Життя та діяльність доктора медицини Скліфосовського

 

 

Значення М. В. Скліфосовського в історії російської хірургії дуже велике. Він жив в одну з найцікавіших епох хірургії: середина XIX в. ознаменувалася важливими відкриттями – введенням методу Лістера, тобто введенням антисептики, і введенням загального наркозу ефіром і хлороформом. Ці відкриття розділили історію хірургії на два періоди. Велика кількість гнійних, гнильних запалень, анаеробних флегмон (запалення підшкірної клітковини) і гангрен (омертвіння), септичних (гнильних) і септікопіеміческіх (гноекровних) ранових ускладнень з колосальною смертністю характеризувало колишній період історії хірургії. Відсутність наркозу вело до значного обмеження застосування хірургічних втручань: тільки короткочасні операції можна було перенести без важких болісних болів. Хірурги зробилися техніками-віртуозами. Щоб скоротити термін операції, вони намагалися розвинути техніку швидкого оперування. Треба дивуватися блискучою оперативної техніці, яку придбали хірурги того часу; тривалість операції обчислювалася хвилинами, а іноді і секундами. М. В. Скліфосовському належить велика заслуга насамперед впровадження в хірургічну практику принципів антисептики (знезараження за допомогою хімічних засобів), а потім і асептики (знезараження за допомогою фізичних засобів) в Росії. Як часто буває, нові відкриття не завжди входять у життя легко. Так було і з антисептиками. Навіть великі фахівці Європи і Росії не тільки не хотіли визнати метод, який відкрив нову епоху в хірургії, але навіть знущалися над цим методом боротьби з мікробами за допомогою антисептичних засобів. Як хірург М. В. Скліфосовський користувався заслуженою світовою славою. Можна сказати, що в другій половині XIX в. серед хірургів він був найбільш великою фігурою. Як справжній учень і послідовник Пирогова, М. В. Скліфосовський ретельно вивчав анатомію, приділяючи багато часу розтину трупів. Вже на початку своєї роботи в Одесі він зазвичай після занять в операційній і палатах йшов займатися вивченням топографічної анатомії та оперативної хірургії. Його не бентежило погане обладнання секційної, відсутність вентиляції. Він засиджувався за вивченням анатомії іноді до повної знемоги, так що одного разу його знайшли лежали біля трупа в стані глибокого непритомності. Завдяки постійному практичному вивченню основ хірургії М. В. Скліфосовський блискуче володів оперативною технікою. Вже в доантисептичний час він проводив з успіхом такі великі операції, як видалення яєчника, коли ці операції не проводилися ще в багатьох великих клініках Європи. Він один з перших ввів у нас лапаротомію – розтин черевної порожнини. Він йшов не тільки в ногу з віком, але як вчений і хірург часто випереджав його. Він один із перших зробив операцію гастростомії (висічення шлунка), застосував гудзичок Мерфі, перший в Росії ввів глухий шов сечового міхура, операцію зоба, висічення раку мови з попередньою лігатурою язичної артерії, видалення гортані, операцію мозкової грижі та ін. Складні операції з пластичної хірургії також знайшли в М. В. Скліфосовського не тільки майстра хірургічної техніки, а й автора нових методів операцій. Одна з таких операцій при помилкових суглобах під назвою «замку Скліфосовського» або «російського замку», з успіхом вироблена ним, описується в російських і закордонних підручниках. М. В. Скліфосовський оперував у всіх областях хірургії; він був однаково блискучим хірургом, як у мирній, так і у військово-польової хірургії. Це стало наслідком виняткової обдарованості М. В. Скліфосовського і його невпинних занять у секційної, операційної, на полі бою, в бібліотеці, в закордонних і вітчизняних клініках. Це стало наслідком широкого впровадження в практику всіх досягнень науки. Не дивно, що навіть найбільші хірурги називали М. В. Скліфосовського «золотими руками». Ім'я М. В. Скліфосовського як найбільшого вченого було відомо всьому світу. Розвиваючи і розширюючи рамки хірургії, давши ряд нових методів оперативної техніки, він виступив в хірургії як новатор, тісно зв'язав теорію з практикою. Оцінивши по суті всі переваги антисептичного методу, М. В. Скліфосовський не обмежився застосуванням карболової кислоти, а змінював антисептичні засоби відповідно апробації їх наукою. Потрібен був дуже сильний авторитет, який мав М. В. Скліфосовський серед учених Європи, серед професорів, лікарів і широкої публіки, щоб запровадити нові методи антисептики в Росії. Перу М. В. Скліфосовського належить більше 110 наукових робіт, присвячених найрізноманітнішим розділам хірургії:

а) гінекології (яка в той час була відділом хірургії і лише починала практично відмежовуватися від неї) ; Н. В. Скліфосовський присвятив дисертацію і ряд робіт цього розділу;

б) новим методам операцій, вперше застосовувався в Росії (операції зоба, гастростомія, холецістостомія, шов сечового міхура, резекція мозкової грижта ін) ;

в) кісткової і кістково-пластичної хірургії: резекції суглобів, щелепи, операціям з приводу несправжніх суглобів та ін;

г) питань військово-польової хірургії, яку Н. В. Скліфосовський, як учасник чотирьох воєн, знав дуже добре.

 

 

Елегантний, у бездоганно чистому кітелі, що здається при першому знайомстві кілька суворим і гордим, а насправді дивно м'який, ласкавий, доброзичливий, навіть трохи сентиментальна людина. Лікар, здатний з почуття професійного обов'язку по кілька діб безперервно перебувати за операційним столом. Таким був Микола Васильович Скліфосовський в 1880 році, коли Рада Московського університету одноголосно обрав його на кафедру факультетської хірургічної клініки і незабаром призначив деканом. М. В. Скліфосовського не тільки блискучий лікар, хірург, професор, оратор, але і громадянин своєї країни, гордого успіхами вітчизняної хірургії, який робив все, щоб цих успіхів досягти, і сміливо вимагав від Європи та Америки на Міжнародному з'їзді визнання за російської хірургією прав самостійності.

Микола Іванович Пирогов любив Скліфосовського. Він рано вгадав в ньому талант і рекомендував на кафедру теоретичної хірургії. І не помилився. З нього вийшов великий російський хірург... Йому було сорок з невеликим, а ім'я його ставили поруч з ім'ям Пирогова. Про авторитет Скліфосовського свідчить такий випадок. Лікарі з усіх кінців Росії зібрали необхідні кошти для спорудження пам'ятника М. І. Пирогову в Москві, однак московська влада відмовлялися дати дозвіл на споруду, боячись відповідальності. Дізнавшись про це, Скліфосовський відправився в Петербург і, добившись аудієнції в імператора Миколи II, отримав його дозвіл. Так був поставлений перший в Росії пам'ятник вченому. Незважаючи на широку популярність, знаменитий лікар відрізнявся скромністю і не терпів, коли навколо його імені створювалася галас. Він, наприклад, категорично відмовився від урочистого вшанування, коли колеги вирішили відзначити 25-річчя його діяльності в Московському університеті. Але все одно в Москву стали приходити поздоровлення з усіх кінців Росії і з багатьох країн світу. Листи йшли з самих різних установ, писали великі вчені, лікарі, вдячні пацієнти. Тільки телеграм було отримано понад чотирьох сотень, в яких виражені всі кращі почуття – кохання, відданості, подяки великому вченому, лікарю та громадянину. «Ми шлем подяку за те, – пише жінка-лікар, – що Ви наполягали на рівному для нас з чоловіками-лікарями освітньому цензі і підтримували нас Вашим високим авторитетом у найтяжчу хвилину першого виступу на практичне терені, надавши нам на театрі визвольної війни самостійну лікарську діяльність».

«Ми вшановуємо людини, – пише група російських лікарів, – який всім своїм життям довів, що під лікарським працівником він розумів не простого ремісника лікування і не спортсмена біології, а істинного служителя заповідям, матері всіх наук, яка наказує лікаря бути помічником і утішником стражденних, охоронцем ближніх від страждань, другом народу, другом людства, виконуючим свій єдиний у своєму роді борг».

 

 

Вклад, внесений Миколою Васильовичем Скліфосовського не можна недооцінювати. Його науковий роботи дали величезний внесок у розвиток багатьох дисциплін, таких як гінекологія та хірургія. Його праці до цих пір привертають увагу сучасних лікарів, допомагають при лікуванні та діагностики. Микола Васильович був не тільки чудовим лікарем, а й людиною з відкритою і доброю душею, готовим завжди допомогти нужденним. Він прагнув до того, щоб Росія не відставала в розвитку медицини від інших країн світу.

 

 

1. Історія Батьківщини. Енциклопедичний словник. 2003.

2. Велика радянська енциклопедія (Вікіпедія). 1955.

3. М. С. Шойфет. 100 великих лікарів, 2006.

4. Мультановський М. П. Історія медицини, 1967.

5. Сорокіна Т. С. Історія медицини, 2006.