Антропологізм як чинник гуманізації освіти (теоретико-концептуальні основи)

 

 

У дисертації здійснено теоретико-концептуальне обґрунтування антропологізму як чинника гуманізації освіти, доведено, що антропологічний підхід є стратегією освітніх перетворень, а антропологічний дискурс – стрижнем широкомасштабних дослідницьких і практичних програм демократизації освіти України.

1. Здійснений аналіз еволюції антрополого-гуманістичної рефлексії і системний аналіз процесу гуманізації освіти з позицій антропологізму дозволив встановити, що антропологізм суттєво змінився як за змістом, формами, методами дослідження, так і за результатами процесу осягнення внутрішнього і зовнішнього світу людини. Сучасний антропологізм у пошуках причин рушійних сил самовдосконалення людини й характеру творення нею свого буття спирається на розуміння іманентної логіки розвитку духовності як основної якості людини, що визначає інші якості і поєднує їх в єдину цілісність. Духовність у контексті гуманістичного бачення розуміється як сутнісна характеристика й означається ідеальністю, суб’єктивністю, активністю, відносною незмінністю тощо. Саме тому антропологізм стає методологічним обґрунтуванням стратегії зміщення пріоритетів з формування особистості на її розвиток і саморозвиток, на розвиток психічних, фізичних, інтелектуальних, моральних і інших сфер особистості на різних напрямках модернізації освіти: диверсифікації, індивідуалізації, диференціації, гуманізації навчання і виховання.

Відповідно до завдань дослідження уточнена й доповнена дефініція антропологізму як педагогічного поняття, оскільки антропологізм у сучасній освітній реальності не можна вважати тільки поглядом, принципом, сукупністю концепцій. Достатній обсяг синтезованого антропологічного знання, гостра потреба в технологіях його реалізації й отримання нового знання про особистість, яка навчається, обумовлюють визнання антропологізму загальнонауковим способом вивчення розвитку людини у процесі навчання і виховання крізь призму відповідності цього процесу біо-соціо-духовній природі того, хто навчається. Цей спосіб створює умови для масштабного дослідження Homo еducandus з позицій онтогенезу, філогенезу й антропогенезу, оскільки дає можливість здійснювати дослідження людини, яка навчається, конкретними методами в конкретному освітньому середовищі і є підставою для визначення антропологізму як методологічного підходу в освіті.

2. На основі осмислення педагогічних, філософських, соціально-культурних аспектів антропологізму доведено, що антропологічний підхід як продукт інтеграції антропологічного знання філософії, психології, педагогіки й інших наук про учня як цілісну істоту, повноцінного представника виду Homo sapiens, повноправного учасника виховного процесу сприяє розв’язанню освітніх завдань гуманістичної спрямованості, оскільки становить собою концепцію сучасного педагогічного знання, науково-методологічну основу гуманістичного світогляду й гуманізації в цілому, теоретичне обґрунтування освітніх новацій, інновацій і наукових педагогічних досліджень.

3. Вивчення антропологічних положень про людину як високоорганізовану, біопсихосоціальну, духовну істоту дає підстави вважати базовими якостями людини її природність (зв’язок з довкіллям, наявність системи біологічних якостей) ; соціальність (зв’язок з соціальним середовищем, наявність системи соціальних якостей) ; духовність (зв’язок з культурним середовищем, наявність системи духовних якостей). Антропологізм, підкреслюючи наявність у людини типових і конкретних якостей, її унікальність, неповторність, складність, незавершеність становлення, а також акцентуючи увагу на прогресивному розвитку людини, що виявляється в прагненні підвищення якості й рівня її життя, у зростанні особистої свободи, сприяє зміні ціннісного визначення змісту, цілей, засобів навчання і виховання відповідно до створеного антропологічним знанням повноцінного образу людини.

4. Визначення сутності сучасного антропологізму в освіті як системно інтегрованої методології педагогіки й саморозвитку особистості з діалектичною єдністю освіти як біосоціодуховновідповідного соціально-педагогічного феномена й особистості, яка навчається і має можливості самореалізації і впливу на усі складові освіти надало можливість розглянути гуманізм як педагогічну стратегію освітніх перетворень, у яких людина є найвищою цінністю і в яких технологічно реалізуються повага, любов, рівність тощо. Антропологічний принцип цілісності людини доповнює гуманізм коеволюційною домінантою, визнанням генетичного пріоритету природи відносно суспільства, екологічного і морального імперативу.

5. Ретроспективний аналіз антропологічних концепцій освіти і світового та вітчизняного досвіду показав, що антропологічні розробки теоретичного і практичного плану збагатили загальну педагогіку принциповими положеннями про розвиток повнофункціональної людини в процесі навчання і виховання, технологіями та методами, природо-соціо-культуровідповідними людині, яка навчається, і довели, що природна сензитивність людини до виховання буде використана педагогікою лише тоді ефективно, коли виховання буде природовідповідним.

Традиція антропології щодо освітньої рефлексії забезпечила виникнення інтегрованого знання про людину, яка навчається, – педагогічної антропології як наукової галузі зі специфічним предметом дослідження – особистістю того, хто навчається, у контексті діалектичної єдності впливу освіти на Homo еducandus і впливу її природи на мету, зміст, форми і методи соціалізації.

Педагогічна антропологія доводить, що сучасні освітні зміни неможливі без визнання положень, які детермінують результати педагогічної дії: розвиток кожної людини містить в собі як процеси, що повторюють її еволюцію як виду, так і такі, що мають індивідуальну історію власне цієї людини, що, в свою чергу, неоднозначно впливає на результати соціалізації. Природа людини, а саме її онтогенез, залежить від комплексу механізмів, які впливають на розвиток всього живого (космічні явища, активність сонця, еволюційні закономірності тощо). А як істота соціальна і духовна людина залежить від специфічно людських видових особливостей (активність, розумність, духовність, соціальність тощо), тому для оптимального розвитку особистості педагогіка повинна надати можливість їй бути активною як у фізичному, соціальному, так і в духовному плані.

Принцип природовідповідності вимагає від педагогів створення умов для повноцінного життя людини, оскільки кожен період має власну цілісність і цінність, а педагогічна діяльність повинна бути виключно своєчасною і адекватною, тому що розвиток людини, хоча й поділяється на окремі періоди, є цілісністю.