Аграрне право Укріїни

Сутність виховної (превентивної) функції зводиться до вимог добросовісного виконання суб’єктами аграрного підприємництва та окремими працівниками АПК своїх прав та обов’язків.

 

 

1. Поняття і види джерел аграрного права.
2. Закони як джерела аграрного права.
3. Підзаконні нормативні акти як джерела аграрного права.
4. Внутрішньогосподарські локальні нормативні акти.

Джерелами АП є уніфіковані й диференційовані акти правотворчості відповідних державних органів, Президента України, а також акти правотворчості суб’єктів аграрного підприємництва.

Джерелами АП є також правові акти, які містять норми АП як галузі, а також норми, які є в актах інших галузей національного і міжнародного законодавства, в тій їх частині, де вони регулюють аграрні відносини.

Джерела АП мають такі особливості:

• уніфіковані акти аграрного законодавства являють собою основу аграрного законодавства;
• відсутність єдиного кодифікованого джерела;
• значущість локальних нормативних актів;
• збереження рекомендаційної правотворчості;
• використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм АП та регулюють окремі питання діяльності суб’єктів аграрного підприємництва;
• зростання ролі міжнародних норм права а уніфікації національного аграрного законодавства щодо міжнародного права.

Джерела АП класифікуються і в залежності від юридичної сили актів державної правотворчості.

Найвищу юридичну силу має Конституція України. Конституція – це основоположний закон, який лежить в основі АП і аграрного законодавства.

Далі за юридичною силою йдуть: закони, декрети Кабінету Міністрів, Укази та розпорядження Президента України, Постанови Уряду, нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, локальні нормативно-правові акти.

Самостійним видом джерел необхідно вважати міжнародні правила, звичаї, конвенції, до яких приєдналась Україна.( Наприклад, Міжнародно-правові правила торгівлі, експорту та імпорту продуктів харчування устаткування, машин та ін.) 

 

Закони України – це нормативні акти, прийняті Верховною Радою України, яка за ст. 75 Конституції України є єдиним органом законодавчої влади України.

Вміщенні в законах норми за своїм призначенням характеризуються як такі, що мають загальний (уніфікований) і спеціальний (диференційований) характер.

Конституція, як Основний закон, складає фундамент для формування і розвитку АП. На основі конституційних норм розвивається і удосконалюється АП і аграрне законодавство.

На відміну від інших галузей права, АП не має єдиного кодифікованого законодавчого акта. Але прийнята значна кількість законів України, що регулюють відносини в АПК.

Важливе значення в регулюванні аграрних відносин мають такі закони:

1. «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17.10.90 р. – становить правову основу для соціального розвитку села, визначає організаційно-економічні та правові заходи, що забезпечують пріоритетність розвитку.
2. «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.97р. – законом окреслено види с/г кооперативі, обов’язковість їх державної реєстрації, права та обов’язки членів кооперативу, правовий режим майна і землі, засади самоврядування, господарська правоздатність кооперативу та ін.
3. «Про господарські товариства» від 19.09.91р. – визначає правові основи діяльності товариств, порядок їх заснування, повноваження засновників та учасників та ін.
4. «Про фермерське господарство» від 19.06.2003р. – визначає правові , економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства.
5. «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003р. – визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства.

До джерел АП відноситься ряд законів, які безпосередньо спрямовані на ведення сільськогосподарського виробництва та його окремих галузей: «Про насіння» від 15.12.93р.; «Про охорону прав на сорти рослин» від 21.04.93р.; «Про карантин рослин» від 30.06.93р.

Складову частину джерел АП становлять закони про тваринництво в Україні: «Про племінне тваринництво» від 15.12.93р., яким визначено загальні правові, економічні та організаційні основи племінного тваринництва. Закон «Про ветеринарну медицину» від 25.06.92р. спрямований на забезпечення правового регулювання  розвитку тваринництва, забезпечення здоров’я тварин, екологічну безпеку продукції тваринництва.

Важливим джерелом АП є також Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України та інші законодавчі акти.

 

Підзаконними нормативно-правовими актами є укази і розпорядження Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, інструкції, які приймаються Міністерством аграрної політики України та іншими відомствами з питань аграрного підприємництва, виробництва продуктів харчування тощо.

Укази Президента видаються для термінового правового врегулювання питань, що мають загальнодержавне значення. Укази Президента спрямовані на реформування сільськогосподарських підприємств і організацій, проведення приватизації майна, прискорення земельної реформи, тобто на питання, які не знайшли достатньої правової регламентації в інших законодавчих актах.

Нормативно-правові акти Уряду приймаються з різних питань приватизації, організації виробництва, його матеріально-технічного забезпечення, закупівель тощо. 

Крім цього, у системі аграрних правовідносин виникають такі питання, врегулювання яких потребує прийняття спільних правових актів різними відомствами.

Також, серед джерел АП важливе місце займають рекомендаційні акти. Правила з цих актів набувають юридичної сили лише після того, як їх покладено в основу локальних актів і прийнято вищими органами самоврядування аграрних підприємств.

 

Суб’єктивні права і юридичні обов’язки кожного з суб’єктів агарного підприємництва полягають у самостійному вирішенні правових питань виробничо-господарської, фінансової та іншої діяльності. У вирішенні цих питань поряд з організаційно-управлінськими заходами не правового характеру важливу