Баптизм в Україні

Таким чином, самостійної секти, яку б можна було, на відміну від ін., назвати штундистською, не існує, а отже і догми, що складає спеціальну відмінність штундизму, не мається, тобто «вдаряючись у сектантство, наші селяни задовольнялися частинами, клаптиками навчань різних німців-реформатів... « (Енциклопедичний словник, Брокгауз і Ефрон, Спб., 1903 р., т. 78, с. 937).

В даний час штундизм являє собою лише історичний інтерес як попередник баптизму в Росії. Подекуди штундистами називають дотепер саме баптистів.

Початку штундизму в Росії потрібно віднести до 1862 р., але перша звістка про появу його було надруковано в «Одеському Віснику» від 14 березня 1868 р. ; 5-6 років по тому, не зустрічаючи ніякого для себе перешкоди, не заявляючи голосно про своє існування, російська штунда відразу охопила цілих п'ять повітів Херсонської губернії: Херсонський, Одеський, Ананьевский, Елизаветградський і Вознесенськ.

Німецькі баптисти, що з'явилися наприкінці 60-х років XIX сторіччя в Херсонській губернії з метою пропагувати своє навчання серед колоністів, звернули увагу на південно-російське населення. Вони входили з місцевим населенням у безпосередні зносина й у такий спосіб поширювали там баптизм. Свящ. А. Рождественський пише: «Іноземець Шульц говорив пастору Штраусу про те, що він проповідував баптизм в околицях Одеси в зборах православних. Херсонський губернатор передавав високосвященному Димитрию, що 16-го березня 1869 р. пропагандист баптизму Іоганн Гергардт, що прибув з Гамбургу, відкрито проповідував своє навчання в колонії Старий Данциг, у молитовному будинку, куди приходили і карловскі селяни».

У цей час південноросійська штунда в особі своїх ватажків виразно ухиляється вбік баптизму. За словами єпископа Алексія, «росіяни штундисти свою лжеірархію спадково одержують від німців-баптистів і вступають з останніми в ієрархічне єднання21.

Це важлива подія в історії південноросійської штунди вчинилося при наступних обставинах: II червня 1869 року в селі Карлівці (Елизаветградского повіту) Юхим Цимбал, разом з 30 колоністами, був перехрещений у ріці Сугаклее, при німецькій колонії Старий Данциг, колоністом Екатеринославськой губернії А. Унгером. Водохрещення було зроблено при 47 свідках – селянах села Карлівки. Цей перший перехрещенець з росіян відкриває собою ряд «пресвітерів» південноросійського баптизму, відомих в історії як головних діячів по поширенню оман баптизму в середовищі споконвіку православного населення південної Росії. З д. Карлівки баптизм перейшов у Любомирку. Від Еф. Цимбала тут першим одержує перехрещування прославлений в історії штунди Іван Рябошапка. Від Рябошапки одержали перехрещування не менш відомі в історії штувди: Михайло Ратушний, Олександр Капустян і мн. ін. пропагандисти із середовища православного південноросійського населення. Ці перші прозеліти є безпосередніми учнями німецьких баптистських місіонерів. Одержавши перехрещування, а разом з ним і звання «пресвітера», Е. Цимбал виступає ревним проповідником секти серед православного населення. Під впливом його проповідей, селяни м. Любомирки виносили з будинків св. ікони, піддавали їх жахливим опоганенням. Про той сектантський рух, яке зробили в середовищі населення м. Любомирки (Елизавет-градского повіту) і в ін. сусідніх селах проповіді Цимбала і його учнів, елизаветградский справник 21 липня 1870 р. доносив губернатору, що випливає: «Деякі із селян м. Любомирки, що належать до секти штундов, не визнаючи, як і усі ін. штунди, ікон, повиносили їх з будинків і склали в комори... деякі блюзнять над ними, а деякі закривають вікна ними, уживаючи їх замість ставень. Інші штундисти м. Любомирки, хоча містять ікони, але не поклоняються ім. НАПРИКІНЦІ квітня цього року приїжджав у м. Любомирку селянин д. Карлівки Е. Цимбал, що прийняв торік водохрещення в р. Сугаклее від німця-колоніста Авраама Унтера. Цимбал хрестив у м. Любомирке Ів. Рябошапку, Петра Гриву й ін....

Поширення цієї секти помічається й в ін. місцях довіреного мені повіту... « (далі йде перелік сіл). 22

З м. Любомирки священик Промислів повідомляв духовному начальству, що «Рябошапка привселюдно хрестить дорослих у ріці, ховається в закритих трунах небіжчиків, вінчає в будинках наречених з нареченими, причащає і має чашу для причащання... сектанти знущаються треба мною при здійсненні мною таїнств. Поліція не звертає уваги на мої скарги. Селяни, що ще не залишили православ'я, говорять, що «якщо не перепинить цього згубного потоку цивільне начальство, то ми не ручаємося за своїх дітей, чи залишаться вони в чи православ'ї ні». З приведених прикладів видно, що ватажки і керівники секти не ховали своєї приналежності до баптизму, але відкрито і наполегливо виступали з його пропагандою. Наприкінці 70-х років XIX в. Ів. Рябошапка і Григорій Кушниренко клопоталися перед Міністром Внутрішніх Справ про те, щоб їм було дозволено будувати молитовні будинки, обирати своїх духовних наставників, мати метричні книги й офіційно іменуватися «Громадою хрещений християн-баптистів». З аналогічним проханням у той же час звернулися сектанти м. Ряснополя і села Основи (Одеського повіту), на чолі з Михайлом Ратушним, до Херсонського губернатора, у якому (проханні) вони називають себе «Суспільством християн баптистів», «християнами баптистами російської національності».

Саме в цей час, тобто наприкінці 70-х – початку 30-х років, як уже вище було