Законодавство України про охорону праці

26. Нормативне регулювання трудових відносин за допомогою актів законодавства доповнюється їх регулюванням умовами генеральної, галузевих і регіональних угод, колективних договорів, локальних нормативних актів, в тому числі і таких, що приймаються власником за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим трудовим колективом на представництво органом.

27. Законодавче регулювання трудових відносин і регулювання їх за допомогою угод не виключає їх регулювання власником одноосібно, оскільки це допускається законодавством.

28. Розвиток відносин ринкового типу, у тому числі й у сфері праці, дає можливість використовувати трудовий договір як регулятор відносин між роботодавцем і працівником. Набуло поширення затвердження типових (примірних) форм трудових договорів. Переважно це стосується трудових договорів, що укладаються у формі контракту. Але щодо трудових договорів із працівником, діяльність якого пов'язана з державною таємницею, також затверджена Типова форма. Юридична сила типових форм трудових договорів (контрактів) не підлягає сумніву, якщо вони затверджуються Кабінетом Міністрів України. Так, Кабінет Міністрів України затвердив Типову форму контракту з керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності.

Юридична сила типових контрактів повинна бути визнана й у тих випадках, коли вони затверджуються центральними органами виконавчої впади за дорученням Кабінету Міністрів.

29. Потреби формування правової держави диктують необхідність суворо нормативістського підходу при тлумаченні та застосуванні норм трудового права. Будь-яке поширювальне чи обмежувальне тлумачення положень законів, підзаконних актів, умов угод, колективних договорів суперечило б тенденції до формування правової держави. Це, однак, не виключає принципу верховенства права, закріпленого в частині першій ст. 8 Конституції України. Цей принцип може прямо застосовуватись у випадках, коли закріплена в акті законодавства норма прямо суперечить ідеям природничого права.

30. Законодавство про працю до цього часу являє собою величезний і не в усьому погоджений нормативний масив. Суперечності між окремими нормами трудового права вирішуються за допомогою правил, які нижче викладаються, що випливають із законодавства або вироблені практикою правозастосування.

31. ст. 8 Конституції закріплює принцип верховенства права, у силу якого суд не вправі застосовувати будь-яку правову норму, що суперечить загальновизнаним правам людини. У цій же статті встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Президент України на основі і на виконання Конституції та законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими на території України (частина третя ст. 106 Конституції).

Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження (ст. 117 Конституції) на виконання Конституції, законів (ст. 116 Конституції). У силу обов'язковості до виконання постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів їм не можуть суперечити акти інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

32. У межах нормативного масиву, сформульованого за рахунок нормативно-правових актів однакової юридичної сили перевага при правозастосування надається спеціальним нормам. Так, у силу частини першої ст. 119 КЗпП на час виконання державних і громадських обов'язків, якщо відповідно до законодавства ці обов'язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи та середнього заробітку. Формулювання «збереження... середнього заробітку» не може тлумачитися інакше як виплата його за місцем роботи. Однак цілий ряд законів, з урахуванням ч. 5 ст. 47 ГК, передбачають виплату на користь працівника безпосередньо за місцем виконання державних і громадських обов'язків. Ці норми кваліфікуються як спеціальні і підлягають застосуванню.

Законодавець не позбавлений права серед усіх законів виділити один, який буде мати перевагу при правозастосуванні перед нормами інших законів. Так він і зробив, встановивши в ст. 4 КЗпП, що трудові відносини регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства, прийнятими відповідно до нього. Слід, однак, визнати, що вітчизняний законодавець ще не звик триматися в рамках встановлених ним же меж. Тому і судова практика не вважає за можливе послідовне застосування ст. 4 КЗпП.

33. Якщо правові норми мають однакову юридичну силу і обидві повинні бути кваліфіковані як спеціальні, перевагу при застосуванні слід віддати нормі, що міститься в акті, прийнятому пізніше.

34. При застосуванні законодавства про працю можлива аналогія закону (застосування закону, що регулює подібні відносини) і аналогія права (коли суд або інший правозастосовчий орган виходить із загальних засад і змісту законодавства України). Однак при застосуванні до трудових відносин закону або права за аналогією належить виявляти велику обережність. Зокрема, субсидіарне застосування до трудових відносин норм цивільного права уявляється не завжди виправданим. Хоча в трудовому праві і відсутні деякі конструкції, ретельно відпрацьовані у цивільному праві (наприклад, зупинення та переривання позовної давності), все-таки у трудовому праві досить правових норм, щоб вирішувати відповідні питання без звернення до норм цивільного чи інших галузей права.

35. Нормативні акти трудового права набирають чинності у строки, передбачені законодавством, але не раніше дня опублікування, оскільки відповідно до ст. 57 Конституції України «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян», повинні бути доведені до відома населення, у противному разі вони визнаються такими, що не мають юридичної сили. Питання порядку доведення нормативних актів до відома населення і набрання ними чинності врегульовані Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і набрання ними чинності».

36. Внесення змін до