Аналіз енергетичного вугільного ринку України

Враховуючи це, а також обмежені можливості державного можливості модернізації вуглевидобувних підприємств і зняття фінансового навантаження на бюджет.

Вугледобувні підприємства України, враховуючи геологічні умови залягання запасів, є надзвичайно капіталомісткими підприємствами з низькою ефективністю операційної діяльності та недостатньою інвестиційною віддачею. Значна частина з них не може бути інвестиційно привабливими об’єктами без надання потенційному покупцеві особливих умов на початковому етапі операційної діяльності після приватизації або в період ліквідації неприватизованих шахт.

Враховуючи це, а також обмежені можливості державного бюджету відносно субсидіювання галузі, необхідне невідкладне залучення істотних інвестиційних ресурсів в галузь для підтримки та нарощування рівня видобутку вугілля і пошук альтернативних джерел задоволення внутрішнього попиту на вугілля (імпорт) з метою забезпечення енергетичної безпеки України. Для цього, разом з приватизацією підприємств необхідна реалізація програми залучення приватних інвестицій на підприємства державного сектора на засадах передбачених чинним законодавством механізмів господарської взаємодії. Так можуть застосовуватись: товарне кредитування, спільна виробнича діяльність, надання послуг виробничого характеру з видобування вугілля тощо. Разом з тим, потужні механізми стимулювання залучення інвестицій були створені з прийняттям Закону України «Про державно-приватне партнерство», що передбачає низку ключових положень на захист інтересів приватного інвестора. Застосування на вугледобувних підприємствах механізмів державно-приватного партнерства може здійснюватись тільки згідно з законодавством України.

При приватизації та реалізації механізмів ДПП, вуглевидобувним підприємствам може надаватися державна підтримка, розподіл якої має відбуватися за такими принципами:

Державна підтримка повинна бути прив'язана лише до певних категорій витрат вугледобувних підприємств, які націлені на досягнення конкретних результатів щодо підвищення ефективності роботи підприємства і досягнення беззбитковості. Наприклад, інвестиції в модернізацію, збільшення встановленої потужності, усунення екологічних і соціальних наслідків закриття консервації шахт, виплата допомоги по звільненню кадрів, передислокація звільнених кадрів;

Ефективність використання державної підтримки за вищевказаними категоріями витрат повинна вимірюватися чіткими КПЕ (ключовий показник ефективності) протягом певного відрізку часу (1 рік) для оцінки успішності досягнення поставлених цілей;

Обсяг державної підтримки має знижуватися не менш ніж на 20% в рік з повною ліквідацією субсидій через 5 років. Також її розмір повинен переглядатися щорічно, спираючись на аналізі досягнення цільових значень по вищевказаних КПЕ, тим самим дозволяючи переконатися в правильності та ефективності використання коштів, виділених у попередній період;

Державна підтримка не повинна виділятися на покриття витрат, які зберігають сьогоднішній рівень видобутку та / або собівартості.

Враховуючи дефіцит коштів державного бюджету на реструктуризацію галузі, тривалість процедури підготовки до ліквідації, процес закриття підприємств займе не менше ніж 5-7 років. За попередніми оцінками із нинішнього шахтного фонду до безперспективних можна віднести близько 20 шахт, що мають промислові запаси, вироблення яких, по-перше, знизить навантаження на бюджет, а, по-друге, забезпечить ринок додатковими об’ємами вугілля. Тому в період ліквідації даних шахт будуть в індивідуальному порядку розглянуті варіанти використання різних видів стимулювання залучення приватних інвестицій у вироблення їхніх запасів.

Наступним кроком реформування галузі є лібералізація ринку вугілля, оскільки сьогодні формування цін на вугілля не базується на ринкових засадах, а слугує механізмом для компенсації витрат вугільних шахт. Такий підхід призводить до відсутності стимулів для підвищення ефективності життєздатних підприємств і невиправданої підтримки глибоко збиткових шахт. Доходи в галузі розподіляються неефективно, що заважає її розвитку і виходу на рентабельний рівень.

Для лібералізації ринку вугільної продукції та механізмів збуту й ціноутворення необхідно:

Припинити операторську функцію ДП «Вугілля України» на ринку вугільної продукції, та провести його ліквідацію; не допустити появи іншого державного монополіста на ринку вугільної продукції;

Запровадити електронну біржову форму торгівлі вугільною продукцією та ринкове формування цін на основі балансу попиту та пропозицій;

Лібералізувати імпорт вугілля.

Для недопущення дефіциту вугілля і задоволення внутрішнього попиту на нього в разі відсутності можливості видобутку необхідного обсягу з економічно обґрунтованою собівартістю і за відсутності субсидій для покриття різниці між собівартістю та ринковою ціною на вугілля, необхідно розглянути можливість розширення потужностей з імпорту вугілля (наприклад, розширення портової інфраструктури і пропускної спроможності залізничних коридорів).

Мета реформування галузі – стимулювати зниження витрат і підвищення продуктивності праці та створення економічно стабільної галузі, яка складається з рентабельних підприємств, здатних існувати без державної підтримки і задовольняти потребу економіки у вугіллі.

 

 

Видобуток вугілля в Україні можна збільшити до 115 млн. т на рік з одночасним виведенням галузі на рівень беззбитковості та ліквідацією дотацій. При цьому обсяги видобутку енергетичного вугілля складуть близько 75 млн. т на рік, що достатньо для повного забезпечення внутрішнього попиту з боку електроенергетики та інших споживачів.

Основними необхідними кроками з реформування вугільної галузі для досягнення економічно виправданого потенціалу видобутку