Аграрне право Укріїни

У разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки попереднього суб’єкта господарювання.

Моментом переходу прав та обов’язків до суб’єктів господарю¬вання — правонаступників у результаті реорганізації вважається дата підписання передавального чи розподільчого балансу, якщо інше не визначено законом або рішенням про реорганізацію.

Ліквідацією визнається припинення юридичної особи без правонаступництва інших юридичних чи фізичних осіб. Ліквідація розглядається в чинному законодавстві як одна із форм припинення діяльності суб’єкта господарювання (ст. 59 ГК України).

Ліквідація відбувається за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб (засновників чи їх правонаступників), а також – за рішенням суду, у випадках передбачених Господарським кодексом.

Суб’єкт господарювання ліквідується у наступних випадках (ст. 59 ГК): 1) за ініціативою власника чи уповноважених ним органів; за рішенням інших осіб; за рішенням суду; 2) у зв’язку із закінченням строку, на який створювався суб’єкт, чи після досягнення мети, заради якої його було створено; 3) у разі визнання його банкрутом в установленому законом порядку; 4) у разі скасування державної реєстрації суб’єкта у випадках, передбачених законом (п.15 ст.58 ГК).

Також діяльність суб’єкта агарного права може бути припинена у разі припинення прав на земельну ділянку у відповідності до положень Земельного кодексу України.

 

 

1. Поняття, особливості та види аграрних правовідносин.
2. Внутрішні аграрні правовідносини.
3. Зовнішні аграрні правовідносини.
4. Елементи структури аграрних правовідносин.    

Аграрні правовідносини являють собою врегульовані нормами агарного та інших галузей права комплексні суспільні відносини, що виникають в аграрному секторі між самостійним і рівноправними суб’єктами, які наділені відповідним правовим статусом. 

Регулюються аграрні правовідносини за допомогою норм аграрного права, норм інших галузей права, а також положень договорів.

Особливості аграрних правовідносин:   

• правовідносини не є цілісними, а являють собою комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин. Тому, взяті кожні окремо належать до сфери регулювання традиційних галузей права (земельного, трудового, адміністративного тощо);
• мають специфічний суб’єктивний склад (виробників с/г продукції) та специфічні об’єкти  (природні ресурси, с/г тварини тощо);
• засновуються і діють на засадах різної форми власності;
• недержавні аграрні підприємства розвиваються і діють поряд із приватними;
• відбувається поступовий перехід до приватної форми господарювання.

Традиційно в теорії аграрного права при характеристики аграрних правовідносин їх сукупність поділяють на певні види. Проте вважається, що більш універсальний и специфічний саме для аграрного права є поділ правовідносин на внутрішні та зовнішні.

 

У процесі здійснення суб’єктами виробничої та іншої діяльності, виникають відносини в середині цієї діяльності. В цьому випадку виникають і існують внутрішні аграрні правовідносини. 

Регулюються внутрішні аграрні правовідносини наряду з нормами чинного законодавства, також локальними нормативно-правовими актами.

За своїм змістом внутрішні аграрні правовідносини являють собою сукупність взаємних суб’єктивних прав та обов’язків їхніх учасників, які реалізовуються в ході провадження сільськогосподарського виробництва. 

Специфіка сільськогосподарського виробництва впливає і на специфіку внутрішніх аграрних правовідносин. Серед внутрішніх правовідносин особливе значення мають земельні, трудові, майнові та організаційно-управлінські.

Внутрішні або внутрігосподарські відносини являють собою врегульований нормами аграрного права комплекс суспільних відносин, що виникають між сільськогосподарськими підприємствами та їх членами, сільськогосподарськими підприємствами та найманими працівниками, сільськогосподарськими підприємствами та їх структурними підрозділами з приводу майна, земель, праці та інших об’єктів, на підставі членства у сільськогосподарських підприємствах та/або трудового договору та надають їх учасникам права та обов’язки.

 

Між суб’єктами виробничої діяльності виникають відносини з іншими учасниками сільськогосподарського виробництва, а також з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідними державними органами управління. Дані господарські зв’язки слід розглядати як зовнішні аграрні правовідносини. 

Зовнішні аграрні правовідносини наряду із нормами аграрного права, регулюються також нормами цивільного, господарського, земельного, фінансового, адміністративного права.

За характером і змістом зовнішні аграрні правовідносини поділяються на наступні групи: 1) відносини у сфері реалізації права власності на нерухоме і рухоме майно; 2) договірні відносини; 3) податкові відносини; 4) деліктні майнові правовідносини.

Основна частина зовнішніх правовідносин виникає з приводу відносин у сфері здійснення права власності. Власник на свій розсуд здійснює зі своїм майном будь-які дії, що не суперечать закону і не порушують права і інтереси інших осіб.

За останній час зростає значення договірних відносин у сільському господарстві. Мова йде про такі договори, які відображають специфіку сільськогосподарського виробництва: договори оренди землі; договори майнового і земельного паїв; договори державної закупівлі та інші.

Податкові відносини за своєю природою мають владно-організаційний характер. Зокрема, це стягнення плати за землю у формі земельного податку чи орендної плати.

Зовнішні деліктні майнові правовідносини виникають внаслідок заподіяння збитків учасникам сільськогосподарського виробництва третіми особами. Вони за характером є цивільно-правовими і відповідальність настає на підставі норм цивільного права щодо заподіяння шкоди. 

 

Суб’єктами або учасниками аграрних правовідносин є фізичні та юридичні особи, які наділені правами та обов’язками в сфері виробництва, переробки