Аксіологічнии аспект судової реформи в Україні

 

Р. Крусян

 

Передумови, завдання й мета судової реформи діалектично пов’язані з уявленнями про соціальні, політичні, духовні ідеали (цінності), що існують у відповідному суспільстві на певному етапі його розвитку. Адже судова реформа як поетапний процес конституційно-правових перетворень у судовій системі має певні передумови (детерміновані з необхідністю її проведення), завдання (що мають поетапний характер вирішування у процесі її проведення) й мету (як результат, на досягнення якого вона спрямована та яка відображає певні цінності суспільства та держави). При цьому визначним є те, що колізії між очікуваним результатом і ціннісними сподіваннями суспільства апріорі призводять до неефективності судового реформування. Звідси необхідним аспектом дослідження процесу судової реформи є його аналіз з погляду аксіології. Крім того, потрібно враховувати й те, що судова влада в Україні поступово втрачає свою найбільшу соціальну цінність – довіру людей. Так, за даними Галлуп (Gallup), напередодні Революції Гідності рівень довіри до судів в Україні був одним із найнижчих у світі (лише 16%) [1]. Однак у 2014-2015 рр. ситуація не була покращена, за даними Центру Разумко- ва (березень 2015 р.), рівень довіри до судів понизився до 11% (1, 1% опитаних повністю довіряють судам; 9, 5% – переважно довіряють) [2]. Безумовно, це потребує відповідних перетворень у сфері судової влади, передусім через процес судової реформи.

Конституційно-правовий зміст цього процесу робить можливим і водночас необхідним його аналіз із позиційправової аксіології. До того ж варто підкреслити, що сучасний етап судової реформи характеризується необхідністю внесення відповідних змін до Конституції України. Таке твердження міститься у висновку Європейської комісії «За демократію через право»: «... нинішні конституційні норми являють собою перешкоду для незалежної судової системи, що відповідає європейським стандартам. Комісія рекомендує не обмежувати судову реформу рівнем законодавства, а провести глибоку конституційну реформу з метою закладення міцних фундаментів судової влади та ефективної судової системи у повній відповідності з європейськими стандартами» [3]. Час засвідчив, що низка положень Основного Закону України, які в 1996 р. вважалися прийнятними, не витримали випробування часом і потребують переосмислення. Зміни, які було внесено до Конституції України у 2004 р., не стосувалися розділів VIII «Правосуддя» та ХІІ «Конституційний Суд України».

Звідси актуалізується питання щодо визначення аксіологічного виміру судової реформи в контексті конституційної аксіології. Дослідження судової реформи з цієї позиції як у теоретичному, так і прикладному аспектах є маловивче- ною сферою. Гостроти проблемі додає й той факт, що конституційна аксіологія в сучасній Україні ще практично не сформувалася як самостійний науковий напрям у системі правових наук. Проблема конституційних цінностей тільки починає досліджуватися.

Аксіологічний вимір права й, зокрема, конституційного права розкривається через аналіз конституційнихцінностей, що становлять предмет конституційної аксіології. У сучасній правовій науці немає уніфікованого підходу щодо визначення природи (сутності) й відповідного поняття конституційних цінностей. На думку вітчизняних учених, конституційні цінності – це «гуманістичні, демократично-правові, універсальні орієнтири (цілі та настановлення), що мають формалізоване відображення в конституції держави, виявляються в конституційно-оціночній, інтерпретаційній і контрольній діяльності органів конституційної юстиції та визначально впливають на конституційне законодавство, конституційну правосвідомість, конституційний правопорядок та публічно-владну практику» [4, с. 4]. Видається, що саме це визначення конституційних цінностей є найбільш слушним і методологічно доречним під час дослідження аксіологічних аспектів судової реформи в Україні. Зокрема, до цих конституційних цінностей належать такі як демократія (ст. ст. 1, 5 Конституції України), народовладдя (ст. 5 Конституції України), людина, її життя й здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека (ст. 3 Конституції України), верховенство права (ст. 8 Конституції України) тощо.

Водночас конституційно-правові цінності можуть бути відображені не тільки в тексті Основного Закону держави, а й в інших політико-правових документах. Зокрема, у ст. 14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони [5] (Угоду ратифіковано Законом України від 16. 09. 2014 р. [6]) визначено: «В рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів, зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод» [5]. Отже, однією з найважливіших умов євроінтеграцій- них процесів в Україні є впровадження й реальне застосування в системі правосуддя принципу верховенства права. Крім того, згідно з індексом верховенства права Всесвітнього проекту правосуддя (World Justice Project), Україна перебуває на 70 місці зі 102 країн, де відбувалося дослідження, за рівнем утілення вимог верховенства права [7]. Проблема ускладняється й тим, що по- літико-правовий феномен верховенство права не має свого уніфікованого визначення.

Верховенства права є предметом дослідження не одного покоління вчених. Не маючи на меті виклад усіх наукових підходів і концепцій щодо феномена верховенства права, варто визначити, що ґрунтовне значення в теорії верховенства права має доктрина британського правознавця А. Дайсі. У відомій праці “Introduction to the Study of the Law of the Constitution” він виклав основні