Західноукраїнська проза 20-30-х років ХХ століття: проблема неоромантизму (О. Турянський, Р. Купчинський, А. Чайковський, А. Лотоцький, Б.-І. Антонич, К. Гриневичева)

Аналіз індивідуальних стилів прози згаданих письменників дає підстави дійти ще одного висновку про те, що в межах одного літературного напряму (неоромантичного) можуть співіснувати новаторські твори за рівнем художнього виконання і такі, що представляють “добротну” масову (С.Андрусів) літературу. Різниця між ними помітна не тільки на мовностилістичному рівні художнього викладу, а й на його внутрішній організації (психологічність, багатогранність ідейного та образного трактування). 

У підрозділі 3.2. (“Трагедійне увиразнення авторської дихотомії “я” – “світ””) колізія між Космосом / Гармонією / Миром / Добром та Соціумом / Хаосом / Війною / Злом увиразнює трагедійність авторської дихотомії “я” – “світ” у творах про війну О.Турянського та Р.Купчинського, де “я” – це людина, особистість, а “світ” – це хаотичний соціум. 

Тут письменники втілили неоромантичну ідею порозуміння і контакту зі світом, коли герой, з одного боку, відчуває вплив всесильних “космічних сил”, а з другого, починає усвідомлювати велику значущість людських учинків і власну відповідальність за все, що коїться на землі. 

У дисертації повість-поема “Поза межами болю” О.Турянського вперше простежується у порівнянні із найвідомішими творами про першу світову війну Е.-М. Ремарка, А. Барбюса, С. Мірівіліса, Е. Хемінгвея, котрі воювали, як і О. Турянський та Р. Купчинський, на фронтах цієї війни. Але повість-поема “Поза межами болю” вирізнялася серед згаданих західноєвропейських письменників іншими настроями, ніж твори “втраченого покоління”, вірою в перемогу добра і світла над злом, “духу” над “тілом”, любові над ненавистю. Усвідомлення ваги моральних цінностей, духовного вдосконалення людини допомогло О.Турянському щонайглибше зрозуміти природу війни як катастрофи.

Якщо твір Р.Купчинського “Заметіль” як літопис стрілецького війська має важливе значення для відтворення тогочасних історично-культурних процесів на Галичині, то повість О.Турянського – це серйозний внесок українського письменника в художнє осмислення світовою літературою подій першої світової війни. 

У четвертому розділі “Неоромантизм як синтетичний стиль міжвоєнної доби” розглядаються такі важливі його риси, як синтез та флюктуація. 

У підрозділі 4.1. (“Стильові особливості історичної прози Катрі Гриневичевої”) іде мова про стильові особливості історичних творів К. Гриневичевої “Шестикрилець” та “Шоломи в сонці”. 

Необарокові стильові засоби у творчості письменниці (за О. Мишаничем) зумовлені особливостями художнього світогляду мисткині. Стиль письменниці досі належно не досліджувався в українському літературознавстві. Художня модель К.Гриневичевої, маючи системну цілісність, відповідає такій рисі її індивідуального стилю, як флюктуаціонізм (Ю. Шерех). 

У прозі К. Гриневичевої ця риса проглядається на поетикальному (мовно-стилістичні особливості), психолінгвістичному (вплив індивідуальних стильових особливостей на психіку читача) та метафізичному (надчуттєве сприйняття художнього світу митцем і читачем) рівнях. Усі три рівні становлять єдине ціле. 

Творчість Катрі Гриневичевої збагатила західноукраїнський літературний процес 20-30-х років, а точніше, загальноукраїнський, не лише стильовими пошуками, а й патріотичними мотивами, що гармонійно співіснували в українському варіанті неоромантизму. 

Показовою щодо синтетичності неоромантичного стилю є розглянута у підрозділі 4.2. ("Феномен Б.-І. Антонича (повість “На другому березі”)") проза Б.-І.Антонича. “Мирне співіснування” в одному творі різних мовностильових спрямувань, підпорядкованих неоромантичній домінанті – талановите відкриття письменника. 

Проза Б.-І.Антонича майже не досліджувалася, бо вважалася “слабшою” порівняно з поезією. Здійснений аналіз (у порівнянні з творчістю Ф. Кафки, А. Камю, Ж.-П. Сартра, М. Пруста) дозволяє твердити протилежне. Письменник, постійно перебуваючи у творчих пошуках “нового”, прагнув знайти у поєднанні різного гармонію у стильовому синтез. Свідчення щодо цього знаходимо в літературно-критичних та мистецьких статтях, відгуках, рецензіях Б.-І.Антонича (“Криза сучасної літератури”, “Сто червінців божевілля”, “Література безробітної інтелігенції”, “Як розуміти поезію” та ін.), це підмітив і Є.Ю.Пеленський (“Сучасне західньо-українське письменство: Огляд за 1930-1935 рр.”). 

Оригінальне мистецьке сприйняття світу Б.-І.Антонича потребувало і неповторного художнього вираження. Письменник широко експериментував, чим змушував дослідників нерідко зараховувати його твори до різних стильових напрямів. У прозі Б.-І. Антонич досяг поставленої творчої мети – гармонії у стильовому синтезі – зумівши знайти в провідному мотивові повісті “На другому березі” (а він звучав як “привітання життю”) відповідний стиль з характерною неоромантичною домінантою. 

 Аналіз незавершеного роману Б.-І. Антонича “На другому березі” поповнює наші уявлення про український літературний процес як один із найталановитіших зразків прози міжвоєнного періоду. 

 Неоромантизм як літературний напрям унікальний тим, що є синтетичним і синтезуючим. На макрорівні синтез означив прагнення письменників побачити світ цілісною системою, а на мікрорівні – виявився домінантною основою багатьох стильових явищ, починаючи від барокових і закінчуючи експресіоністичними тенденціями. 

У Висновках узагальнюються основні результати дослідження. У роботі встановлено, що 20-30-ті роки були одним із досить прикметних періодів ХХ століття і в суспільно-політичному, і в культурному сенсі. Він, доволі складний в історії України, позначений активними пошуками українців себе в межах свого національного простору, серед численних європейських держав і народів. 

Переосмислення в Європі після першої світової війни політичних і культурних цінностей розпочато ще в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, й у міжвоєнний період заявило про себе досить виразно. Особливо це було помітно в Галичині, яка, перебуваючи під гнітом Польщі, все ж мала порівняну свободу та демократію, про що свідчила наявність великої кількості партій, літературно-мистецьких угруповань