Життєвий і творчий шлях Тетяни Яблонської

Це сьогодні багато хто цитує Юнга, Вебера, Тойнбі, Поппера, Сартра Ортегу-і-Гассета: «Бути героєм - значить бути самим собою. Хотіти стати собою - героїзм». Тетяна Яблонська багато десятиліть не знала цієї формули іспанського філософа, але завжди залишалася сама собою, сильною, захопливою натурою з дивною здатністю бачити велич краси і проникливість поезії в тому, що її оточувало, чим вона жила. І, будучи, насамперед, художником, вона малювала. Малювала картини про щастя любові, радості материнства, про тремтливість дитячої душі. Малювала про вдячну пам'ять людей, про полеглих захисників, і про те, що передавалося з покоління в покоління.

Тетяна Нилівна завжди творила гарний живопис. Гарний, пам’ятаючи мікеланджелівське визначення, тому що все, що нею було створено, незмінно знаходить душевний відгук у свідомості багатьох поколінь глядачів, дає можливість за допомогою картин художниці осягнути бачене не тільки в його конкретності реалій і буття, але й відкрити щось більше для себе ще й в області етичного і естетичного.

«У парку» (з Харківського музею) - колись побачена жанрова, абсолютно життєва, достовірна картина переростає в багатозначний образ - апогею материнства, сила емоційного сприйняття якого багаторазово множиться завдяки дивно тонкому колориту, успішно вирішеному завданню досягнення гармонії кольору, тональних аспектів, цілісності композиції. 

«Стара тепла піч», змальована в одній з хат-руїн, які ще зовсім недавно надавала всьому навколишньому сільському пейзажу рис позачасового сприйняття, сприймається справжньою цитаделлю миру і затишку родини, за всіх ознаками є багатолюдною своєрідною домінантою буття, джерелом тепла, а значить - і життя для багатьох поколінь, які жили у цій хаті.

Або ціла сюїта «Оберегiв пам'ятi» - композицій, в основі яких - ляльки - «ляльки», сплетені із соломи, і прикрашені різнобарвними стрічками. Сьогодні можна лише дивуватися таким реальним речам, а на полотні художниці якимось імпульсом з багатовікової ще дохристиянської традиції виникли дивні образи-асоціації Свята і Суму, Матері і Дівчини-нареченої. Виникли і одержали оригінальну композицію, пластичну виразність і емоційну насиченість, були подаровані глядачеві, втягуючи і його в цей магічний карнавал ірреального світу чарівництва фарб.

Згадані кілька робіт, природно, не вичерпують надбання мальовничо-образного світу, залишеного нам Тетяною Нилівною. Поза сумнівом можна затверджувати, що в українському живописі всіх часів вона показала приклад невичерпного бажання бачити, щоразу надихаючись гранями, які відкривалися лише їй, нового в природі, у бутті людини, феноменальній плодотворності, творчій енергії, невичерпного творчого натхнення, яке не має в нас, мабуть, аналогів і у минулі часи, і протягом нашого століття.

«Хліб», «Молода мати», «Ярмарок», «Святковий вечір», «Разом з батьком», «Наречена», «Травень», «Літо», «Колиска», «Життя триває», «Льон», «Безіменні висоти», «Вечір. Стара Флоренція», «Юність», портрети, пейзажі, натюрморти... Нині загальновизнані шедеври, названі і неназвані роботи художниці, кожна окремо і, тим більше, всі разом, вони виявляють спосіб життя, буття Людини і Природи, повнокровний, поліфонічний, могутньо пульсуючими, блискучими фарбами, які є в природі, що заражає своєю енергією і приваблює своєю пристрастю.

І де б не експонувалися її роботи - у нас чи, на Венеціанському бієннале, у Фінляндії або далекому Тайвані, у Москві або Лондоні - вони завжди в центрі уваги, тому що, незалежно від того, що на них зображено, глядача завжди приваблює і те, як вони написані, настільки щирий автор у своїй сповіді, наскільки відкритий він у своїх почуттях, як вміє підкорити арсенал пластичних засобів максимально повному втіленню задуму.

Тетяна Нилівна створила свій стиль у живописі. Значимість творчості Яблонської вбачається в тому, що вона ніколи не критикувала, а завжди творила, прокладаючи свій шлях, органічно синтезуючи у своїй палітрі досягнення і реалістів, і імпресіоністів, фовістів і примітивістів, причому щоразу лише тією мірою, наскільки воно відповідало і було співзвучне її баченню, задуму.

Якось відразу, позбувшись від учнівства, художниця найменше думала, у якому ключі їй працювати. Вона була настільки поглинена темою, моделлю, мотивом, настільки захоплена пошуком, пошуком не умоглядним, теоретичним, а відразу, біля мольберта, на ходу, адекватного внутрішньому відчуттю і сприйняттю мальовничого еквівалента - загального колориту композиції, гармонії (або дисонансу, залежно від задуму), що можна і варто говорити про самодостатність її творчого процесу, організації простору, яким відзначені роботи автора. Саме тому так рішуче Яблонська міняє манеру живопису, ніколи, однак, не змінюючи свого зв'язку з натурою.

Очевидно, стиль Яблонської полягає у органічності і відвертості створюваних нею образів, у щедрості, з якою вона живописує їх, у щасливому вмінні знаходити саме ті колористічні, композиційно-пластичні засоби, обирати саме ту тональність та інтонаційність, які і викликають неповторність і самобутність її мистецтва.

Стиль Яблонськой у тій динаміці еволюційних трансформуючих змін збагачує арсенал засобів виразності створення образів. Сім років тому на одній зі своїх виставок вона представила черговий цикл робіт «Вікна», який ще раз продемонстрував проникливість образів, створених художницею, відкрив ще одну грань її дару - здатність доповнювати їх поетичними коментарями, у яких не стільки переказ зображеного, скільки мотивація того, що спонукало її до створення тієї або іншої картини.

Талановита художниця протягом творчого життя створила сотні ескізів, зарисовок, закінчених малюнків. По змінах у живописі мінявся і її підхід до манери малювання. І в студентські та перші повоєнні роки, і в наступні десятиліття її олівець не знає спочинку. У подорожах, на природі, на засіданнях - скрізь вона нерозлучна з блокнотом. Олівець, акварель, фломастер, монотипія, пастель - у різних графічних техніках її роботи позначені високою професійною культурою. Вона однаково майстерно володіла жанрами пейзажу, портрету, натюрморту.

«...Коли ти досяг апогею своєї професії живописця, коли всі з повагою називають тебе «маестро», з сумом думаєш про те, що ти все ще тільки вишукуєш начало». Ці слова видатного румунського живописця Корнеліу Баба цілком можна віднести до творчості Тетяни Нилівни Яблонської, яка ні за яких умов не заспокоювалася на досягнутому. 

Персональні виставки Тетяни Яблонської проходили в десятках міст СРСР і світу. Її картини є у Державній Третьяковській галереї (Москва), Державному російському музеї (Санкт-Петербург), Національному художньому музеї України (Київ), у багатьох інших музеях та приватних колекціях.

У 1999 році в Яблонської стався інфаркт, унаслідок чого в неї відмовила права рука. Але тяга до мистецтва виявилася сильнішою за хворобу - Тетяна Нилівна навчилася малювати лівою. Щоправда, від олійних фарб довелося відмовитися й перейти на пастелі. Не маючи змоги багато рухатися, художниця ще раніше поставила мольберт біля вікна й малювала те, що бачила поза тим прямокутником. Так, ще в 1995 році з'явилася серія робіт під назвою «Вікна». Пізніші свої картини Яблонська жартома приписувала до «творчого періоду «постінфарктизму». Бувши хворою, вона відгукнулася на заклик допомогти відділенню дитячої онкології клініки «Охматдит» і віддала кілька своїх картин для благодійної виставки-продажу.

Тетяна Нилівна ніколи не любила здаватися, повторюючи: «Якщо ти займаєшся мистецтвом, забудь, що ти жінка...». У 1997 році ЮНЕСКО назвало її художником року, а Міжнародний біографічний центр у Кембриджі оголосив Яблонську «Жінкою року 2000».  У 2000 році її було удостоєно звання Героя України./ Сама Тетяна Нилівна поставилася до такого визнання стримано: «Це дуже велика нагорода, але я не вважаю себе великим митцем. Напевне, заслужила її тим, що у творчості завжди намагалася бути щирою».

Серед її досягнень – членство у Спілці художників України (з 1944), викладач Київського державного художнього інституту (1944–1953, 1966–1973), депутат Верховної Ради Української РСР (1951–1958); член Правління Спілки художників України (1956–1962), народний художник України (1960), Народний художник СРСР (1982), Професор (1967), Дійсний член Академії мистецтв СРСР (1975), Дійсний член Академії Мистецтв України (1997), Герой України (2001). Нагороди: Лауреат трьох Державних премій СРСР (1949 – за картину «Хліб», 1951 – за картину «Весна», 1979 – за картину «Льон»). Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1998 – за роботи останніх років). Нагороджена бронзовою медаллю Всесвітньої художньої виставки в Брюсселі за картину «Хліб» (1958); двома медалями Академії мистецтв СРСР (1974 – за картину «Вечір. Стара Флоренція», 1987 – за серію портретів); золотою медаллю Академії Мистецтв України (2004 – за визначні творчі досягнення). Ордени: 1951 – “Трудового Красного Знамени”, 1977 –  “Дружбы Народов”, 1994 – Відзнака Президента України, 1997 – Орден «За заслуги». Твори зберігаються: Національний художній музей України, Державна Третьяковська галерея (Москва), Державний Російський музей (Санкт-Петербург), Музей Дракона (Тайвань), Київський музей російського мистецтва, Запорізький художній музей, Харківський художній музей, Полтавський художній музей, Львівська галерея мистецтв, інші музеї України та Росії.

Померла видатна українська художниця на 89-му році життя 17 червня 2005 р.

В художній культурі України другої половини ХХ століття Тетяна Яблонська була незаперечним лідером. В її мистецтві відтворено понад півстоліття – цілу історичну епоху, час складний і не однозначний.

Т. Яблонська належить до генерації митців, які були виховані радянським художнім вузом в роки  безроздільного панування соціалістичного 

реалізму як єдиного творчого методу. В 1941 році вона закінчила Київський художній інститут, де в майстерні славетного живописця й педагога Ф.Г.Кричевського опановувала традиції реалістичної школи, її багатий арсенал живописної мови. 

Її майстерність концентрує всю повноту надбань живописної культури – від майстрів Відродження до імпресіоністів. Шукаючи нових виражальних засобів, художниця виборювала собі право на свободу творчості. Яскрава своєрідність її картин породила вислів “феномен Яблонської”. Від виставки до виставки глядач чекав на “нову Яблонську”, і зустріч з її наступними творами приносили радість несподіваних відкриттів... 

Суттю творчості Т. Яблонської було відтворювати правду життя, власне розуміння часу, що поставали в її творах. Мистецтво художниці, яка глибоко розуміла своєрідність і неповторність своєї доби, відчувала самобутність характерів своїх співвітчизників назавжди залишиться намеркнучою славою України.

 

 

1.Бугаєнко І. Тетяна Яблонська // Яблонська Т. Живопис. Графіка. - К.,1991. - 176 с.

2.Владич Л. Тетяна Нилівна Яблонська.- К.: Держ. вид-во образотв. мистец. і муз. л-ри УРСР, 1958.- 62 с

3.Короткевич Е. Татьяна Яблонская. Живопись, графика: Альбом.- М.: Сов. худож., 1980.- 110 с

4.Порудоминский В. Солнечная высота.- М.: Малыш, 1987.- 29 с.

5.Чорнобривцева О. Тетяна Яблонська // Художники. - К., 1987.- С.16-21.

6.

 

 

   

           Автопортрет. 1945 р.   Автопортрет в українському костюмі. 1948 р.

 

 

Хліб. 1950 р.

 

   

          Стара тепла хата  Життя продовжується

 

   

          Портрет матері. 1956 р.в.       На вікні 1954

   

Мати і дитяКолиска