Балканський вектор

На даний час Македонія одержала офіційну назву «Колишня Югославська республіка Македонія». Офіційний Скоп'є, реально оцінюючи ситуацію на Балканах, дав добро на розміщення військового контингенту США на своїй території. Три сотні морських піхотинців США прибули наприкінці червня – на початку липня 1993 р. до країни під прапором миротворчої місії ООН.

На думку директора Бєлградського інституту міжнародної політики й економіки Душана Сімича, Вашингтон у такий спосіб забиває клин у сферу інтересів трьох головних сил на Балканах: ісламської, російської та європейської (німецької). Сімич вважає, що серед глобальних цілей Америки у світі найважливішими є дві – недопущення реального відродження з комуністичного попелу Росії і приборкання поширення «мусульманської небезпеки».

Боснія і Герцеговина (БіГ). Сучасний конфлікт у БіГ між представниками основних національно-релігійних груп: хорватами, мусульманами і сербами розпочався в березні 1992 р. після рекомендо ваного ЄС референдуму про незалежність.

Боснійська сторона під час війни наполегливо закликала США скасувати в односторонньому порядку ембарго на постачання зброї і, незважаючи на санкції, весь час озброювалася. Практично США, ЗЄС і НАТО не виконали своєї функції по здійсненню ембарго БіГ. Понад те, починаючи з 1994 року активні постачання озброєнь і військової техніки стимулювали наступ мусульман. Під егідою НАТО і з дозволу Ради Безпеки ООН 20 грудня 1996 р. у Боснії почалася операція «Спільна охорона», що є другим етапом міжнародної миротворчої акції по реалізації Дейтонських угод.

Конфедеративна боснійська держава залишається не більше ніж символом, незважаючи на проведені у вересні 1996 р. вибори до її найвищих органів влади. Міжетнічна напруженість не спадає. Серби, хорвати й мусульмани, як і раніше, не відчувають гострого бажання жити разом.

На розподіл сил у регіоні намагаються впливати Греція і Туреччина, які прагнуть заручитися союзницькими відносинами з іншими балканськими країнами. Але поки що всупереч їхнім бажанням регіональні міні-блоки прогрецької та протурецької орієнтації не створені. В суперечностях, які тривають і не припиняються між Грецією та Туреччиною, інші країни регіону не беруть участі. Румунія дотримується рівновіддаленості як від Греції, так і від Туреччини. Болгарія спочатку займала більш прогрецьку позицію, але з приходом до влади правоцентристів почали налагоджуватися кращі відносини з Туреччиною. Вочевидь прогрецький ухил змінився на рівноправні відносини як з Грецією, так і з Туреччиною.

Греція займає ключову позицію на півдні Балканського півострова. Найбільш значні протиріччя у двосторонніх відносинах вона має з єдиним своїм сусідом – партнером по блоку НАТО – Туреччиною. Досить пригадати, що останніми роками Анкара й Афіни неодноразово опинялися на межі війни. Відносини між цими країнами ускладнюються проблемами Кіпру, Егейського моря, турецьких меншин у Західній Фракії і Константинопольської патріархії в Туреччині.

Республіка Кіпр. Цюрихсько-Лондонська угода 1959 року визначила її державний устрій і конституцію. Гарантами процесу стали Великобританія, Греція і Туреччина, причому за Лондоном збереглися дві військові бази – Декелі й Акроті, де зараз розквартировано близько 4000 англійських військових. У грудні 1963 року на острові відбулися збройні сутички між грецьким і турецьким населенням. Згідно з рішенням Ради Безпеки від 4 березня 1964 р. сюди введені війська ООН. Третина Кіпру знаходиться під адміністрацією турків. У 1975 році керівництво турецької общини проголосило Турецьку федеративну державу, а в 1983 році було заявлено про створення Турецької республіки Північний Кіпр, що й дотепер не визнана у світі. Ці дії ще більше ускладнили ситуацію на острові, і вона залишається складною й понині. Не виключено, що Туреччина у перспективі спробує здійснити часткову інтеграцію Турецької республіки Північного Кіпру. Все це загалом не сприяє ліквідації осередку напруженості між Грецією і Туреччиною.

Слід підкреслити, що особливий вплив на розвиток турецько-грець ких відносин має відсутність воєнного паритету між Анкарою й Афінами. За умов, коли турецьке керівництво заявляє про готовність застосувати свої збройні сили у відповідь на «неправомочні дії» Греції, чотириразова військова перевага Туреччини над Грецією залишаєть ся поки що головним аргументом суперечки. Тому ймовірність конфлікту зберігається.

Болгарія. Нині розширюється сфера взаємодії Болгарії та Греції з іншими країнами регіону стосовно забезпечення безпеки, розвитку співробітництва і добросусідства на Балканському півострові. Водночас зростає кооперація Болгарії з РФ.

За підсумками березневих переговорів 1998 р. між головою правління РАО «Газпром» і віце-прем'єром уряду Болгарії був підписаний протокол, у якому було узгоджено положення про те, що «Газпром» забезпечить поступове збільшення загального обсягу постачань російського природного газу в Болгарію до рівня 8 млрд кубометрів за рік до 2010 року, а болгарська сторона (акціонерне товариство «Булгаргаз») забезпечить транзит російського газу через свою територію в треті країни в обсязі 18, 7 млрд кубометрів до 2010 року, в тому числі до Туреччини – 14 млрд куб. метрів.

Болгарія й Греція планують будівництво нафтопроводу Бургас (Болгарія) – Александруполіс (Греція), стратегічно важливого для економічного розвитку обох країн, для участі Греції та Болгарії в геополітичних планах енергетичного забезпечення Європи.

На Балканах сформувалися власні неформальні союзи, де члени Північноатлантичного Альянсу є своєрідними лідерами угруповань, що, умовно