і формується наступна провідна діяльність. Це підкреслює особливу важливість формування ігрової діяльності протягом усього дошкільного дитинства, особливо тих її компонентів, що пов’язані з навчальною (прийняття завдання, виконання правила, мотивація діяльності, вибір засобів її реалізації й ін.).

Відсутність пріоритетної орієнтації дошкільного виховання на розв'язання цього завдання збільшується в початковій школі, де процес навчання не розрахований на формування провідної діяльності. Більш того, практики часто змішують поняття «навчання» і «навчальна діяльність», що приводить до того, що в середню школу приходять учні, що не вміють учитися.

Для розв'язання проблеми наступності дуже важливо відповісти ще на одне питання: як розуміти розвиток дитини 3-10 років?

Психологи дають нам можливість сформулювати дидактичні закони, реалізація яких забезпечує розвиток як результат, що не збігається зі змістом навчання. Як же пропонується розуміти розвиток? Розвиток є, насамперед, уміння добувати і використовувати знання, визначати своє незнання, оцінювати свої успіхи й аналізувати помилки. Розвиток є сукупність новоутворень, що принципово відрізняють дитину від неї ж самої до початку навчання.

Є ще одна найважливіша сторона розвитку – підтримка індивідуальності дитини. На жаль, у розвитку індивідуальності відмовлено як дошкільникові, так і молодшому школяреві.

Отже, на думку Н. Виноградової, поняття «наступність» має бути збагачене новими змістовними компонентами:

• емоційний компонент – облік специфіки емоційної сфери особистості дитини, забезпечення емоційної комфортності як дошкільника, так і школяра в процесі навчання, пріоритет позитивних емоцій, побудова процесу навчання на оптимістичній гіпотезі;
• діяльнісний компонент – забезпечення зв'язків провідних діяльностей суміжних періодів, опора на актуальні для кожного періоду діяльності, створення умов для формування передумов провідної діяльності наступного вікового періоду;
• змістовний компонент – правильне співвідношення між знаннями про навколишній світ, про самого себе, про процес пізнання, установлення перспектив у змісті навчання від дошкільного дитинства до початкової школи;
• комунікативний компонент – облік особливостей спілкування дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, забезпечення безпосереднього і контактного спілкування;
• педоцентричний компонент – постановка в центр навчально-виховного процесу дитини, простежування зв'язків між нею і навколишнім світом (дитина і предметний світ, дитина і природа, дитина і інші люди і т. д.), індивідуальний характер її навчання і виховання.

Для усунення зазначених вище протиріч у реалізації наступності дошкільного закладу і початкової школи необхідне дотримання наступних умов:

• збереження самоцінності кожного вікового етапу розвитку дитини;
• забезпечення поступального вікового розвитку дошкільника і молодшого школяра;
• для початкової освіти: опора на досягнення дошкільного дитинства;
• погодженість програм дошкільного закладу і початкової школи;
• збереження провідних видів діяльності (на рівні дошкільної освіти – ігрової, на рівні початкової шкільної освіти – навчальної) ;
• усунення дублювання програм;
• співробітництво вчителів і вихователів (взаємовідвудування занять, уроків, проведення спільних нарад з питань наступності дошкільної і початкової шкільної освіти й ін.) ;
• створення умов для розвитку творчих, інтелектуальних і особистісних потенціалів дитини;
• у дошкільному віці необхідно приділяти особливу увагу формуванню психологічної готовності дітей до школи (розвиткові сприймання, уяви, художньо-творчої діяльності й ін.) ;
• дошкільна освіта повинна стати обов'язковою і загальнодоступною.

При такому підході реалізація наступності між зазначеними ланками освіти стане однією з умов безперервної освіти дітей.