Адміністративне правопорушення

Зі сказаного випливає висновок: якщо протиправність завжди винна, то відсутність вини свідчить про відсутність протиправності й правопорушення і виключає юридичну відповідальність. Це положення цілком відповідає принципам законності, справедливості, охорони прав особи і тому не може і не повинне мати виключень.

Цілком можливі ситуації, коли правопорушник не знав про наявність відповідної заборони в чинному законодавстві. Однак ця обставина не звільняє від відповідальності за вчинене правопорушення. У праві існує презумпція знання закону. Ще з часів Стародавнього Риму діє принцип, відповідно до якого не можна незнання закону не звільняє від відповідальності за його порушення. В сучасних умовах держава і його органи публікують усі нормативно-правові акти, які стосуються прав та інтересів громадян і інших осіб. Отже, кожен повинен подбати про знання норм, які регулюють відносини, у які він вступив чи має намір вступити. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, які мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необережність (вина у формі необережності). Умисел може бути прямим або непрямим (евентуальним). Необережна вина проявляється у формі самовпевненості або недбалості[6, 48].

4. Адміністративне правопорушення має свідомо-вольовий характер, тобто момент здійснення адміністративного правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободи волі є юридичною умовою, при якій вчинок правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки.

5. Обов’язковою ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна карність. Карність означає, що за здійснення конкретного вчинку адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання. Дана ознака дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, здійснення яких не спричиняє застосування адміністративних стягнень.

Доволі суперечливим є твердження, що адміністративне правопорушення є суспільно небезпечним, тобто таким, здійснення якого заподіює збиток. З точки зору кримінального законодавства злочинні вчинки можуть бути лише громадсько небезпечними (закріплено ст. 7 Кримінального Кодексу).

На відміну від цього визначення злочину, визначення статтею 9 КпАП адміністративного правопорушення не вказує на його громадську небезпеку. Більш того, термін „громадсько небезпечний вчинок” стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універсальною властивістю усіх адміністративних правопорушень (проступків, деліктів), а матеріальною, загальною їх ознакою є те, що вони „посягають на... ”, тобто завдають збитків державному і громадському порядку, власності, правам, і свободам громадян, встановленому порядку управління.

У юридичній літературі висловлюється думка про те, що суспільно небезпечними є лише деякі адміністративні вчинки, які граничать зі злочинами. Є точка зору, яка зводиться до того, що всі проступки суспільно небезпечні, але в меншому ступені, ніж злочин. Зустрічаються твердження, яке категорично заперечує суспільну небезпеку адміністративних правопорушень, але визнає їх шкідливість. Однак адміністративні правопорушення зазіхають на визначені відносини, завдають шкоди правопорядку, а до винного у їх здійсненні застосовуються заходи державного впливу. Напрошується висновок про те, що адміністративному проступку притаманна суспільна небезпека, але ступінь її менший, ніж у злочинів, і в зв'язку з цим на порушників накладаються адміністративні стягнення. Якщо встановлено малозначність адміністративного правопорушення, орган (посадова особа), який уповноважений вирішувати справу, вправі звільнити порушника від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

Підтвердження даної думки містить стаття 1 Кримінального Кодексу, де йдеться про те, які суспільно небезпечні діяння є злочинними. Звідси випливає обгрунтований висновок, що поняття суспільно небезпечного діяння значно ширше, ніж поняття злочину, тобто далеко не всі суспільно небезпечні діяння є злочинами.

Підкріплює дану точку зору і те, що злочини і адміністративні правопорушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надто умовні. Тому нерідко перші з них перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, досить розповсюдженими є випадки, коли одне і те саме діяння на одному проміжку часу може розцінюватися як злочин, а на іншому – як адміністративний проступок, який тягне за собою покарання.

Таким чином можна виділити два види адміністративних правопорушень:

1. Велика частина проступків, які не граничать з кримінальними злочинами і ні при яких умовах у злочини не переростуть.

2. Частина проступків, що граничать з кримінальними злочинами (наприклад, ст. 51, ст. 173 КпАП). Яскраво виражених і чітко означених критеріїв, які б розмежовували кримінальний злочин і дві групи адміністративних проступків у нас немає. Таке розмежування варто проводити за визначеними ознаками, зазначеними у законодавстві. Наприклад, дрібне розкрадання державного або колективного майна (ст. 51 КпАП) і кримінальне розкрадання (ст. 84 КК України) розрізняють за вартістю викраденого або за способом викрадення. З погляду законодавця таке розмежування має здійснюватися з урахуванням характеру й особистісних особливостей правопорушника. І нарешті, адміністративним вважається дія чи бездіяльність (діяння) з досягненням визначеного результату[1, 90].

 

 

Кваліфікація того чи іншого адміністративного проступку відбувається за допомогою визначення його складу (це еталон, за допомогою якого відбувається « кристалізація» проступку). Склад адміністративного проступку – це сукупність передбачених законодавцем ознак, які характеризують дане діяння як адміністративний проступок і відокремлюють його від інших правопорушень. Або, іншими словами, склад правопорушення – це встановлена правом сукупність ознак, при наявності яких антигромадське