Збереження генофонду тварин у контексті глобальної проблеми збереження біологічного різноманіття

В статті викладені результати моніторингу свиней миргородської породи за численністю, ареалом розповсюдження, кількістю суб’єктів племінної справи у тваринництві, продуктивністю, успадкуванням відтворної здатності маток, генетичною структурою популяції та алелофоном з метою категоризації за загрозами для існування. Встановлено, що стан миргородської породи можна віднести до такої, що перебуває в стані небезпеки, що контролюється за підтримки науково-дослідних установ.

 

Введення. За даними Комісії з генетичних ресурсів тварин у сфері продовольства і сільського господарства (ФАО) встановлено, що із 7600 порід тварин більше 1500 знаходяться в небезпеці зникнення або вже зникли. Лише за 6 років з початку ХХІ сторіччя (2000-2006 роки) зникло більше 60 порід, що зменшило біорізноманіття тваринного світу [7, 8]. У зв’язку з такими високими темпами зникнення представників тваринного світу, які відносяться до сільськогосподарських порід, на одне з чільних місць виходить глобальна проблема збереження біологічного різноманіття, у компоненті якої істотне місце посідає сільське господарство. Безперечно, постійний процес створення нових порід тварин і сортів рослин є одним із чинників, які приводять до звуження сільськогосподарських порід тварин, оскільки аграрна галузь ґрунтується на використанні не багатьох, найбільш продуктивних із них.

Основним фактором, що призводить до скорочення біологічного різноманіття, є антропологічний вплив людини, який охоплює дедалі більше нових територій, витісняючи з поверхні Землі цілі види. За останні 400 років зникло 130 видів птахів і ссавців, із них 100 – за останнє сторіччя [2], причому частина з них зникає не лише у результаті активного знищення їх людиною, а й внаслідок порушення біогеоценозів, в яких вони мешкали. Встановлено, що кожен зниклий вид рослин забирає з собою меншою мірою 5 видів безхребетних тварин, які нерозривно пов’язані з цією рослиною.

Сільськогосподарський антропогенез, як сучасний фактор руйнування оточуючого середовища, привів до витіснення і навіть зникнення локальних порід під тиском поширення нових, більш високопродуктивних. За даними ФАО, аналіз 6 видів і 877 порід із 36 країн Європи засвідчив, що 452 породи знаходяться у критичному стані [8].

У галузі тваринництва зараз склалася мабуть найбільш драматична ситуація з огляду на використання в процесі виробництва продукції обмеженої кількості високопродуктивних спеціалізованих порід. Наслідком їх використання є зменшення поголів’я аборигенних та локальних порід, яким притаманні високі адаптаційні та резистентні властивості, міцність конституції, висока життєздатність, невибагливість до кормів, відмінні відтворні та материнські якості, якість продукції тощо. Крім того, ці тварини є носіями унікальних генів і генних комплексів, відновити які за їх зникнення навіть за допомогою генної та клітинної інженерії буде неможливо. З огляду на це, локальні, аборигенні породи слід розглядати, як культурну, інтелектуальну та генетичну спадщину людства.

Безперечно, проблема збереження генофонду сільськогосподарських популяцій не нова. Фундамент екології як науки, що вивчає взаємовідносини між організмами та середовищем у процесах їхньої життєдіяльності й розмноження, були закладені Ч. Дарвіном [4] і продовжені плеядою відомих вітчизняних та світових науковців. Слід згадати вчення М. І. Вавилова про центри походження культурних рослин і свійських тварин, що сприяло більш раціональному використанню та збереженню світових генетичних ресурсів [1]. Основоположниками популяційної генетики С. Четвериковим, Н. Дубиніним та іншими обґрунтовано, що чим більше число підсистем буде входити до популяції, тим ширшим буде в ній спектр генетичної мінливості. Відомий американський учений Е. Одум вважав, що чим більш різноманітніший генофонд, тим вищий у нього потенціал адаптаційної здатності [6].

Методологічну основу проблеми збереження генофонду порід, як результату дії антропогенного фактору, складає вчення В. І. Вернадського про біосферу. Вчення про біосферу і його перехід в ноосферу є теоретичною основою охорони довкілля, збереження генофонду порід як важливих складових біосфери [3].

У контексті вищевикладеного вбачається актуальною проблемою збереження генофонду вітчизняних порід свиней і, особливо, миргородської, яка створена на теренах Полтавщини, мала інтенсивне використання, а зараз здебільшого зберігається, як генофондів об’єкт.

Мета досліджень. Метою досліджень було оцінювання миргородської породи свиней у контексті ареалу її розповсюдження, численності, продуктивності, генетичного стану популяції для визначення критеріїв ризику та заходів щодо її збереження.

Результати досліджень. Значна кількість розробок зарубіжних та вітчизняних учених стосуються збереження конкретної породи. При цьому селекційна робота з локальними і аборигенними породами має свої особливості, які узгоджуються із їх призначенням, чисельністю та ареалом. За рекомендаціями Європейської асоціації тваринників [9] для сприятливого прогнозу розвитку породи, мінімальна кількість свиноматок у породі повинна бути не меншою за 100 голів, а кількість кнурів – 35 голів і вони мають розводитися у декількох господарствах, інакше статус стану породи погіршується на один клас. Оптимальною кількістю маток в породі свиней вважають 500 голів, плідників -56 голів, максимальною -1000 маток і, відповідно, 53 кнура.

На сучасному етапі галузь свинарства України представлена такими породами: велика біла, українська степова біла і українська степова ряба, миргородська, полтавська і українська м’ясні, червона білопоясна, ландрас, дюрок, велика чорна, п’єтрен та уельс.

Провідна позиція за кількістю основного поголів’я належить великій білій породі – 71, 81% від загальної кількості основних кнурів і свиноматок в племінних господарствах і ландрас – 16, 06%, інші породи не такі численні. Саме до таких не численних відноситься і миргородська порода свиней – одна з перших вітчизняних порід, яка була затверджена у 1940 році.