Закон грошового обігу. Паперові гроші

У більшості країн у ХІХ –ХХ ст.. паперові гроші виникли на основі розмінної банкноти, яка була в обігу. У певний момент розмін банкноти припинявся, і без будь-якої зміни зовнішнього вигляду їх починали випускати для покриття бюджетного дефіциту, тобто вони ставали паперовими грошима. Проте суб’єкти ринку не відразу помічали таку зміну їх сутності і приймали в платежі.

Після впровадження паперових грошей в обіг довіру до них підтримувати певний час держава методами економічної політики. В умовах розвинутої ринкової економіки держав є наймогутнішим і найактивнішим суб’єктом економічних, у тому числі грошових, відносин. Вона має широкі податкові зв’язки з усіма суб’єктами грошового обороту і є одним з найбільших виробників товарів і продавцем їх на ринку, а також одним з найактивніших суб’єктів на ринку цінних паперів. У всіх цих випадках держава одержує гроші у великих розмірах від інших суб’єктів сфери обігу, і якщо вона погоджується одержувати платежі  в паперових грошах, то інші суб’єкти обігу приймають їх у платежі і між собою.

Тут діє фактор довіри до наймогутнішого з економічного погляду партнера, який істотно впливає на поведінку всіх інших суб’єктів, унаслідок чого вони сприймають паперові знаки як повноцінні гроші. Ця дія базується не на суб’єктивній, а на об’єктивній економічній основі, на якій розвивається кредит взагалі. Доти, доки суб’єкти сфери обігу мають можливість купувати за свої паперові знаки товари чи послуги, вони віритимуть у кредитоспроможність держави і прийматимуть паперові гроші як платіж за свої товари, у тому числі й від держави.

Крім фактора довіри до держави-емітента, обіг паперових грошей, навіть за умови їх знецінення, підтримуються й іншими чинниками. Для багатьох суб’єктів обігу не має вибору, і вони можуть обміняти свій товар, лише продавши його за паперові гроші. передусім держава забороняє обіг іноземної валюти на внутрішньому ринку, і населення як один з найчисельніших його суб’єктів змушене продавати свою робочу силу за національні грошові знаки, що відкриває їм шлях в обіг. Ті ж суб’єкти, які мають можливість продавати свій товар за іноземну валюту чи по бартеру, як правило, використовують цю можливість, обмежуючи сферу обігу національних грошей. Тому зростання інфляції неминуче супроводжується бартеризацією, доларизацією відносин.

Крім того, більшість суб’єктів ринку мають певні запаси нагромаджених паперових грошей. Будучи неспроможними обміняти їх на товари чи іноземну валюту, вони змушені підтримувати їх обіг, щоб остаточно не втратити свої заощадження.

Усе це свідчить про те, що паперові гроші мають не тільки певні ознаки кредитних грошей, а й явні специфічні особливості, що дає підстави класифікувати їх як окремий, менш розвинутий вид кредитних грошей.

Ознаки паперових грошей:

• випуск їх для покриття бюджетного дефіциту;
• нерозмінність на золото;
• примусове запровадження в оборот;
• нестабільність курсу;
• неминуче знецінення.

Ці ознаки властиві насамперед грошам, що емітуються безпосередньо урядом в особі Міністерства фінансів (казначейські білети, зобов’язання). Але цих ознак можуть набувати і гроші, які емітуються банками, якщо їх емісія їх спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту.

Отже, самі по собі паперові гроші вартості не мають. Висока ліквідність паперових грошей визначається такими ознаками:

• прийнятністю грошей;
• законний платіжний засіб – паперові гроші, по суті є декретивними грошима; вини стають грошима тому, що так вирішила держава;
• відносна обмеженість.

З розвитком банківського кредиту і банківської справи взагалі банки стали випускати замість комерційних векселів свої зобов’язання – банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний і купівельний засіб і стали самостійним видом кредитних грошей – банківськими грошима.

Банкнота в самому загальному трактуванні є простим векселем емісійного банку. особливо чітко виявляється спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти. Банкноти початково випускались всіма банками як векселі. Згодом вони набули сили національних грошей. Їх емісію здійснює тільки Нацбанк.

Історично класична банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів про взяття на зберігання від купців золота та про зобов’язання повернути його за першою вимогою. Поступово такі розписки набули строго встановленої форми й абстрактності як важливих ознак векселя і стали подовгу затримуватися в обігу, не повертаючись в банки для виплати по них золота. Ця обставина дала можливість банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на зберігання, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот. Не покриті золотом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів. З цього часу (кін. Х\/ІІ ст.) починається власне історія класичної банкноти.

Ознаки класичної банкноти: 

• випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;
• обов’язків обмін на золото за першою вимогою власника;
• подвійне забезпечення: золоте і товарне.

Банкнота має суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкноти є безстроковими зобов’язаннями, не пов’язаними з конкретними торговельними операціями. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і перебувати в обігу будь-який термін, що дає можливість розрахуватися ними по всіх можливих платежах. Ці переваги надали банкноті загальної оборотності.

Подвійне забезпечення класичної банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, нормальний обіг та високу еластичність обігу. Через забезпечення комерційними векселями досягали саморегулювання обігу банкнот.

Випуск векселів у тісному зв’язку з торговельними операціями забезпечував погодженість випуску