Закон грошового обігу. Паперові гроші

При обслуговуванні обігу банківськими грошима розширюються можливості для вирівнювання Мф і Мн у разі збереження сталості грошей. Вони зумовлені тим, що кредитний механізм емісії цих грошей містить у собі передумову повернення їх з обігу через погашення позичок. Якщо випуск грошей у країні прямо не використовується для покриття бюджетних витрат, а здійснюється виключно на основі банківського кредитування, то вимоги закону Мн можуть бути забезпечені завдяки дотриманню принципів і закономірностей кредитного процесу. Розширенням кредитування можна збільшити Мф до рівня Мн, оскільки обсяг виданих позичок певний час перевищуватиме обсяг погашених. Об¬меженням кредитування величину Мф можна зменшити до необхідного рівня, бо випереджаюче погашення позичок виключає частину грошей з обігу. Тут також діє певний автоматизм пристосування грошової маси до потреб обігу, проте він базується на економічно обґрунтованій кредитній політиці.

Отже, специфікою дії закону Мн в умовах обігу банківських грошей є те, що вже під час випуску таких грошей створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання грошової маси в обігу на об’єктивно необхідному рівні.

Закон грошового обігу був і є об’єктом активного дослідження в радянській та в сучасній вітчизняній літературі з теорії грошей та грошового обігу. У сучасній західній літературі проблема балансування Мф і Мн взагалі не аналізується. Але не тому, що в розвинутих країнах ринкової економіки науковці не досліджують шляхи забезпечення стабільності грошей. Навпаки, ця проблема там є центральною. Проте вирішується вона із суто ринкових позицій – через регулювання співвідношення між попитом і пропозицією гро¬шей на грошовому ринку. Такий підхід є плодотворнішим, бо попит на гроші виражає повну потребу в грошах, пов’язану з обслуговуванням усього грошового обороту. Показник же Мн в механізмі закону грошового обігу виражає лише частину потреби в грошах, яка пов’язана з грошовим обігом. Такий вузький показник (Мн) не відповідає практичним завданням регулювання грошового обороту монетарними методами.

Паперові гроші. Практика карбування державою замінників повноцінної золотої монети та роль благородних металів як миттєвих посередників у сфері обміну зробили можливою заміну грошового товару знаками вартості – металевими та паперовими.

Вперше паперові гроші з’явилися в Китаї у ХІІ ст., у Росії – 1769р. починаючи з кризи 1929-1933рр. у більшості країнах, а з 1936 р. у всіх капіталістичних країну функцію засобу обігу виконували тільки паперові гроші.

Поняття паперових грошей має два тлумачення: широке, коли паперовими називають будь-які грошові знаки, виготовлені з паперу (розмінні і нерозмінні банкноти, казначейські білети тощо), і вузьке, коли паперові гроші ототожнюються зі знаками вартості, що імітуються казначейством для покриття бюджетних витрат. Розглянемо поняття паперових грошей у вузькому розумінні.

Паперові гроші – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визначаються законодавчо обов’язковими до приймання у всі види платежів. Або іншими словами, паперові гроші – це грошові знаки або символи повноцінних грошей, наділені примусовим курсом, які випускаються для потреб держави. По суті, - це завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від субстанціональної вартості грошей, а й від реальних потреб обороту. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту в платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Такі гроші називають ще кредитними, або казначейськими.

Виникнення паперових грошей зумовлене об’єктивними причинами, які також в кінцевому підсумку призвели до демонетизації золота. Проте у кожному конкретному випадку до випуску паперових грошей державу спонукають й інші причини, зокрема необхідність покрити дефіцит державного бюджету, оскільки уряд це не спроможний зробити збільшенням надходжень грошових коштів з інших джерел.

Об’єктивні умови для створення паперових грошей в окремих країнах визріли на початку переходу до капіталістичного способу виробництва. У попередніх формаціях таких умов не було. Тому окремі спроби випустити там паперові гроші закінчувалися невдачею. Населення сприймало їх як гроші і погоджувалося дотримуватися їх  у платежі лише доти, доки держава підтримувала надію обміняти їх на реальні цінності. Як тільки така надія зникала, паперові гроші вилучалися з обігу і будь-які каральні заходи держави не могли змусити населення брати їх як гроші.

Отже, паперові гроші – це об’єктивний продукт розвитку економічних відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим,  що, використовуючи об’єктивно обумовлені можливості заміни повноцінних грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови випуску їх в обіг. І доки випуск паперових грошей не перевищуватиме об’єктивних потреб обігу в грошах, доти вони будуть виконувати функції засобів обігу і платежу. 

На початку випуску паперових грошей, коли вони тільки входять в обіг довіру суб’єктів може забезпечуватися державою двома способами:

1. обіцянкою розмінювати нові гроші в майбутньому на золото, як це було в радянській Росії в 1922р. при випуску нових грошей – червінців;
2. прив’язуванням випуску паперових грошей до кредитних грошей чи будь-яких кредитних зобов’язань, що до цього були в обігу в даній чи сусідній