Значення зовнішнього середовища в системі «Людина – зовнішнє середовище»

Особливості дії іонізуючого випромінювання на організм людини:

органи чуття не реагують на випромінювання;

малі дози можуть накопичуватись в організмі;

випромінювання діє не тільки на живий організм, але і на його спадкоємців;

різні органи мають різну чутливість.

Найбільш чутливі – клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи.

За видами ушкоджень класифікуються на три групи: соматичні, соматикостохатичні (випадкові), генетичні.

За часом прояву виділяють дві групи уражень: ранні і пізні.

Норми радіаційної безпеки

У нормах радіаційної безпеки НРБУ-97, введених у 1998 р., як одиниця часу використовується рік або поняття річної дози опромінення.

Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, сумарні, гранично допустимі.

«ГПД – гранично припустимою дозою загального опромінення людини вважається доза, що у світлі сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень організму протягом життя».

Для пересічної людини ця доза становить 5 бер на рік.

Основні принципи забезпечення радіаційної безпеки при закритих джерелах іонізуючого випромінювання:

• зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів;
• скорочення часу роботи з джерелом (захист часом) ;
• збільшення відстані від джерел до людей, що працюють;
• екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання.

Кращим для захисту від рентгенівського і гамма випромінювання є матеріали: свинець і уран, про свинцьоване скло, залізо, бетон, залізобетон.

Основні принципи захисту при відкритих джерелах іонізуючого випромінювання, коли можливе попадання радіоактивних речовин у навколишнє середовище:

• використання засобів захисту, що застосовуються при роботі із закритими джерелами випромінювань;
• герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції приладів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;
• заходи планувального характеру;
• застосування санітарно-технічних засобів і устаткування;
• використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;
• виконання правил особистої гігієни;
• очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту.

Захист від медичних діагностичних джерел випромінювання

Нині з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення за рахунок діагностики широко застосовуються організаційні і технічні заходи:

Як виняток необґрунтовані дослідження.

Зміна структури досліджень на користь тіх, що дають менше дозове навантаження.

Впровадження нової оснащеною електронною технікою апаратури (магнітно-резонансний томограф).

Застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають дослідженню.

 

 

У теперішній час господарська діяльність людини все частіше стає основним джерелом забруднення біосфери. В природне середовище все в більшій кількості надходять газоподібні, рідкі та тверді відходи виробництва. Різні хімічні речовини, що знаходяться у відходах переходять по екологічних ланках від одного ланцюга до іншого і в решті решт надходять в організм людини. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна поділити на:

• промислові отрути, які використовуються у виробництві і є джерелам небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил безпеки (ртуть, свинець, розчинники, барвники) ;
• отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві (гербіциди, пестициди) ;
• лікарські препарати;
• хімічні речовини побуту;
• біологічні отрути.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поділяють на: токсичні, подразнювальні, мутагенні, канцерогенні, наркотичні, задушливої дії, сенсибілізатори.

Для визначення впливу шкідливих речовин на організм людини, визначення ступеня забрудненості довкілля в усьому світі користуються такими поняттями, як гранично-допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, гранично-допустимі викиди, максимально-допустимий рівень.

ГДК встановлюється головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендується відвідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей одержаних під час і після різних аварій на виробництві, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах.

МОЗ встановлено дві норми ГДК:

• максимальна разова ГДК, яка викликає рефлекторні реакції у людини внаслідок 20-хв. дії на людину;
• середньодобова ГДК, яка не має шкідливого впливу на людину у разі тривалої дії.

В Україні стан довкілля контролюється МОЗ і природи, санітарно-епідемічною службою, республіканською гідрометслужбою.

Вважається, що ГДК полютанта – це такий його вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків.

Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу на здоров’я людини, але й їхню дію на диких і свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми. Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсинів відрізняються.

Основними засобами захисту людини від дії шкідливих речовин є гігієнічне нормування їхнього вмісту в різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів та стоків.

Характеристика отруйних речовин

Отруйні речовини – це речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей і тварин. Шляхів проникнення отруйних речовин в організм людини дуже багато – через шкіру, органи дихання, рани, шлунок.

Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.

За токсичністю отруйні речовини можна поділити на:

• нервово-паралітичні (зарин, зоман) ;
• загально-токсичної дії (синильна кислота, СО) ;
• подразнювальної