Адміністративне правопорушення

Складність цієї задачі полягає в тому, що мова йде про подібні за своїм характером явища. І вирішуватися вона повинна не інакше як відповідно до закону, не порушуючи основних принципів законодавства і не входячи в протиріччя з нормами міжнародного права.

Зі співставлення відповідних статей кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення очевидно, що і злочини, і адміністративні правопорушення зазіхають на однакові за своїм характером об'єкти, саме в цьому насамперед складається суспільна небезпека – ознака, яка визначає їх матеріальну сутність. Задачі адміністративного і кримінального законодавств полягають в охороні цих об'єктів від зазіхань[8, 23].

Єдина сутність адміністративних правопорушень і злочинів підтверджується також наступною обставиною: «не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого законодавством, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі» (ст. 11 Кримінального Кодексу України). Той же принцип виражений і в ст. 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення: «при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), що уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням”.

Виходячи з цього видно, що принципове розходження між злочином і адміністративною провиною полягає в різному ступені їх суспільної небезпеки. Цей ступінь визначається інтенсивністю зазіхань і наслідками, які реально наступили або є потенційно небезпечними для суспільства.

Це і є той критерій, за яким можна і треба розмежовувати провини і злочини. Будучи вчиненим навіть при визначених обтяжуючих обставинах, адміністративний проступок не може кваліфікуватися як злочин, якщо його якісна визначеність і ступінь його суспільної небезпеки не виходять за межі проступку. Якщо ж ступінь його суспільної небезпеки істотно підвищується і досягає рівня злочину, то він повинен визнаватися таким і тягти за собою кримінальну відповідальність.

Однією з ознак, за якою розмежовуються злочини і адміністративні проступки, є введення складу правопорушення або в Кодекс України про адміністративні правопорушення, або у Кримінальний Кодекс[8, 29].

Злочин – це діяння, яке передбачене кримінальним законом. Адміністративний проступок – діяння, передбачене нормою адміністративного права. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склад адміністративних проступків – як законами, так і підзаконними актами. Так положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державні адміністрації (від 21 серпня 1995р.) надає цим органам державної виконавчої влади повноваження затверджувати правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, ст. 152 (порушення правил благоустрою), ст. 159 (порушення правил торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громадських місцях) КпАП України.

Наступна ознака полягає в тому, що за скоєння адміністративних правопорушень і злочинів встановлені різні за юридичною природою, характером втрат, які зазнає правопорушник, важкості наслідків заходи державного примусу.

Так, за скоєння адміністративних правопорушень стаття 24 КпАП передбачає наступні адміністративні стягнення[13, 56]:

попередження;

штраф;

оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання) ;

виправні роботи;

адміністративний арешт;

видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.

За скоєння кримінальних злочинів передбачені покарання, визначені статтею 51 Кримінального Кодексу, зокрема[13, 69]:

штраф;

позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

громадські роботи;

виправні роботи;

службові обмеження для військовослужбовців;

конфіскація майна;

арешт;

обмеження волі;

утримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

позбавлення волі на певний строк;

довічне позбавлення волі.

Відповідно до ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушників і попередження правопорушень. Тому заборонні норми КпАП сформульовані таким чином, що карається саме правопорушення, а не винна особа, до якої застосовується покарання.

Відповідно до Кримінального Кодексу, покарання – це перш за все кара за вчинений злочин. Покарання виступає як засіб досягнення виправної і превентивної мети покарання. Покарання тягне за собою судимість.

Наступна ознака полягає в тому, що кримінальні справи розглядають тільки суди, і лише визначають і призначають те чи інше покарання за злочин. Право розглядати адміністративні справи КпАП надає понад 30 суб’єктам (статті 218-244).

Наступна ознака полягає в пріоритеті кримінальної відповідальності: якщо діяння містить ознаку і злочину, і проступку, воно визнається злочином, а винний притягається до більш суворої відповідальності (стаття 9 КпАП зазначає, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачена даним кодексом, настає лише в тому випадку, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть кримінальної відповідальності). Накласти на нього за те ж саме діяння і адміністративне стягнення не можна. Разом з тим, притягнення особи до