Життя та діяльність Валентина Отамановського

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

• висвітлити основні віхи життя В.Д.Отамановського;
• охарактеризувати його діяльність у різних сферах;
• проаналізувати основні напрями наукових досліджень вченого;
• охарактеризувати науково-організаційну діяльність В.Д. Отамановського;
• продемонструвати вклад В.Д.Отамановського у розвиток української науки та освіти.

Методологічна основи дослідження. основою курсової  є принцип історизму, який тісно переплітається з принципами об'єктивності та розвитку. Важливими шляхами розв’язання проблеми даного дослідження є застосування загальнонаукових (типологізація, класифікація),  міждисциплінарних (структурно-системний підхід), власне історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, описовий) методів дослідження, а також методів джерелознавчого та історіографічного аналізу та  синтезу. 

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

 

 

Валентин Дмитрович Отамановський народився 14 лютого 1893 р. у багатодітній родині дрібного службовця (рахівника) цукроварні графів Бобринських. Його мати походила з родини священика Матвія Сайдаченка. Дід Валентина по батькові був кантоністом («миколаївським» солдатом з аракчеєвських поселень) і під час 25-літньої військової служби став фельдшером-практиком, брав участь в обороні Севастополя 1854–1855 рр. [23, с.11].

Дискусійним залишається питання про місце народження В.Отамановського. Офіційні документи, до яких належить особова справа під назвою «Харьковский Государственный Медицинский Институт Министерства Здравоохранения УССР (ХГМИ). г. Харьков. Отдел кадров. Дело № 28. Отамановский Валентин Дмитриевич. Зав. Кафедрой латинского языка. Начато 20 октября 1958 г. Окончено 17 января 1972 г. На 47 листах» [23, с.12], що міститься в архіві Харківського національного медичного університету, сам В.Отамановський вказував місце свого народження м. Київ. 

Однак в листі начальника управління Міністерства державної безпеки по Саратовській області (в Саратові В. Д. Отамановський деякий час працював), вказано Златополь Київської області. Оскільки В.Отамановський мав псевдонім Злотополець, то така версія здається вірогіднішою. Підтвердженням цієї версії є й той факт, що наприкінці 1960-х рр.. до Харківського медичного інституту надійшло кілька листів від златопольського краєзнавця І.К.Бойка з проханнями вислати матеріали про В. Д. Отамановського, який є земляком їх зі Златополя. 

Проте серед істориків побутує ще одна версія: що він родом з с. Яблунівка. Пояснюючи це тим, що тоді було чотири Яблунівки: найближчі до тодішнього Златополя – Велика і Мала Яблунівки сучасного Смілянського району Черкаської області. На користь Яблунівки свідчать факти міцних зв’язків родини Отамановських саме зі Смілянщиною: дід і батько працювали на малосмілянській цукроварні [19, с. 13], яка знаходилась поряд з Малою Яблунівкою. Щодо Яблунівки, то її В. Д. Отамановський згадував в «Автобіографії ув’язненого…» 1929 р.: «Пам’ятаю себе в селі Яблунівці Смілянської волости…» [19, с. 13]. Однак ні слова про те, що він там народився. І все ж, на нашу думку, на підставі непрямих доказів, можемо вважати цілком доведеним, що В.Д.Отамановський народився в с. Мала Яблунівка Смілянської волості Черкаського повіту Київської губернії.

Однак, невдовзі в пошуках заробітків родина переїхала до Києва, де Валентин закінчив у 1912 р. 5-ту Київську гімназію із золотою медаллю і вступив на юридичний факультет Київського університету. 1913 р. Перейшов до Київського політехнічного інституту. У КПІ належав до напівлегальної Української студентської громади, де працював головою термінологічної комісії, складаючи українську наукову термінологію [1, с. 141]

1914 р., ще до початку Першої світової війни, у Варшаві виникла таємна організація «Братство самостійників», ідейним провідником якої став В.Д.Отамановський. Варто наголосити, що «Братство» працювало, головним чином, серед молоді, поширюючи націоналістичні ідеї. Також члени «Братства» ухвалили постанову бойкотувати російську культуру і мову.

Саме завдяки їх зусиллям, під час війни стали видавати нелегальний друкований орган – «Вільна думка». А 8 вересня 1916 р. заснували кооперативне видавництво «Вернигора» [10, с. 32], завданням якого було розповсюджувати погляд на те, що українська культура мусить орієнтуватися на Західну Європу, а не на Росію.

Особливої уваги заслуговує те, що серед засновників УЦР деякі історики (Р. Млиновецький, В. Верстюк, Т. Осташко) називають ідейного провідника «Братства самостійників» В.Д.Отамановського [1, с. 142]. Наголошуючи, що саме створення Української Центральної Ради ініціювало «Братство самостійників» 2 (15) березня 1917 р. Щодо «Товариство українських поступовців» то історики вважають, що воно вступило в процес творення Центральної Ради пізніше, прагнучи вирвати з рук «самостійників» політичну ініціативу.

Пізніше, разом із М. Міхновським В. Отамановський був одним із організаторів товариства «Український військовий клуб ім. Гетьмана П. Полуботка», він організував і військовий клуб «Батьківщина» [1, с. 142]. (8) 21 квітня Український Національний Конгрес обрав В.Д.Отамановського до складу Центральної Ради. На відкритті конгресу він намагався виступити з доповіддю «Боротьба наших предків за самостійність України», але така спроба була вороже сприйнята «автономістами», і доповідь не відбулася.

Однак «самостійники» в квітні відізвали В.Д.Отамановського з Центральної Ради, вважаючи за краще йому зайнятися більш важливою, з їхньої точки зору, організаційно-партійною та літературною діяльністю [10, с. 174]. Після складення депутатських повноважень він знову повернувся на юридичний факультет Київського університету.

У цей час, В.Д.Отамановський приіляв значну увагу видавництву «Вернигора», яке у першій половині 1917 р. під його орудою видало велику кількість листівок із портретами гетьманів і протиросійськими написами та патріотичними цитатами.

Одночасно з роботою у видавництві Валентин брав участь