Життєвий і творчий шлях Тетяни Яблонської

Видатна українська художниця Тетяна Яблонська посідає одне з чільних місць у сучасному українському малярстві, проте загальне визнання не говорить про класичну одноманітність творчості майстрині. Навпаки, від тридцяти років, періоду учнівства, до нашого часу роботи Т.Яблонської настільки відрізняються за стилем, що, здається, їх авторами були щонайменше десяток художників. І імпресіоністичний ніжний пейзаж, і енергійна побутова замальовка, і глибокий психологічний портрет їй однаково підвладні.

Т. Яблонська народилася 11 лютого 1917 р. у Смоленську, в Росії, в родині доглядача Смоленської картинної галереї Ніла Яблонського. Його доньки - Тетяна та Олена - змалечку захоплювалися малюванням і не розлучалися з мольбертом та пензлями ні в Одесі, куди родина переїхала в 1927 році, ні в Кам'янці-Подільському, де батько згодом обійняв посаду шкільного вчителя. Малювали все: краєвиди стародавнього українського містечка з його старовинною фортецею та мальовничими берегами Смотрича, натюрморти, одна одну. Українська культура, народні пісні, люди настільки запали в душу Тетяні, що вона на все життя лишилася українською патріоткою.

У 1941 році Яблонська закінчила Київський художній інститут. Потім суміщала творчість і викладацьку діяльність, виховала плеяду самобутніх майстрів пензля. Художниця займалася й політичною діяльністю (обиралася народним депутатом), але, як говорила Тетяна Нилівна, «засідати не моя доля», і всю потужність своєї енергії спрямувала на створення картин.

Тетяна Яблонська прийшла у мистецтво в 1940-х роках й одразу показала себе живописцем оригінальним та своєрідним. Талановита художниця барвистим світом своїх картин полонила душі шанувальників прекрасного. Її творчість позначена невпинним пошуком якомога виразнішої художньої мови, філософською глибиною світосприйняття, надзвичайним багатством і вишуканістю колориту.

Картина «Перед стартом», як кажуть, «пролунала» на одній із повоєнних усесоюзних виставок. Вона навіть йшла на Державну премію. До мене вже приходили й репортери, і фотографи. Ось-ось мала вийти постанова. Вже нібито усе було вирішено. І раптом поворот на 180 градусів - постанова про журнали «Звезда» і «Ленинград», про оперу Мураделі. Картину «Перед стартом» зняли з підрамника, і вона довго валялася в підвалах Музею українського мистецтва. Замість премії вона отримала якісь лайливі епітети. Я вже точно забула. Якісь рецидиви формалізму, імпресіонізму тощо. Смішно, але факт. І всі мої інші картинки, і етюди - теж. «Хоча й талановито, але...» І всюди ці «але».

Живописні постановки Яблонської різко засуджувались на кафедрі за імпресіонізм. 

Яблонська заявила усьому світу про себе у 1949 році великим полотном "Хліб", яке зробило її знаменитою. Повна радості, молодого завзяття і трудового ентузіазму картина недавньої випускниці Київського художнього інституту уразила всіх прекрасним професійним виконанням, умінням будувати складні композиції, легко і вільно володіти пензлем, що було під силу лише досвідченим, визнаним майстрам.

Неминуща цінність живопису Тетяни Нилівни полягає у самодостатності створеного нею в межах кожного (а їх безліч, що важко нині піддається підрахунку) полотен світу фарб, дивної гармонії кольорових поєднань, тональних аспектів, граціозної легкості малюнка. Сьогодні, коли бачиш її картини, відзначаєш, що при всій своїй різниці, різниці жанровій, різниці стильовій, різниці завдань, розв'язуваних автором, всі вони відзначені тільки їй властивою здатністю побачити, відчути і передати те головне, справді найістотніше, що вона зображує, що є справді щасливим дарунком створення справжньої гармонії і натхненності.

Більше сорока років тому (у 1954 році) Тетяна Яблонська завершила роботу над невеликою картиною «На вікні». Сьогодні важко повірити, що нею самою проникливий образ дівчинки, яка стежить за першими весняними паростками вирощених нею рослин, сприймався як знамення одвічності життя, торжества нового, молодого і тому, контрастуючи з важким тягарем «декларативності» полотен на «задані» теми в героїко-епічному ключі, картина не могла бути показана на великих, офіційно-ювілейних виставках (а інших на ті часи практично не організовувалося). Тоді й 1954-й, люди повільно, важко звільнялися від мороку страху, тотальної покірності, масової зашореності. До катарсису ХХ з'їзду ще необхідно було прожити довгих два роки осмислення минулого, дозрівання рішучості сказати правду і потім переконати, саме переконати більшість у її дійсності.

Саме тоді молода київська художниця створює нове уявленння про життя. Здавалося б, буденний мотив, але скільки разів бачена кожним картина знаходила масштабність символу, який випромінює магнетичну силу віри, вВіри в майбутнє, віри в торжество життя, у творчу силу людини. Яблонська однієї з перших своїм власним прикладом, силою свого мистецтва виявила не просто нове, справжнє призначення людини у цьому світі, наділяючи її силою творення і творчості.

Це був початок звільнення суспільної свідомості від пануючого ідолопоклонства, покірливого конформізму і покірності. Задовго до відлиги Яблонська пропонувала людям подивитися на самих себе, на своїх дітей, повірити в себе, у свої сили, у свою здатність будувати життя, співвідносячи його з власними ідеалами, довіряючи своїм почуттям. Вона ніколи не була майданним трибуном і лютим демонстрантом, хоча і непокори в ній завжди вистачало. Непокори не на словах, а на ділі, у творчості, у роботі, у мистецтві, у світі творчості, який далеко не завжди сприймався і владою, і її колегами, особливо тими, хто своє призначення бачив у «служінні народу», прикриваючи цією голосною формулою прислужництво, в остаточному підсумку керуючись інтересами задоволення амбіційних і далеко не безкорисливих намірів.

Сьогодні, із запізненням на 50-70 років, ми одержали можливість знайомитися з інтелектуальною спадщиною тих, хто