Аналіз Конвенції ООН "Про права дитини"

 

1. Аналіз Конвенції ООН “Про права дитини”

2. Визначення актуальних проблем соціальної роботи в Україні (на основі публікацій часопису “Соціальна політика і соціальна робота” за 2007 р.)

Список використаної літератури

 

 

Конвенція про права дитини була прийнята одноголосно Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1989 року. Ця подія була сприйнята як важливий етап у міжнародних зусіллях щодо зміцнення справедливості, миру і свободи в усьому світі шляхом заохочення і захисту прав людини. У порівнянні з раніше прийнятими документами у галузі прав людини Конвенція є найбільш повним і першим документом, у якому ці права набувають чинності норм міжнародного права. Таке важливе значення Конвенції пояснюється ще й тим, що вона являє собою зобов'язення на майбутнє.

Поважання прав людини починається із ставлення суспільства до своїх дітей. Любляче суспільство піклуватиметься про забезпечення їхньої свободи і гідності, створить умови, за яких вони зможуть повною мірою розкрити своє здібності і закласти основу для повноцінного й плідного життя.

Конвенція звернена у майбутнє, оскільки в ній визнається, що сьогодняшнім дітям, а вони складають половину населення світу, належить продовжити справу встановлення справедливого й гуманного соціального порядку.

Деякі права людини безпосередньо стосуються дітей, відображуючи їхню потребу в особливому піклуванні й увазі, їхню вразливость, й відмінність єхього світу від світу дорослих. Це визнається у Декларації прав дитини, прийнятій у 1959 році.

Однак за тридцять років після прийняття Организацією Об'єднаних Націй цієї Декларації чимало уявлень змінилося й склалися нові поняття. Зокрема, концепція прав дитини набула ширшого характеру.

По мірі того, як стає відомим все більше фактів про нестатки й зловживання, жертвами яких стають діти, зростає й прагнення міжнародного співтовариства зміцнити права дитини. Нижче перелічені деякі із встановленних фактів:

покинуті своїми сім'ями, близько 100 мілйонів дітей існують лише за рахунок виснажливої праці, дрібних крадіжок, проституції чи жебрацтва,

понад 50 мільйонів дітей працюють у небезпечних або шкідливих для здоров'я умовах,

120 мільйонів дітей віком від 6 до 11 років позабавлені можливості відвідувати школу,

щороку близько 3. 5 мілйонів дітей вмирають від захворювань, які піддаються профілактиці або лікуванню,

у країнах, що розвиваються, приблизно 155 мілйонів дітей віком до 5 років живуть в умовах суціальної бідності,

мільйони дітей, включаючи дітей більш багатих суспільств, позбавлені піклування, з ними погано поводяться, їх сексуально експлатують або вони стають жертвами зловживання наркотиків.

Це лише деякі з причин, через які кожному важливо:

знати про існування Конвенції,

розуміти проголошені у ній права,

підтримувати зусилля щодо перетворення їх у реальність для всіх дітей.

Запропонований виклад фактів складається з двох частин. У першій описуються деякі важливі елементи Конвенції про права дитини, механізми єї застосовування і заходи, які слід вживати для забезпечення її універсальної ефективності.

У другій частині наводиться повний текст Конвенції, зокрема, зазначається, що діти, їхній добробут і права, завжди знаходилися у центрі уваги Організації Об'єднаних Націй з часу її створення у 1945 році. Одним з перших актів Генеральної Асамблеї було утворення Дитячого фонду Організації Об'єднаних Націй /ЮНІСЕФ/, який зараз є головним механізмом міжнародної допомоги дітям.

Прийнята Генеральною Асамблеєю у 1948 році Загальна декларарація прав людини визнає, що діти мають бути об'єктом особливого піклування й допомоги. З того часу Організація Об'єднаних Націй забезпечує захист прав дітей на підставі таких міжнародних договорів широкого характеру, як Міжнародні акти про права людини, а також документа, безпосередньо присвяченого правам дітей, – Декларації прав дитини 1959 року.

Конвенція про права дитини розвиває далі положення Декларації ро права людини, покладаючи на держави, що її прийняли, правову відповідальність за їх дії стосовно дітей.

Конвенція є новою загальною основою дій для всіх, хто активно відстоює вищий пріоритет зусиль із заохочення та захисту прав дитини, включаючи представників законодавчих органів, педагогів, духовних лідерів, засобів масової інформації, приватні організації тощо.

Не варто недооцінювати той вплив, який Конвенція може мати на життя дітей усього світу протягом найближчих десятелітть. Конвенція, як універсальна декларація основних прав дитини, стане потужжним фактором еволюції поглядів у цій галузі; як компонент міжнародного права вона правитиме за основу для вдосконлення національного законодавства і практики, а як предмет діалогу між усіма зацікавленими сторонами вона сприятиме виявленню проблем, пошуку можливих рішень, сприятиме мобілізації ресурсів на здійснення необхідних завданнь.

Після прийняття Генеральною Асамблеєю Конвенція була відкрита для підписання 26 січня 1990 року. Того дня 61 країна підписала цей документ, що для першого дня є свого роду рекордом. Прийнято вважати, що підписання якоїсь конвенціє стає запорукою намірів країни серйозно розглядати питання про її ратифікацію. Ратифікація, яка має бути схвалена компетентним національним органом, у більшості випадків парламентом, потребує часу. У деяких випадках держави об'єднують в одному акті підписання ратифікацію й таким чином приєднюються до Конвенції.

Ратифікувавши Конвенцію про права дитини або приєднавшись до неї, країна повинна переглянути своє національне законодавство, аби забезпечити його відповідність положенням Конвенції. Країна заявляє про своє зобов'язення дотримуватися цих положеннь й у