Адаптивність сортів озимої пшениці й еколого-біологічні основи регуляції їхньої продуктивності в південному Степу України

Вміст білка в зерні залежно від доз і строків внесення азотних добрив. Використання частини азотних добрив, призначених для основного внесення, у весняне підживлення, практично не вплинуло на масову частку білка в зерні озимої м’якої пшениці порівняно з разовим внесенням. У твердої пшениці Корал одеський весняні підживлення сприяли формуванню зерна з більш високим рівнем білковості зерна.

Позакореневе підживлення, що проводилось під час цвітіння і в фазі молочного стану зерна, сприяло підвищенню його білковості (табл. 5).

 

Таблиця 5

Вплив позакореневих підживлень на вміст білка в зерні сортів озимої пшениці, % (в середньому за 1986-1989 рр.) 

 

Підживлення карбамідом на початку молочного стану зерна стиглості більшою мірою позначилося на вмісті білка, ніж підживлення у фазі цвітіння, особливо у твердої пшениці. В міру поліпшення погодних умов і збільшення тривалості репродуктивного періоду, а також погіршення забезпеченості азотом за основного внесення добрив, темпи приросту білковості зерна внаслідок підживлення зростали.

Вплив сенікації (аміачною селітрою, сульфатом амонію) на білковість зерна за своєю ефективністю наближався до рівня впливу підживлень у фазі цвітіння.

Взаємозв'язок синтезу фракцій білка залежно від сортових особливостей і умов зростання Взаємозв'язок синтезу фракцій білка залежно від сортових особливостей та умов вирощування проявлявся в тому, що утворення конституційних і запасних білків перебуває у негативній залежності: у напівкарликових сортів вона була майже вдвічі вищою, ніж у середньорослого сорту.

На основі результатів регресійних аналізів встановлено, що в міру посилення реутилізаційних процесів в усіх сортів у білку зерна зменшується вміст спирторозчинної фракції. У середньорослого сорту реутилізаційні процеси не позначалися на формуванні глютелінової фракції. Щодо фракції конституційних білків, то для усіх сортів характерною була значно менша залежність їхнього синтезу від розмірів реутилізації, а отже й від фотосинтетичних процесів. Можна вважати, що це явище зумовлене функціональними характеристиками й незамінністю їх в каталітичних та інших процесах. Більшою мірою зазначена залежність характерна для сорту твердої пшениці, де синтез альбумінів і глобулінів не залежить від реутилізаційних процесів.

Вплив азотфіксаторів на білковість сортів озимої пшениці Азотфіксатори мали більший вплив на білковість зерна напівкарликових генотипів, особливо при інокуляції насіння флавобактерином і ризоентерином (табл. 6). Завдяки цьому вміст білка збільшувався на 0, 5-0, 9%, що еквівалентно дії 60 кг/га азоту мінеральних добрив. Чинниками, що обмежують дію азотфіксаторів на вміст білка в зерні, було пізнє відновлення весняної вегетації і дефіцит вологи в період репродуктивного розвитку. Крім того, даний процес може бути лімітований переважаючим безпосереднім їхнім впливом на врожайність. За таких умов абсолютні розміри білкового синтезу зростають, а відносний вміст білка у зерні зменшується. Це свідчить про те, що процеси азотфіксації стимулюють, насамперед, вуглеводний синтез, а в умовах, що лімітують фотосинтез, їх дія збільшує вміст білка в зерні.

Вплив протруювачів насіння і фунгіцидів на якість зерна. Протруювання насіння байтаном і ризопланом не впливало на вміст білка в зерні. Інокуляція насіння БСП, посіяного після гороху, дещо впливало збільшення білковості зерна (0, 4%). Сумісна обробка насіння ризоагрином і ризопланом забезпечила достовірне збільшення вмісту білка порівняно з протруюванням насіння байтаном. Обприскування посівів хімічними фунгіцидами (байлетон, тилт, фундазол) практично не впливало на якість зерна.

Досліди з вивчення технологій проводились протягом п’яти років по різних попередниках і сортах. У біологічній технології мінеральні добрива замінювали препаратами на основі асоціативних азотфіксуючих (ризоагрин) і фосфатмобілізуючих бактерій (штам 32-3), хімічні протруювачі зерна (байтан, раксил) – біологічними (ризоплан, БСП). Обприскування посівів хімічними фунгіцидами (тилт, байлетон) замінювали на біологічні (ризоплан). Результати дослідів показали, що врожайність пшениці, посіяної по будь-яких попередниках за новою технологією, в цілому була практично такою ж, як і за зональною технологією. Пшениця, посіяна по чорному пару, після гороху і кукурудзи МВС, як свідчать результати за п'ять років досліджень, не мала достовірних відмінностей, які могли бути спричинені різними технологіями. Регресійний аналіз показав, що за погіршення умов вирощування спостерігається стійка тенденція до більшого зменшення врожайності від застосування біологічної технології (рис. 6), а в міру оптимізації умов вирощування врожайність збільшувалась більш високими темпами. У сорту Альбатрос одеський більше проявилася тенденція до кращої адаптації і більшої продуктивності при вирощуванні за біологічною технологією.

Вміст білка в зерні у пшениці, посіяної за зональною технологією по чорному пару, в середньому по сортах становив 13, 2, у варіанті з біологічною був на 0, 4% меншим; у зерні пшениці, розміщеній після гороху, відповідно 13, 1 і 12, 6% (табл. 7). Відмінності білковості зерна пшениці між сортами, вирощеними за обома технологіями по пару, були неістотними, після гороху – статистично достовірними і більше проявилися у сортів Айсберг одеський та Одеський 117.

 

Таблиця 6

Вміст білка в зерні сортів озимої пшениці залежно від технології вирощування (в середньому за 1993-1997 рр.) 

 

Економічна та енергетична ефективність технології вирощування озимої пшениці

Як свідчать дані таблиці 8, за практично однакової урожайності, біологічна технологія економічно ефективніша.

Рентабельність виробництва озимої пшениці за останньою технологією