Аксіологічнии аспект судової реформи в Україні

Визначення принципу верховенства права через константи обмеження свавільної влади держави правом і здійснення відповідного (зокрема судового) контролю за таким обмеженням є провідним. Пов’язано це з тим, що складовою мети принципу верховенства права є вирішення фундаментальної проблеми права, яка існує з моменту виникнення публічної влади та відповідних відносин у системі «влада – індивід», – здійснення належного контролю за державним примусом щодо індивідів. Тому під верховенством права визначально розумілося юридичне (правове) обмеження влади правом і його судового забезпечення, і в цьому гносеологічному значенні цей термін наближається до значення верховенства права як аксіологічного виміру мети судової реформи.

Водночас верховенство права в контексті цілеполягання сучасного етапу судової реформи доцільно розглядати більш об’ємно. Так, Л. Г. Лукаїдес, спираючись на практику Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд), доводить, що, виходячи з рішень і правових позицій Європейського суду, верховенство права має як мінімум п’ять самостійних цінностей: а) функціонування держави, яка пов’язана вимогами права; б) дотримання принципу рівності громадян перед законом; в) установлення законності й порядку в суспільстві; г) наявність ефективного та передбаченого правосуддя; д) охорона прав людини. Разом із тим підкреслюється, що всі ці цінності включено до концепції верховенства права «у відповідь на різні потреби, що виникали з вимог справедливості» [9].

Отже, концепт справедливості має гносеологічне та водночас і аксіологіч- не значення щодо судової реформи, виходячи із сутності правосуддя як «царини справедливості». Тим більше, що в узагальненому вигляді верховенство права, наприклад, в англосакській правовій культурі означає, що державна влада (у тому числі й законодавча влада) не повинна посягати на принциписправедливості, що закладені в «англійській конституції, яка матеріалізувалася в історичних документах, починаючи з Magna Charta 1215 року, чинної до Bill of Rights 1689 року, а також англійського загального права» [10, с. 41-55]. Зокрема, британський теоретик права Т. Р. С. Алан обґрунтовує власне бачення верховенства права саме на такому підході. На його думку, «верховенство права – це поєднання стандартів, очікувань і прагнень: воно вбирає в себе традиційні уявлення про індивідуальну свободу та природну справедливість і, загальніше, поняття про вимоги справедливості й чесності у відносинах уряду та громадян» [11, с. 21-22]. У цьому підході до визначення верховенства права робиться основний акцент не на юридичному (формальному), а на аксіологічному (матеріальному) змісті цього феномена, що є слушним і в контексті судової влади й, зокрема, у визначенні аксіологічної спрямованості судової реформи в сучасній Україні. На справедливу думку американського вченого Б. Таманаги, «існує багато різних визначень, що конкурують, утім усі вони можуть бути зведені до двох основних груп, відомих як «формальна» й «матеріальна» (змістова) концепції... «. Основну відмінність між ними Б. Таманага пояснює тим, що «формальні теорії зосереджуються на належних джерелах і формі законності, тоді як матеріальні теорії включають також вимоги до змісту закону (зазвичай він має узгоджуватися із правовими або моральними принципами) « [12, с. 106-107]. Схожими є висновки сучасних вітчизняних учених. Так, на думку О. В. Константия, «зарубіжні юристи та філософи... розрізняють три основні підходи до тлумачення змісту цього принципу (верховенства права – Р. К.) : формально-юридичний, субстан- ційний (матеріально-правовий) і функціональний» [13, с. 42].

Водночас видається теоретично аргументованим і методологічно доречним «інтегративний» підхід щодо розкриття сутності й змісту верховенства права, який демонструє Конституційний Суд України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 визначено: «Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозахис- ну діяльність, зокрема в закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо». Крім того зазначено, що «одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується тільки законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовано суспільством і обумовлено історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою отримала відображення в Конституції України» [14].

Виходячи з аналізу цього й інших рішень Конституційного Суду України, до ознак верховенства права належать такі: «повага і непорушність прав та свобод людини» [15]; «становлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод» [15]; «визначеність, ясність і недвозначність правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у право- застосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» [15]; допустимість «фіксації меж самої сутності