Аналіз режиму праці в установі на прикладі ПФУ Печерського району м. Києва та надання шляхів покращення режиму праці в установі

 

1.1 Законодавче регулювання робочого часу

1.2 Сутність, види і критерії раціональності режимів праці і відпочинку

1.3 Фізіологічні передумови і закономірності розробки режимів праці відпочинку

2.1 Основні напрямки діяльності підприємства

2.2 Характеристика кадрової політики підприємства

2.3 Розробка заходів, щодо вдосконалення режиму роботи начальника відділу кадрів УПФУ в Печерському районі м. Києва

3.1 Основні напрямки вдосконалення режиму праці і відпочинку

3.2 Впровадження науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку

 

 

В процесі праці людина потребує періодичного короткочасного відпочинку для підтримки на певному рівні своєї працездатності. Потреба в такому відпочинку індивідуальна, вона залежить від здоров'я людини, його психофізіологічного стану, віку, підлоги, міри натренованості до виконання тієї або іншої роботи. Проте при організації спільної праці на підприємстві питання про час внутрішньовиробничих періодів на відпочинок не може бути регламентований, оскільки від цього залежать злагодженість виробничого процесу і витрати робочого часу. Тому на підприємстві в цілому, а іноді і в окремих його підрозділах встановлюється єдиний для підприємства режим праці і відпочинку. Такий режим встановлюється, виходячи з конкретних особливостей діяльності на підприємстві.

Необхідність чергування праці і відпочинку має фізіологічне обґрунтування. Всяка діяльність пов'язана з витрачанням фізичної нервової енергії. До певної межі енергетичні витрати людини походять без збитку для клітин організму, але після подолання цієї межі розвивається стомлення.

Тому, для того, щоб підприємство працювало ефективно, необхідно правильно організувати працю працівників, при цьому постійно контролюючи діяльність працівників.

Метою дослідження є аналіз режиму праці в установі на прикладі ПФУ Печерського району м. Києва та надання шляхів покращення режиму праці в установі.

Виходячи із зазначеної теми роботи, її основними завданнями є:

визначення поняття режиму праці та відпочинку;

необхідність оптимізації режиму праці та відпочинку на підприємстві;

розгляд різновидів режимів праці та відпочинку та вимоги до їх встановлення;

розгляд динаміки працездатності людини;

внесення пропозицій щодо вдосконалення режимів праці та відпочинку на підприємстві.

Предметом дослідження є закономірності чергування періодів роботи і відпочинку, методика встановлення регламентованих перерв на відпочинок.

Об'єктом дослідження є існуючі режими праці і відпочинку в конкретних виробничих умовах та шляхи їх раціоналізації.

 

 

 

Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого – фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України (далі Кодекс) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. На тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років – 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 год. на тиждень [6].

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. – за тижневої норми 36 год. і 4 год. – за тижневої норми 24 год. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів [14].

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту