Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Авторьскі та суміжні права в Україні формула корисної моделі. Патент на виробництво соусу Аурелій

Тип роботи: 
Практична робота
К-сть сторінок: 
34
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Практичні роботи
 
АВТОРЬСКІ ТА СУМІЖНІ ПРАВА В УКРАЇНІ
ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ. 
ПАТЕНТ НА ВИРОБНИЦТВО СОУСУ АУРЕЛІЙ
 
 1. ПРАВОВІ ОСНОВИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
 
Поняття інтелектуальної власності, сутність, зміст, майнові та немайнові права інтелектуальної власності. Національне та міжнародне законодавство з питань інтелектуальної власності.
Інтелектуальна власність (IB) у звичайному розумінні – це права на результати розумової, творчої діяльності в науковій, художній, виробничій та інших областях діяльності. IB є об’єктом цивільно-правових відносин стосовно права кожного володіти, користатися та розпоряджатися резуль- татами своєї інтелектуальної творчої діяльності, які є правом нематеріаль- ним, зберігаються за його творцями та можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ним, за винятком випадків, передбачених законом. IB – єдина в світі монополія, яка визнається законодавчо, але є обме- женою за часом використання та територіально. Вираз „інтелектуальна власність“ пов’язують з французьким законо- давством кінця XVIII ст., зокрема з теорією природного (рос. „естествен- ного“) права, яка отримала свій розвиток у роботах французьких філосо- фів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гельвеція, Гольбаха, Руссо, та ін.). Згі- дно з цією теорією право творця будь-якого творчого об’єкту є не- від’ємним природним правом, яке виникає з самої суті творчої діяльності і існує незалежно від визнання цього права державною владою. 07. 01. 1791 року у Франції було прийнято патентний закон, у вступі до якого прого- лошувалося, що будь-яка нова ідея, виголошення та здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, а промисло- вий винахід є власністю його творця. Вираз „інтелектуальна власність“ став терміном міжнародного права у 1967 р., коли його використали у Стокгольмські конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки чи літератури, ними не можна володіти, але можна використовувати кількома особами й у декількох місцях одночасно, на відміну від речі матеріальної. Результат інтелектуальної діяльності в економічному розумінні не має природного власника, нематеріальні об’єкти не є об’єктами відношень вла- сності в класичному розумінні. Особливістю права IB є його подвійна природа – економічна і духов- на. В цьому розумінні кажуть про дуалізм IB. Право IB містить: – особисте немайнове право творця на створений ним продукт інтеле- ктуальної праці; – майнове право на цей продукт (тобто право власності на матеріальне втілення.
Володілець має абсолютне і безстрокове право на матеріальний об’єкт, а на об’єкти інтелектуальної власності його право є строковим, має просторові обмеження, і в передбачених законом випадках може мати до- даткові обмеження. Після того, як результат інтелектуальної діяльності стає надбанням суспільства, творець (автор) не може контролювати його використання ін- шими особами, тобто неможливо охороняти об’єкт завдяки лише володін- ню ним. Саме цей факт є основою законодавства в галузі права ІВ. Особисте немайнове (або моральне) право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього відносяться (Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ), ст. 423) :
Право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахі- дником тощо) об’єкта права IB (ОПІВ).
Право перешкоджати будь-якому посяганню на право IB, здатному завдати шкоди честі та репутації творця ОПІВ.
Інші особисті немайнові права IB, встановленні законом стосовно певного об’єкта ПІВ.
Особисті немайнові права невід’ємні від автора, тобто не відчужують- ся і не передаються. Вони належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за автором у випадку переходу його майнових прав до іншої особи. Немайнове право діє без обмежень у часі. До майнового права відносяться (ЦКУ, ст. 424) : – право на використання ОПІВ; – виключне право дозволяти використання ОПІВ; – виключне право перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, в тому числі забороняти таке використання; нші майнові права, встановлені законом стосовно певного об’єкта ПІВ. Під виключним правом розуміють лише майнові права. Виключне право – абсолютне право на нематеріальний об’єкт, для якого воно виконує ту саму функцію, що й право власності для матеріальних об’єктів [10]. Майнове право може належати творцю (автору) або іншій фізичній чи юридичній особі, тобто є від’ємним від людини чи підприємства. Майнові права можуть бути предметом договору застави, бути вкладом у статутний капітал, можуть бути передані повністю або частково іншій особі згідно договору (ЦКУ, ч. 3 ст. 424, ст. 427). Майнове право має часові та територіальні обмеження. Наприклад, право на винахід діє протягом 20 років і тільки на території країни, патент- ним відомством якої видало патент. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права ІВ чи обмежений у його здійсненні, крім випадків передбачених законом (ЦКУ, ч. 3 ст. 418). Право ІВ та право власності на річ не залежать одне від одного. Пере- хід права на ОПІВ не означає переходу права власності на річ і навпаки (ЦКУ, ст. 419). При цьому сам процес інтелектуальної діяльності не регулюється пра- вом (за винятком організаційних, майнових та деяких інших обставин тво- рчої праці). Норми цивільного права, які встановлюють охорону прав та законних інтересів творця і забезпечують суспільне визнання ОПІВ, всту- пають у дію лише по завершенні процесу творчості, тобто коли з’являється новий результат (у будь-якій галузі). Сам цей результат, тобто об’єкт, не є об’єктом майнових прав, товаром він стає лише у разі комерціалізації, тоб-то тоді, коли отримує споживчу вартість. Поняття IB навіть ширше за змістом, ніж поняття майнової власності. Майнова власність пов’язана з певним фізичним об’єктом, a IB регулює ві- дносини, які виникають при створенні, використанні та охороні розумових творів, які не завжди мають форму матеріального об’єкта. По суті вираз „інтелектуальна власність“ є логічною абстракцією, яка використовується у законодавстві багатьох країн та міжнародних конвенціях. Таким чином, поняття IB відображує певні стосунки між людьми, ко- лективами та організаціями з приводу присвоєння, володіння, розпоря- дження та користування результатом діяльності суб’єкта в сфері наукової та інноваційної діяльності. Основу цих відносин визначено ст. 41 та 54 Конституції України, а саме: Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися сво- єю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльнос- ті» та «Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторсь-10 ких прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з рі- зними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, тво- рчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом». Подальший розвиток цих норм відображено в Книзі IV та розділах 75, 76 Книги V ЦКУ. Порушення права інтелектуальної власності можливе: – у формі дій (посягання на право інтелектуальної власності) ; – у формі бездіяльності (невизнання права інтелектуальної власності органами, через які у встановлених законом випадках має проводитися ле- гітимація результатів інтелектуальної, творчої діяльності) ; – у змішаній формі (невизнання права інтелектуальної власності з на- ступним незаконним використанням тим же суб'єктом результатів чужої інтелектуальної, творчої діяльності). Порушенням права інтелектуальної власності визнається також ввезення на митну територію України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інтелектуальної власності, що захищаються на території України, без дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності, з порушен- ням цього права незалежно від того, захищалися чи захищаються ці об'єкти в країнах походження. Порушником права інтелектуальної власності може бути фізична або юридична особа. Матеріальним наслідком порушення права інтелектуальної власності є поява контрафактних виробів, тобто продукції (товарів), вироблених з використанням об'єкта права інтелектуальної власності і реалізованих в ме- жах України з порушенням права на них. Контрафактними вважаються також вироби, які виготовлені законно, але розповсюджені з порушенням права суб'єкта інтелектуальної власності. Загальні засади захисту права інтелектуальної власності від порушень встановлені ч. 3 ст. 418 ЦКУ, яка зазначає, що таке право є непорушним. Воно належить його володільцю як природне право, внаслідок чого ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до цих засад, які у свою чергу грунтуються на положеннях Конституції, захист права інтелектуальної власності здійснюється судом.
 
2. СИСТЕМА ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
 
2.1. Об’єкти і суб’єкти права
 
Всі результати інтелектуальної діяльності (будь-які результати твор- чості) є об’єктами цивільного права, але лише той творчий результат, який відповідає вимогам чинного законодавства, є об’єктом права 1В і лише такі об’єкти отримують правову охорону у якості об’єкта права IB. Тобто по- няття об’єкта цивільного права та поняття об’єкта права IB істотно відріз- няються між собою. Наприклад, заявка на певний результат науково-технічної творчості подана до Установи, але за якихось причин він не одержав правової охоро ни, тобто не став об’єктом права IB, але зазначена пропозиція залишається об’єктом цивільного права, згідно якого об’єктом права вважають те, з приводу чого виникають права. Об’єкти права IB визначені в ст. 420 ЦКУ (рис. 3). Перелік, особливо стосовно об’єктів авторського права, не є вичерп- ним. До них відносяться технічна документація, карти, креслення, листи, щоденники, інтерв’ю, твори, написані математичною мовою (формули), звіти про НДР, сценарні твори, твори декоративно-прикладного мистецтва, обробки фольклору, енциклопедії та антології тощо. У ЦКУ зазначено (ст. 422), що права на ОІВ виникають за фактом їх створення або внаслідок надання правової охорони уповноваженим держав- ним органом у випадку і в порядку, передбачених чинним законодавством. Твори у галузі науки, літератури і мистецтва не потребують обов’язкової державної кваліфікації та реєстрації. Права на зазначені твори виникають внаслідок їх створення. 18 Об’єкти промислової власності мають спільні ознаки: їх захист забезпечується як виключне право на використання та підтверджується обов’язковим охоронним документом, який видається державою у разі виконання певних умов, що визначені законодавчо. Об’єкти промислової власності потребують і державної кваліфікації, і державної реєстрації. Через це права на об’єкти промислової власності виникають лише з того моменту, який визначено відповідним законом. ЦК України обумовлює придатність об’єкту для набуття права IB та документ, що їх засвідчує і випадки визнання прав недійсними. Для об’єктів промислової власності переважне значення має зміст, ідея, яка в них втілена. Форма твору, захищеного авторським правом, наприклад, літературного чи музичного, є унікальною і не може бути створена іншою особою абсолютно ідентичною. Об’єкти промислової власності можуть бути створені кількома особами незалежно одна від одної: наприклад, різні конструктивні рішення, які реалізують одну й ту саму ідею. У зв’язку з цим необхідна реєстраційна система, яка повинна засвідчити першість творця. Після того, як творіння людського розуму стало надбанням суспільст- ва, його творець не може контролювати використання ідейної складової винаходу, музичного твору чи товарного знаку третіми особами внаслідок лише тієї обставини, що володіє ними (як це було б можливо з матеріаль- ним об’єктом). Сама нездатність охороняти результати інтелектуальної ді- яльності лише внаслідок володіння ними є наріжним каменем законодавст- ва в галузі IB. Інтереси творців інтелектуальних товарів та послуг захищаються дер- жавою шляхом встановлення у національному законодавстві норм щодо надання творцям певних прав, які дозволяють контролювати використання їхніх творів. Ці права відносяться саме до результату розумової діяльності, а не до матеріального об’єкту, в якому цей результат може бути відтворено. Основним способом охорони прав є видача заявнику охоронного до- кумента – патенту або свідоцтва на ОПІВ, згідно з яким автор або розроб- ник отримує від держави виключні права на ОІВ на визначений термін і ці права охороняються державою. Автор може розкрити зміст свого ОПІВ і треті особи можуть його використовувати на законних умовах, але виклю- чно за дозволом власника прав з обов’язковим відрахуванням йому вина- городи за такий дозвіл. Мета правової охорони – створити правовий механізм законного запобігання можливості безоплатного використання третіми особами прав на ОІВ з комерційною метою.
У разі відсутності правової охорони власник замість додаткового при- бутку мав би збитки. Кошти вкладалися у розробку ОІВ, у постановку про- дукції, що містить ОІВ, на виробництво. Повернення коштів можливе ли- ше після продажу продукції. Якщо недобросовісний конкурент перехопить „ідею“ на стадії готовності для промислового виробництва, то він заоща- дить кошти і його продукція з тим самим ОІВ буде дешевшою, тобто конку- рентоспроможнішою. Охороняти IB засобами, що придатні для охорони майнової власності, неможливо. Випадкова розмова, промислове шпигунство, інформація в Інтернеті, публікація – і „ідея“ стала відомою. Супровід набуття прав на ОІВ та підтримання їх у силі також потре- бують коштів, але ці витрати є виправданими. Інтереси суспільства, пов’язані з використанням IB, полягають у тому, що надані творцям права обмежені у часі (через певний час, визначений охоронними документом – патентом або свідоцтвом, цей охоронний доку- мент втрачає юридичну силу і ОІВ стає суспільним надбанням, тобто ним може скористатися будь-яка фізична чи юридична особа), по території та об’єкту. Права на результати інтелектуальної діяльності не мають екстери- торіальності: тобто права, які визнаються у межах однієї держави, для ін- ших держав не існують, якщо відсутні спеціальні міжнародні угоди, за якими передбачено, що права на IB, які виникли на території однієї держа- ви, охороняються на території іншої держави.
 
2.2. Класифікація об’єктів інтелектуальної власності
 
Об’єкти інтелектуальної власності – частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну вигоду протягом тривалого часу, для якої характерні відсутність матеріальної основи та невизначеність розмірів майбутніх прибутків від її використання. Об’єкти інтелектуальної власності поділяються на три види.
З-поміж об’єктів промислової власності центральне місце належить винаходам. Винахід – це принципово нове технічне вирішення існуючої виробничої проблеми, що дає позитивний ефект для народного господарства. Корисні моделі відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що їхнім предметом є тільки конструктивне вирішення пристрою (просторова композиція, взаємне розташування елементів пристрою, його форма). Це означає, що речовини, штами мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин, а також способи не можуть бути визнані корисними моделями. За законами України корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою (не є частиною рівня техніки) і промислово придатною (тобто придатною для відтворення промисловими засобами).
Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої діяльності може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (рисунок) або комбінованим.
За своєю сутністю промисловий зразок – це нове художньо-конструктивне вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних та естетичних властивостей. Не підлягають охороні як промислові зразки: об'єкти архітектури, промислові гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція як така; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких і тому подібних речовин.
Художньо-конструктивне вирішення виробу визнається промисловим зразком і забезпечується правовою охороною за умов його новизни та промислової придатності. Промисловий зразок є новим, якщо сукупність його суттєвих ознак, що визначають естетичні та (або) ергономічні особливості виробу, не стала загальнодоступною у світі до дня фіксації його пріоритету. Промислова придатність означає, що промисловий зразок може бути багаторазово відтворений через виготовлення відповідного виробу.
Деякі вироби не підлягають охороні як промислові зразки. Це галантерейні, швейні, трикотажні вироби, тканини (крім декоративних), взуття та головні убори.
Товарними знаками та знаками обслуговування (в українському законодавстві – знаки для товарів і послуг) вважаються оригінальні позначення або будь-які комбінації позначень, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Торговельна марка забезпечує ідентифікацію товару чи послуги та його виробника на ринку.
Використання таких знаків дозволяє споживачу виділити та швидко знати потрібний йому товар, тобто він сприяє реалізації товарів і має рекламний характер. Тому товарний знак розміщують на самому товарі або його упаковці. Товарний знак використовують також у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг [5, с. 305].
Споживач за допомогою товарного знаку швидко визначає, хто виробляє певний товар. Тому власник товарного знаку не може вважати себе позбавленим відповідальності за якість своїх виробів (послуг) як у процесі реалізації, так і на етапі споживання.
Елементи знака для товарів і послуг можуть бути:
  • словесними (слова, сполучення літер, лексичний образ) ;
  • зображувальними (зображення живих істот, різноманітних предметів, фігур будь-яких форм, кольорових плям тощо) ;
  • об'ємними (тривимірні об'єкти, фігури та комбінації ліній і фігур) ;
  • з використанням інших позначень або їхніх комбінацій, виконаних у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.
Зазначення походження товару як об'єкт промислової власності може бути двох видів: просте та кваліфіковане.
Просте зазначення походження товару – це будь-яке словесне чи зображальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. При цьому під географічним місцем розуміють будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.
Поняття «кваліфіковане зазначення походження товару» охоплює (об'єднує) такі терміни:
  • назва місця походження товару;
  • географічне зазначення походження товару.
Назва місця походження товару – це назва географічного місця, котра вживається як позначення в назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.
Географічне зазначення походження товару – це назва географічного місця, котра вживається як позначення в назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням таких.
Просте зазначення походження товару дає лише загальне уявлення про дійсне місце походження товару. Кваліфіковане зазначення походження товару виокремлює з-поміж великої кількості товарів такі, котрі мають особливі властивості, особливі якості, зумовлені географічною специфікою місця його виробництва, тобто воно вказує на безпосередню залежність властивостей товару від місця його походження.
Метою реєстрації зазначення походження товару є захист такого найменування, запобігання його використанню для інших товарів.
Фізична або юридична особа, яка зареєструвала зазначення походження товару, одержує право на його використання в рекламних цілях через розміщення на відповідному виробі, його упаковці, у проспектах та іншій товарно-супровідній документації.
Комерційне (фірмове) найменування підприємства – це стале позначення підприємства, від імені якого здійснюється господарська діяльність. Воно використовується для розпізнавання підприємства, характеризує його репутацію і загальне становище на ринку. [4, с. 136].
Недобросовісна конкуренція – будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Недобросовісною конкуренцією є:
  • неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання (використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; товарів іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама) ;
  • створення перешкод суб'єктам господарювання в процесі конкуренції та використанням неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація суб'єкта; купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; намовляння до бойкоту суб'єкта господарювання; намовляння постачальника до дискримінації покупця; намовляння до розірвання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника або покупця) ;
  • неправомірне вивідування, розголошення та використання комерційної таємниці, включаючи й намовляння до розголошення комерційної таємниці.
До об'єктів, що охороняються авторським правом належать:
  • твори в галузі науки, літератури і мистецтва. До об'єктів, що охороняються авторським правом, належать оприлюднені та неоприлюднені твори незалежно від їхнього призначення, достоїнства і мети.
  • комп'ютерна программа – це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, які приводять у дію комп'ютер для досягнення певної мети або результату. Авторське право поширюється на будь-які програми як оприлюднені, так і неоприлюднені, подані в об'єктивній формі, незалежно від їхнього матеріального носія, призначення чи якості. Поняття «комп'ютерна програма» не поширюється на бази даних. Правовій охороні не підлягають ідеї та принципи, на яких побудовано комп'ютерні програми, включаючи принципи організації інтерфейсу, алгоритму та мов програмування. Розширення сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність розв'язування все складніших задач обумовлюють постійне зростання кількості програмних продуктів та витрат на їхнє створення. Вартість програмного забезпечення проти вартості технічних засобів ЕОМ невпинно зростає, а самі вони стають важливим об'єктом комерційних відносин.
  • бази даних – сукупність даних, матеріалів або будь-якої іншої інформації, які є результатом творчої праці з їх підбору та організації використання. Особливо важливою є електронна форма і розташування окремих частин бази даних, які можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі комп'ютера [8, с. 151]. Авторське право поширюється на будь-які бази даних, подані в об'єктивній формі, які є результатом творчої праці з підбору та організації даних, незалежно від їхнього матеріального носія, призначення чи достоїнства. Бази даних охороняються незалежно від того, чи є відомості, які вони містять, об'єктами авторського права. Але авторське право на базу даних визнається тоді, коли кожний із творів, включених до складу цієї бази даних, є об'єктом авторського права. Правова охорона не поширюється на ідеї та принципи, покладені в основу бази даних або будь-якої з її частин.
Топологією інтегральної мікросхеми називається зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.
Умовою правової охорони топологій інтегральних мікросхем є їхня оригінальність, тобто випадок, коли сукупність їхніх елементів не є загальновідомою розробникам та виробникам інтегральних мікросхем на дату створення цих конкретних схем, або коли сукупність загальновідомих елементів у цілому задовольняє умову оригінальності.
Правова охорона не поширюється на ідеї, способи, технологію або закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топології.
Суміжні права – це права, які примикають (прилягають) до авторського права, є похідними від нього.
До об'єктів, що охороняються суміжними правами, належать:
  • виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
  • фонограми, відеограми;
  • передачі (програми) організацій мовлення.
Особливості авторських і суміжних прав, патентного права та інших обєктів інтелектуальної власності
Предметом правової охорони є також права, що тісно пов'язані з авторськими, але мають самостійний характер і отримали назву суміжних прав. Суміжні права можна визначити як права на результати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм, відеограм, організацій мовлення та їх правонаступників, яким на підставах, передбачених законом, передані ці права. Права, суб'єктів авторських і суміжних прав поділяються на майнові та особисті немайнові.
Об'єктами суміжних прав є:
  • виконання;
  • фонограми і відеограми;
  • програми (передачі) організацій мовлення.
Суб'єктами суміжних прав є виконавці, виробники фонограм, відеограм і організації мовлення. Виконавцями вважаються співаки, актори, музиканти, диригенти, танцюристи та інші особи, які виконують твори літератури або мистецтва тощо. Водночас згідно зі ст. 450 ЦК України суб'єктами суміжних прав можуть бути також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону. Тому суб'єктів суміжних прав можна поділити на первинних суб'єктів суміжних прав (акторів, музикантів, танцюристів тощо) і осіб, які набули відповідних прав на підставі договору чи закону. До таких осіб належать спадкоємці, інші правонаступники.
Кожна з перерахованих вище груп суб'єктів має права як немайнового, так і майнового характеру. До майнових прав, властивих всім суб'єктам суміжних прав, належать:
  • право на використання об'єкта суміжних прав;
  • виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав;
  • право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання;
  • інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Зміст майнових прав виконавця розкривається у ст. 39 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Отже майновим правом виконавців є їх виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
  • публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір) ;
  • фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань;
  • відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;
  • розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності в разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення;
  • комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом;
  • розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження.
Виконавцю належать також немайнові права:
  • вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;
  • вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням, якщо це можливо;
  • вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі й репутації.
Суб'єктами суміжних прав є також організації мовлення. У ст. 41 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначені майнові права організацій мовлення, до яких належать виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
  • публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;
  • фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;
  • публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановлює певні обмеження щодо майнових прав виконавців, виробників фонограм, відеограм, організацій мовлення. Зокрема, допускає використання виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, їх фіксацію, відтворення і доведення до загального відома без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення, якщо:
  • відтворення зазначених об'єктів здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень;
  • право на відтворення не поширюється на експорт відтворених примірни-ків фонограм, відеограм, програм мовлення за межі митної території України;
  • за суб'єктами суміжних прав зберігається право на справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених примірників.
Патентне право є важливим інститутом права інтелектуальної власності. Об'єктами правовідносин, що регулюються патентним правом, є результати науково-технічної творчості й художнього конструювання – винаходи, корисні моделі й промислові зразки. В основу правової охорони вказаних об'єктів покладено те, що виникнення права інтелектуальної власності на них пов'язується з одержанням охоронного документа, яким засвідчуються права на винаходи, корисні моделі й промислові зразки, – патенту. Власне, звідси і походить сам термін «патентне право».
За часів існування Союзу термін «патентне право» вживався, здебільшого, в контексті характеристики законодавства зарубіжних країн. Це пов'язувалося з тим, що за законодавством СРСР домінуючою правовою формою охорони прав на винаходи були авторські свідоцтва, а не патенти, хоча їх теж видавали. Тому в літературі набув поширення термін «винахідницьке право».
Слід звернути увагу на співвідношення патентного права з правом промислової власності. Визначення останнього окреслюється в Паризькій конвенції про охорону промислової власності 1883 pоку, у ст. 1 якої вказано, що об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування й вказівки про походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції. Отже, право промислової власності охоплює ширше коло об'єктів, ніж патентне право. Тому можна сказати, що патентне право є складовою права промислової власності.
Патентне право можна розглядати в об'єктивному й суб'єктивному значеннях. У першому випадку патентне право є одним з інститутів права інтелектуальної власності. Тому патентне право в об'єктивному розумінні – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають при створенні й використанні винаходів, корисних моделей й промислових зразків.
У суб'єктивному розумінні патентне право можна визначити як певні юридично забезпечені можливості суб'єкта щодо винаходу, корисної моделі, промислового зразка. При цьому суб'єктивне патентне право можна поділити на дві складові – право на патент і право з патенту:
  • право на патент передбачає юридично забезпечену можливість суб'єкта звернутися до компетентного державного органу з вимогою про видачу патенту на створений винахід, корисну модель, промисловий зразок. Відносини, що виникають між особою, яка подала заявку про видачу патенту, і компетентним державним органом при здійсненні права на патент, мають публічно-правовий характер;
  • право з патенту розкривається через сукупність особистих немайнових і майнових прав на винахід, корисну модель і промисловий зразок, що випливають з патенту як охоронного документа. Саме ці права є цивільними за своєю природою.
Патентне право має відмінності від авторського права. Основні з них такі:
  • об'єктами патентного права є результати науково-технічної творчості й художнього конструювання, водночас об'єкти авторського права – це результати духовної творчості (літературної, наукової, художньої). Для патентного права характерним є чіткий перелік об'єктів, правова охорона яким може бути надана лише за умови їх відповідності передбаченим законом вимогам. На відміну від цього, для авторського права характерною є відсутність вичерпного переліку його об'єктів, а також поширення правової охорони на твори, незалежно від їх достоїнства, завершеності мети, тощо;
  • для виникнення прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, крім створення цих об'єктів, необхідне також одержання охоронного документа – патенту, що видається компетентним державним органом за результатами проведеної експертизи. На противагу цьому, виникнення авторського права не пов'язується з будь-якими формальностями – достатньо факту створення твору.
Основними джерелами патентного права України є:
  • Конституція України;
  • Цивільний кодекс України, в якому право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок врегульоване окремою главою 39;
  • спеціальні Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки».
Діє також низка підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23. 12. 2004 p. № 1716, Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 22. 01. 2001 р. № 22, Правила складання і подання заявки на промисловий зразок, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 18. 02. 2002 р. № 110 тощо.
Відповідно до ст. 9 Конституції України міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. До основних міжнародних договорів у сфері патентного права, в яких бере участь Україна, належать Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 p., Договір про патентну кооперацію 1970 p., Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури 1977 p., Договір про патентне право 2000 р.
Об'єктами патентного права є:
  • винахід;
  • корисна модель;
  • промисловий зразок.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахід (корисна модель) – це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.
Технологія – це результат інтелектуальної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок і послідовність виконання операцій, процесу виробництва та (або) реалізації і зберігання продукції, надання послуг.
Розкриваючи сутність поняття «винахід», слід звернути увагу на таке:
  • винахід завжди є вирішенням (рішенням) певного завдання (проблеми). Сама по собі постановка завданню (проблеми) не є винаходом, оскільки одне і те саме завдання, як правило, можна вирішувати кількома засобами;
  • винаходом є не будь-яке, а лише технічне (технологічне) вирішення завдання. Наприклад, новий метод розв'язання лінійного рівняння не може бути винаходом через те, що в даному разі має місце вирішення задачі іншими, ніж технічні (технологічні), засобами. Хоча, наприклад, в Україні видаються патенти на способи діагностики та лікування захворювань, способи вирощування сільськогосподарських культур, що загалом не мають технічного характеру;
  • винахід повинен вирішувати певне утилітарне завдання, яка не обов'язково мусить мати технічний (технологічний) характер.
Технічне (технологічне) рішення, що є винаходом, втілюється у певному об'єкті. Слід звернути увагу на те, що законодавство закріплює вичерпний перелік об'єктів винаходу. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» до об'єктів винаходу належать:
  • продукт;
  • процес (спосіб) ;
  • застосування відомого продукту чи процесу (способу) за новим призначенням.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» правова охорона надається винаходу, що:
  • не суперечить публічному порядку, принципам гуманності й моралі;
  • відповідає умовам патентоздатності.
До умов надання винаходу правової охорони віднесена також відповідність винаходу умовам патентоздатності. У законодавстві визначено три умови патентоздатності винаходу:
  • новизна;
  • винахідницький рівень;
  • промислова придатність.
Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, що стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи (під терміном «Установа» розуміється центральний орган виконавчої влади з питань охорони інтелектуальної власності). На даний час таким органом є Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки України, утворений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4. 04. 2000 року № 601 «Про утворення Державного департаменту інтелектуальної власності»).
Винаходом традиційно вважається лише пропозиція, що спирається на оригінальну ідею і є продуктом винахідницької творчості, а не просто інженерно-технічною розробкою, що відповідає можливостям середнього спеціаліста, його знанням і досвіду. Створений об'єкт визнається винаходом, якщо технічнае завдання вирішувалася дійсно винахідницькими шляхами і засобами, якщо пропозиція виходить за межі нормального і передбачуваного удосконалення техніки для звичайних спеціалістів у даній галузі.
Третьою умовою патентоздатності винаходу є його придатність для промислового використання (за термінологією Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» – промислова придатність винаходу). Винахід визнається таким, що є придатним для промислового використання, якщо його може бути використано в промисловості чи в будь-якій іншій сфері діяльності.
Корисна модель як об'єкт права інтелектуальної власності є досить близькою до винаходу (тому корисну модель іноді «називають «малим винаходом»). Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» закріплює єдине визначення прав винаходу і корисної моделі – результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Інститут корисної моделі запроваджується для охорони об'єктів, які за своїм внеском у рівень техніки є менш значущими за винаходи. Тому для корисних моделей передбачається спрощена, порівняно з винаходом, процедура одержання охоронного документа і коротші строки охорони.
Відмінність між винаходом і корисною моделлю виявляється у неоднаковому колі умов патентоздатності. Законодавством передбачено дві умови патентоздатності корисної моделі:
  • новизна;
  • промислова придатність.
Тобто для корисної моделі, на відміну від винаходу, не передбачається така умова патентоздатності, як винахідницький рівень.
Промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»). Якщо винахід і корисна модель є технічними (технологічними) рішеннями, то промисловий зразок є дизайнерським рішенням. Художнє конструювання (дизайн) – вид художньої діяльності з проектування промислових виробів, що мають естетичні властивості.
У промисловому зразку має місце поєднання художнього (зовнішня форма виробу) і конструктивного (технічне виконання виробу) елементів.
Залежно від того, що є об'єктом промислового зразка, він може бути таких видів:
  • об'ємний, що являє собою композицію, в основу якої покладено об'ємно-просторову структуру (наприклад форма пляшки) ;
  • площинний, що являє собою композицію, в основі якої лежить лінійно-графічне співвідношення елементів, яке не може бути сприйняте візуально як об'ємне (наприклад малюнок, що наноситься на тканину) ;
  • комбінований, який являє собою поєднання форми і малюнка.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» не можуть одержати правову охорону за цим Законом:
  • об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди;
  • друкована продукція як така;
  • об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо.
Мала архітектурна форма для здійснення підприємницької діяльності – це невелика споруда, яка виконується з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів. До малих архітектурних форм можна віднести кіоски, торгові палатки, збірно-розбірні будинки тощо.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» службовий винахід – це винахід (корисна модель), створений працівником:
  • у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше;
  • з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.
Із Закону випливає, що для визнання винаходу (корисної моделі) службовим, між працівником і роботодавцем мають існувати трудові правовідносини. Підставою їх виникнення є трудовий договір (контракт). При цьому можливі два варіанти:
1) роботи зі створення винаходу (корисної моделі) виконуються працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця. При цьому службові обов'язки – зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов'язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі). Доручення роботодавця – видане працівнику в письмовій формі завдання, яке безпосередньо стосується специфіки діяльності підприємства або діяльності роботодавця і може привести до створення винаходу (корисної моделі) ;
2) винахід (корисна модель) створюється з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва та обладнання роботодавця.
Законодавство іменує творця винаходу, корисної моделі винахідником, а творця промислового зразка – автором промислового зразка.
Винахідник – людина, інтелектуальною, творчою діяльністю якої створено винахід, корисну модель (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»). Автор промислового зразка – людина, творчою працею якої створено промисловий зразок (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»).
Винахідником чи автором промислового зразка може виступати тільки фізична особа. Законодавець керується тим, що тільки людина здатна до інтелектуальної, творчої діяльності, отже тільки вона може набути статусу винахідника чи автора промислового зразка. Юридична особа не може визнаватися винахідником чи автором промислового зразка.
Іноді винахід, корисна модель, промисловий зразок є результатом спільної творчої праці не однієї, а декількох фізичних осіб. Винахідники чи автори промислового зразка, які спільно створили винахід, корисну модель, промисловий зразок, мають рівні права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою між ними (ст. 8 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 7 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»). При цьому таким особам видається один патент.
Відносини між винахідниками (авторами промислового зразка) у розглядуваному випадку доцільно врегульовувати договором, в якому чітко зафіксувати вклад кожного у створення об'єкта й визначити розподіл між ними прав на створений в результаті спільної творчої праці об'єкт. За основу можна взяти зразок договору між співавторами про вклад у створення об'єкта права інтелектуальної власності та розподіл винагороди, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 28. 12. 2004 року № 986.
Роботодавець – особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом) (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»). Роботодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Між роботодавцем і працівником повинні існувати трудові відносини, підставою виникнення яких є трудовий договір (контракт). Тому не вважається роботодавцем особа, яка замовила створення винаходу чи іншого об'єкта за цивільно-правовим договором (ст. 430 ЦК України). Роботодавець є учасником патентних правовідносин не у всіх випадках, а тільки щодо службових винаходів, корисних моделей, промислових зразків.
Заявник – це особа, яка подала заявку про видачу патенту або набула статусу заявника в іншому, передбаченому законом порядку. Тобто заявником є суб'єкт правовідносин, що виникають при реалізації права на патент. За загальним правилом заявником є винахідник (автор промислового зразка).
Володільцем патенту є особа, якій належить патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок. Патент видається заявникові. Тобто в разі видачі патенту особа, яка була заявником, стає володільцем патенту. Але за певних умов право на одержання патенту може належати іншій особі (роботодавцю, правонаступнику). У такому разі винахідник (автор промислового зразка) і володілець патенту будуть різними особами.
Учасником патентних правовідносин є компетентний державний орган, який здійснює видачу патентів. У міжнародно-правових актах вживається поняття «Відомство», у законодавстві України вживається термін «Установа» – центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»). Сьогодні таким органом є Державний департамент інтелектуальної власності, утворений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 4. 04. 2000 року № 601 як урядовий орган державного управління у складі Міністерства освіти і науки України. Основними функціями цього органу щодо видачі патентів є: організація прийняття заявок, їх експертизи, прийняття рішення по них; видача патентів на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, забезпечення їх державної реєстрації; забезпечення публікування офіційних відомостей про винаходи, корисні моделі й промислові зразки.
У патентних правовідносинах можуть брати участь представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені). Слід зазначити, що відповідно до положень Законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» і «Про охорону прав на промислові зразки», іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами території України, у відносинах з Установою реалізують свої права лише через патентних повірених.
Відповідно до Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10. 09. 1994 року № 545, патентний повірений надає фізичним і юридичним особам (далі – особи, яких він представляє) допомогу й послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, представляє інтереси зазначених осіб у Держдепартаменті та установах, що належать до сфери його управління, а також судових органах, кредитних установах, у відносинах з іншими фізичними і юридичними особами.
Згідно з Положенням патентний повірений повинен бути громадянином України, який: постійно проживає в Україні; має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту у сфері охорони інтелектуальної власності; має не менш як п'ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної власності; склав кваліфікаційні екзамени, пройшов атестацію і одержав свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного.
 
3. ПЕРЕКЛАД, ЯК ОБ ЄКТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ, МАЙНОВІ І НЕМАЙНОВІ ПРАВА ПЕРЕКЛАДАЧА
 
У Кримінальному кодексі України 2001 р. (далі – КК України) передбачені кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за порушення права інтелектуальної власності. У тій редакції, в якій ці норми існують зараз, їх слід вважати новелами кримінального законодавства. Мова йде про ст. 176 КК України «Порушення авторського і суміжних прав», ст. 177 КК України «Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топо- графію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропози- цію», ст. 229 КК України «Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару». Автор даної публікації не ставить перед собою завдання дати практичний коментар до зазначених статей, тим більше, що це вже зроблено на високому науково-теоретичному рівні П. П. Андрушком[1], а основні проблеми, які стосу- ються даних норм КК України, були також предметом окремого дослідження[2]. Темою даної статті є аналіз під кутом зору кримінального права одного з об'єктів авторського права – твору, а саме такого його різновиду, як переклад. У статті 41 Конституції України закріплене право громадян володіти, корис- туватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелекту- альної, творчої діяльності. У цій конституційній нормі мова йде про те, що об'єктами права власності можуть бути, поряд з іншим майном, і результати інтелектуальної діяльності людини. Окремої норми, яка закріплювала б право громадян на інтелектуальну власність, Конституція України не містить. Таким чином, є підстави розглядати інтелектуальну власність виходячи із загального поняття, власності. Коло об'єктів інтелектуальної власності сьогодні можна поділити на три групи. Перша – це результати наукової, літературної і художньої творчості. У новому КК України до об'єктів авторського права законодавець відносить тільки літературні і художні твори виходячи з того, що наукові твори можуть бути виражені в літературній формі (п. 1 ч. І ст. 433 Цивільного кодексу України (далі – ЦК)). Друга група – це результати науково-технічної творчості, права на які регулюються нормами патентного права, або, точніше, правом промис- лової власності. Порушення права на об'єкти промислової власності являє собою злочин, кримінальна відповідальність за який настає відповідно до норми, що закріплена в ст. 177 КК України. У диспозиції цієї статті, як і в її назві, перелічені об'єкти промислової власності, які підлягають кримінально- правовій охороні. Враховуючи те, що диспозиція статті носить бланкетний характер (і відсилає нас до ст. 420 ЦК України), не зрозуміло, чому такий об'єкт інтелектуальної власності, як породи тварин, не ввійшов до переліку об'єктів, що підлягають кримінально-правовій охороні за ст. 177 КК України. Третю групу складають засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг, які прирівняні до результатів інтелектуальної діяльності. Таким чином, інтелектуальна власність у кримінально-правовому розумінні – це певні цивільно-правові відносини, що є об'єктом кримінально-правової охо- рони, Але об'єктом цих правовідносин є не матеріальні носії, в яких реалізо- вані результати творчості, а саме ті ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілюються в певних матеріальних носіях. Це – специфічна особливість інтелектуальної власності. Проте маються на увазі не будь-які безтілесні ідеї, а лише такі, що можуть бути втілені в матеріальних носіях, тобто їх автори повідомляють, як ту чи іншу ідею можна втілити і використати, або як вона (ідея) вже втілена в науковому, літературному чи художньому творі. Одним із предметів злочину, юридичний склад якого передбачений у ст. 176 КК України, є твір. Різновидом творів є їх переклади, які М. І. Хавронюк називає терміном «похідні твори». Цей же автор вважає, що предметом даного злочину може бути і службовий твір, тобто створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудо- вого договору (контракту) між ним і роботодавцем[3]. На думку автора, так однозначно підходити до вирішення даного питання не варто. Адже можуть бути випадки, коли службовий твір не є об'єктом авторського права, коли він взагалі не вважається твором. Якщо ж його переклад і містить ознаки твору, то мова може йти як про порушення прав автора-перекладача (а не авторських прав у цілому), так і про порушення його трудових прав, а в окремих випадках і цивільних прав. Такі ситуації, очевидно, вимагають кваліфікації за правилами про сукупність злочинів (ст. 172, 173, 176 КК України), і при цьому підходи до кваліфікації залежать від того, по-перше, які правовідносини пов'язують автора-перекладача – трудові чи цивільні, а по-друге, які саме права порушені – тільки особисті немайнові права автора твору чи і майнові права. До того ж слід враховувати, що авторські права можуть належати як фізичній, так і юридичній особі. Питання, які, на думку автора, потребують уточнення, полягають у наступ- ному: чи завжди виконавець перекладу – перекладач є автором перекладу, чи завжди саме йому належать авторські права на виконаний ним переклад і чи завжди переклад є предметом злочину, юридичний склад якого передбачений ст. 176 КК України. Ці питання пов'язані з питанням про обов'язкову ознаку даного злочину, а саме про потерпілого – чи завжди перекладача, права якого порушено (наприклад, йому несвоєчасно виплачена винагорода за виконаний переклад), слід вважати потерпілим саме від злочину, юридичний склад якого передбачений ст. 176 КК України.
 
ПАТЕНТ НА ВИРОБНИЦТВО СОУСУ АУРЕЛІЙ
 
Корисна модель належить до харчової промисловості і може бути використана при приготуванні соусів. Відомий соус, що містить, мас. %, олію рослинну 1-30, емульгатор-загусник 1, 0-20, 0, емульгатор 1, 8-2, 2, цукор 1, 02-1, 1, оцтову кислоту 0, 3, гірчичний порошок 0, 02, соду питну 0, 05, 5 стабілізатор 0, 8-1, 0, консервант 0, 03-0, 04 і воду – решта [UA № 3517, A23L 1/24, 2004]. Використання стабілізатора і консерванту знижує біологічну цінність соусу. Відомий соус, що містить пюре з яблук, овочеве пюре з топінамбура, томатну пасту, сіль, цукор, лимонну кислоту, смако-ароматичну добавку і воду, при наступному співвідношенні зазначених компонентів, мас. %: томатна паста 10, 0-20, 0 вода 20, 0-30, 0 сіль 1, 0-1, 8 цукор 2, 5-3, 5 лимонна кислота 0, 3-0, 6 смако-ароматична добавка 0, 01-0, 6 пюре з топінамбура решта. 10 [UA № 63251, A23L 3/36, 2010]. Зазначений соус має не дуже високі органолептичні характеристики і малий термін зберігання. Відомий соус, що містить 1 кг аличі (ткемалі), 1 головку часнику, 2 чайні ложки солі, 3 чайні ложки цукру, 1 чайну ложку коріандру (горошини), 0, 5-1 штук перцю пекучого, 0, 5 пучка кропу, 15 0, 5 пучка кінзи, 0, 5 пучка м'яти, 1 чайну ложку імеретинського шафрану. Використання кінзи, коріандру, м'яти, кропу, імеретинського шафрану робить соус різко пряним. Найближчим до корисної моделі, що заявляється, є соус із слив (ткемалі), що містить сливи 20 або аличу – 1 кг, 2 столових ложки рубаної кінзи, 2 столових ложки рубленого кропу, часник – 2-3 зубчики, сушений гострий червоний перець – 1/4 чайної ложки (можна замінити свіжим стручковим гострим перцем за смаком), воду – 1/4 склянки, сіль – за смаком, цукор – за смаком [http: //gotovim-doma. ru/view. php? r=778-recept-Sous-iz-sliv-Tkemali]. Через використання свіжої кінзи смак соусу має гіркуватий, різко пряний смак, що знижує 25 органолептичні характеристики соусу. Крім того, зелень кінзи не рекомендують застосовувати при гастриті з підвищеною кислотністю, ішемії серця, інфаркті міокарда, гіпертонії, тромбофлебіті, тромбозі, цукровому діабеті. В основу корисної моделі поставлено задачу підвищенням біологічної цінності і органолептичних характеристик готового продукту і розширення асортименту соусів. 30 Поставлену задачу вирішують тим, що соус, який містить ткемалі, перець, сіль, цукор, часник, воду, згідно з корисною моделлю, додатково містить олію соняшникову, пасту томатну 25%, аджику грузинську «елітну», перець червоний солодкий – пелюстки, перець червоний солодкий мелений, лавровий лист, перець чилі мелений, суміш із п'яти сушених перців молотих, запашний перець, перець чорний, горошок, причому використовують воду артезіанську, при 35 наступному співвідношенні інгредієнтів: олія соняшникова 0, 4-06 л паста томатна 25% 3, 200-3300 г ткемалі – фруктова зелена слива, перекручена 1, 450-1550 г аджика грузинська «елітна» 500-600 г сіль 50-70 г цукор 350-450 г перець червоний солодкий, пелюстки 70-80 г перець червоний солодкий мелений 70-80 г лавровий лист 7-9 г перець чилі мелений 9, 0-11, 0 г суміш із п'яти сушених перців молотих 70-80 г запашний перець 9, 0-11 г перець чорний, горошок 9, 0-11 г вода артезіанська 1, 9-2, 1 л часник перекручений 750-850 г. Суміш із п'яти сушених перців молотих містить перець чорний, перець білий, перець рожевий, перець зелений і перець сичуаньський, взятих у рівних дозах.
У ємність наливають олію соняшникову, додають туди у зазначеному співвідношенні пасту томатну 25%, ткемалі – фруктову зелену сливу, перекручену, аджику грузинську «елітну», нагрівають, доводячи до кипіння. 15 Одночасно у другу ємність наливають воду, додають туди у зазначеному співвідношенні сіль, цукор, перець червоний солодкий – пелюстки, перець червоний солодкий мелений, лавровий лист, перець чилі, мелений, суміш із п'яти сушених перців молотих (перець чорний, перець білий, перець рожевий, перець зелений і перець сичуаньський, взяті у рівних дозах), запашний перець, перець чорний, горошок і останнім – часник перекручений. Суміш нагрівають, 20 доводячи до кипіння. Потім обидві суміші з'єднують і перемішують. Готовий соус розливають у банки, наливаючи зверху в кожну з них олію соняшникову.
 
ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ
 
Соус, що містить ткемалі, перець, сіль, цукор, часник, воду, який відрізняється тим, що додатково містить олію соняшникову, пасту томатну 25%, аджику грузинську «елітну», перець червоний солодкий – пелюстки, перець червоний солодкий мелений, лавровий лист, перець чилі мелений, суміш із п'яти сушених перців молотих, запашний перець, перець чорний, горошок, 30 причому використовують воду артезіанську, при наступному співвідношенні інгредієнтів: олія соняшникова 0, 4-06 л паста томатна 25% 3, 200-3300 г ткемалі – фруктова зелена слива, перекручена 1, 450-1550 г аджика грузинська «елітна» 500-600 г сіль 50-70 г, цукор 350-450 г перець червоний солодкий, пелюстки 70-80 г перець червоний солодкий мелений 70-80 г лавровий лист 7-9 г перець чилі мелений 9, 0-11, 0 г суміш із п'яти сушених перців молотих 70-80 г запашний перець 9, 0-11 г перець чорний, горошок 9, 0-11 г вода артезіанська 1, 9-2, 1 л часник перекручений 750-850 г.
Соус за п. 1, який відрізняється тим, що суміш із п'яти сушених перців молотих містить перець чорний, перець білий, перець рожевий, перець зелений і перець сичуаньський, взяті у рівних дозах.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фото Капча