Зародження економіко-теоретичних знань

 

Життєві потреби людини, суспільства у розвитку економіки, у збільшенні виробництва матеріальних благ зумовили намагання людини проникнути у сутність суспільно-економічних процесів, розкрити таємницю руху суспільного виробництва з тим, щоб навчитися регулювати економічне життя, домагатися його все вищої ефективності. Уже в древньому світі робляться серйозні спроби виявити внутрішні пружини економічного розвитку. В працях мислителів древнього Єгипту, Китаю, Індії розглядались важливі процеси економічного розвитку, формувались висновки щодо окремих елементів економічних знань. Економічні ідеї знайшли вираз у збірниках законів царства Ешнуни (XX ст. до н. є.) та вавілонського царя Хамурапі (XVIII ст. до н. є.). У них передбачені захист майнових інтересів держави, рабовласників, певне регулювання економічних відносин. Пам'ятником древньоіндійської літератури є «Артхашастра» (IV-VI ст. до н. є.), в якій викла-даються знання щодо економіки, техніки і політики, передбачене регулювання земельних відносин, розв'язання проблем іригації. У Китаї найбільше поширення одержало конфуціанство.

Мислителі древньої Греції та Древнього Риму намагались визначити принципи і методи організації та управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називалось економією, а вчення про управління державою – політикою. Так, Ксенофонт (430-355 р. до н. є.) у своїй праці «Економікос» визначає економію як науку про збагачення свого господарства. Цікаво, що землеробство він ставить нарівні з воєнним мистец-твом. А ремесло навіть не включав у предмет економії, бо це було негідним для вільних людей. Таким було ставлення і до торгівлі.

Філософ Платон (427-347 р. до н. є.) у своїх творах побудував ідеальну державу, в якій мали існувати три стани: правителі (філософи), воїни та ремісники, землероби, дрібні торгівці, що належали до вільних людей. Раби з цієї класифікації виключались, бо в них він бачив не людей, а знаряддя праці, які говорять. Між усіма станами, за Платоном, існує чіткий поділ праці. Фізичну працю Платон зневажав, вважав, що це доля нижчих верств населення.

Арістотель (384-322 р. до н. є.) був прихильником натурального рабовласницького господарства з дрібною торгівлею. Але оскільки у Древній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини. І зробив це найбільш глибоко серед античних мислителів. Він розрізняв простий товарний обіг та обіг грошей, рух грошей як засіб обігу та їхній рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він помітив відмінності між споживною вартістю та вартістю товару.

У Древньому Римі Катон у своїй праці «Про Землеробство» обґрунтовує шляхи і методи розширення виробничої діяльності рабовласницьких латифундій з тим, щоб одержати більше дохо-ду. Інший римський мислитель Варрон (І ст. до н. є.) у трьох кни-гах «Про сільське господарство» висловив тривогу за долю ра-бовласницьких порядків, накреслив шляхи для повернення до натурального господарства.

У період феодалізму суспільство характеризувалось існуванням передусім класу феодалів і класу селян. Тому економічні вчення представників класу землевласників спрямовані на узурпацію селянських земель, виправдання феодальної організації господарства. А представники селян обґрунтовували усунення поміщицького землеволодіння, передачу землі селянам.

Так, Хома Аквінський (1224-1265) апологував приватну власність, вважав натуральне господарство основою добробуту людей, а його продукти -- природним багатством. Що ж стосу-ється золота та срібла, то це, на його думку, штучне багатство, яке не може бути метою діяльності людини. В Київській Русі утвердження феодальних порядків знайшло вираз у зведенні законів «Правда Русская» (XI-XII ст.), де обґрунтовувалась влас-ність князів на майно, рабів та напіврабів, регулювались торго-вельні та кредитні відносини. У середні віки з'являються «Домострой» Сільвестра та інших авторів, в яких слідом за «Економікос» Ксенофонта розглядаються проблеми організації феодаль-ного помістя, регулюються відносини між паном та його кріпос-ними залежними, між господарством і зростаючим ринком.

У пізнє середньовіччя (XVI-XVII ст.) відбувається розклад феодалізму і виникнення капіталістичних виробничих відносин. Великі географічні відкриття сприяли розгортанню зовнішньої торгівлі, втягненню у оборот величезних мас дорогоцінних металів шляхом пограбування колоній. Зростання ролі ринку у житті суспільства, ускладнення суспільно-економічних відносин – все це зумовило становлення економічної теорії, тобто економії як самостійної науки. На цих перших етапах економічна теорія виражала інтереси класу буржуазії, яка йшла до свого панування, і прогресивні тенденції суспільного розвитку. Тоді ж з'явився і сам термін «політична економія», який склався з трьох древньогрецьких слів: «політейя» – суспільний устрій, «ойкос» – дім, господарство та «номос» – закон. Економічна теорія, тобто політична економія – історична наука, вона розкриває закони розвитку економіки та методи її пізнання.

Так, капіталістичні відносини почали складатися передусім у сфері торгівлі, Тому і перша школа буржуазної політичної економії – меркантилізм – трактувала економічний розвиток таким чином, начебто джерелом багатства суспільства є обіг, торгівля, а праця людей, зайнята у цій сфері, особливо в галузі міжнародної торгівлі, забезпечує нагромадження багатства, яке тоді ототожнювалось із золотом. Один з найбільших представників меркантилізму Антуан Монкретьєн (1576-1621) у 1615 р. опублікував «Трактат політичної економії». Англійський меркантиліст Томас Мен (1571-1641) обгрунтував, що баланс зовнішньої тор-гівлі є регулятором багатства країни. Для цього потрібно «продавати щорічно на більшу суму, ніж купляти... «. В Росії ця течія економічної думки була представлена особливо постаттю І. Т. Посошкова (1652-1726). Він написав «Книгу о скудости и багатстве», в якій доводив, що багатство країни визначається добробутом народу, «домашнім своїм багатством», він вимагав обмеження споживання закордонних товарів, пропонував створення мануфактури