Зародження економіко-теоретичних знань

1. Наука про види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми.

2. Наука про використання людьми рідкісних та обмежених продуктивних ресурсів (земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад, машини і технічні знання) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання.

3. Наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і використання цих засобів.

4. Наука про те, як людство розв'язує свої завдання у галузі споживання і виробництва.

5. Наука про багатство.

3. Економічні закони та економічні категорії, їх сутність та види.

Економі́чний зако́н – об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.

Економічні закони – це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей – виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

Розрізняють:

• всезагальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу, закон зростання потреб тощо) ;
• закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції, грошового обігу тощо;
• до третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль серед них відіграє основний економічний закон, що виражає найглибинніші зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил;
• четвертий тип економічних законів – це особливі закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній чи низхідній) або ступенів суспільного способу виробництва – закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки.

На вищому ступені державно-кооперативного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки.

Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма.

Економі́чна катего́рія – це логічні поняття виробленні людьми в процесі розвитку людської цивілізації, вони відображають найсуттєвішу, найголовнішу рису явищ, що дає змогу зрозуміти його сутність (товар, знаряддя праці, заробітна плата). Критерії економічних категорій: • повинні відображати не природні, а суспільно-економічні властивості; • мають у своїй залежності ієрархічну структуру; • мають історичний характер. У курсі з політичної економії широко використовуються такі категорії: власність, товар, вартість, гроші, капітал, капіталістична економіка, ринок, наймана праця, з/п та ін.

4. Методи дослідження економічної теорії.

Поняття “метод” від грецького слова “методас” – шлях до чогось: шлях до пізнання, вчення, теорії. Тому по відношенню до політекономії поняття метод застосовується як шлях до вивчення системи виробничих відносин в їх тісній взаємодії з розвитком продуктивних сил.

Таким чином, метод політекономії – це система прийомів, способів пізнання та перетворення економічної життєдіяльності способу виробництва.

Узагальнюючим науковим методом, яким користується політекономія, досліджуючи закономірності функціонування соціально-економічної системи або її окремих елементів, є діалектичний метод. Він передбачає вивчення явищ і процесів економічного життя:

1) в їх загальному зв'язку і взаємозалежності;

2) в стані безперервного розвитку;

3) коли кількісні зміни, які виникають у процесі розвитку, ведуть до змін якісних.

Джерелом розвитку будь-яких процесів згідно з цим методом визначається єдність і боротьба протилежностей.

Конкретно діалектичний метод реалізується в політекономії (так як тут неможливо застосувати метод лабораторного аналізу або експерименту) через метод наукової абстракції. Абстрагування в політекономії означає мислене очищення наших уявлень про економічні процеси від випадкових, минулих, одиничних явищ, фактів і характеристик. Такий підхід дозволяє встановити суть процесів і не змішувати її з формою, в якій дані процеси постають перед нами на основі їх безпосереднього сприйняття.

Метод політекономії включає такі складові:

1. Філософські і загально-наукові принципи.

2. Закони матеріалістичної діалектики.

3. Категорії філософії.

4. Закони і категорії політекономії.

5. Досвід економічного аналізу цивілізованих країн.