Зародження економіко-теоретичних знань

б) совместно плавающий валютный курс, колеблющийся в пределах? 2, 25%; с августа 1993г. в связи с обострением валютных проблем рамки колебаний расширены до ± 15% («европейская валютная змея») ;

в) механизм валютных курсов и интервенций. В ЕВС осуществляется межгосударственное региональное валютное регулирование путем предоставления ЦБ стран кредитов для покрытия временного дефицита платежных балансов и расчетов, связанных с валют, интервенцией. Валютная интервенция – это вмешательство ЦБ в операции на валютном рынке с целью воздействия на курс национальной валюты путем купли-продажи государственными органами. Регулирование ЕВС и эмиссия ЭКЮ осуществлялась до 1994 г. Европейским фондом валютного сотрудничества (ЕФВС), а с 1994 г. – созданным Европейским валютным институтом (ЕВИ).

В настоящий момент в ЕВС происходит реализация «плана Делора», предполагающего введение с 1 января 1999 г. единой европейской валюты – евро. К подобному шагу были готовы Германия, Франция и Бельгия, шансы которых оцениваются в 100%. Несколько ниже потенциал Австрии, Испании, Португалии, Италии, Финляндии, Ирландии (70-80%). За ними следуют Швейцария и Дания (60-65%). Под большим вопросом присоединение к валютному союзу Великобритании (25%).

Разработан график формирования Валютного Союза и введения единой валюты. Первый этап, с весны 1998 г., – началась организация Центрального Банка (Франкфурт-на-Майне), Евросовет определил страны, которые войдут в «Зону евро». В качестве критериев отбора установлены следующие:

• темпы инфляции не должны превышать аналогичный показатель в трех странах с наименьшим ростом цен более чем в 1, 5 процентных пункта;
• дефицит госбюджета не должен превышать 3% ВВП;
• государственный долг не более 60% ВВП;
• обменный курс национальной валюты в течение двух лет не должен выходить за пределы колебаний, действующих в ЕВС (±15%).

Таким образом, в «Зону евро» вошли 11 стран – Австрия, Бельгия, Германия, Голландия, Испания, Ирландия, Италия, Люксембург, Португалия, Финляндия, Франция. Не вошли в «Зону евро» Греция (из-за несоответствия критериям), Дания (конституционные несоответствия), Швеция и Великобритания.

Второй этап начался с 1 января 1999 г. – обменные курсы национальных валют стран, вошедших в «Зону евро», твердо фиксируются по отношению друг к другу, евро вводится в безналичной форме, заменяя ЭКЮ в пропорции один к одному.

Третий этап начнется с 1 января 2002 г. – будет осуществляться обращение банкнот евро единого образца различных номинаций и постепенно будет происходить замена национальных денежных знаков. На четвертом этапе, с 1 июля 2002 г., национальные валюты стран-участниц полностью утратят свои функции денег.

97. Валютні ринки. Валютний курс.

Валю́тний ри́нок – ринок, на якому гроші однієї країни використовують для купівлі валюти іншої країни.

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок – система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Слід також зауважити, що на валютному ринку здійснюється широке коло операцій з туризму, міграції капіталів, робочої сили, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередницькими і банківськими установами та фірмами. Валютний ринок охоплює також операції зі страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквідності, різні заходи валютного втручання.

Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні заходи зв'язку, комп'ютерну техніку. Роль тих чи інших валют на ринку визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Більша частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, а також євро.

Основна частина валютних операцій проводиться в безготівковій формі, тобто по поточних і термінових банківських рахунках і тільки незначна частина ринку приходиться на торгівлю монетами і обмін готівкових грошей. Територіально валютні ринки прив'язані до великих банківських і валютно-біржових центрів (Лондон, Париж, Нью-Йорк, Франкфурт-на Майні, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Амстердам, Брюссель).

З організаційного погляду валютний ринок – це система валютних бірж, комерційних банків та інших установ, що реалізують угоди з купівлі-продажу іноземної валюти. На практиці це означає поділ валютного ринку на два основні сегменти – біржовий та позабіржовий. Позабіржовий сегмент валютного ринку ще називають міжбанківським.

Біржовий ринок – це організаційно оформлений і постійно функціонуючий валютний ринок у вигляді валютної біржі. Валютна біржа – це підприємство, що організовує торги іноземною валютою та цінними паперами, вартість яких визначається в іноземній валюті.

Позабіржовий ринок – це сукупність операцій з обміну іноземної валюти, що здійснюється банками та іншими фінансовими установами без участі посередників. З організаційного погляду взаємодія між учасниками позабіржового валютного ринку – дилерами – забезпечується телефоном, телефаксом, та комп'ютерними мережами. Перевагами позабіржового валютного ринку є порівняно низька собівартість затрат на здійснення операцій з обміну іноземних валют, а також вища швидкість розрахунків. Зважаючи на це, обсяг операцій з