Баптизм в Україні

У 70-х роках баптизм швидко поширюється не тільки в межах Херсонської губернії, але й у суміжних з нею Київської й Екатеринославской губерній, а також проникає на Кавказ.

На Київщині баптизм значно затвердився працями Герасима Балабана і Якова Коваля, що хрестили багатьох штундистів і православних у с. Чаплинці, д. Кучковці, с. Поповке, Плоскому й ін. (Таращанського повіту).

Таким чином, у 70-х і 80-х роках баптистський рух поширився по всьому півдні Росії, заходячи на північ – в Орловську губернію, трохи пізніше, воно з'явилося в губерніях: Калузької, Нижегородської, Оренбурзької, Пензенської, Самарськой, Тамбовської, Рязанської й у самій Москві.

На Кавказ секту заніс німець – колоніст Мартін Кальвейт, що переселився в 1862. м. у Тифліс. Тут він перетворив у баптизм молоканина купця Н. И. Вороніна, якого хрестив уночі 20 серпня (ст. ст.) 1867 р. у ріці Курі.

З віх пір Кавказ став видним центром баптистського руху, де секта придбала собі ряд видатних послідовників і ревних пропагандистів баптизму. Незабаром Воронін були спокушені в баптизм і ін. тифліські жителі – молокани, серед яких особливої уваги заслуговує його прикажчик В. Г. Павлов. Піонер сектантського руху на Кавказу Воронін, за порадою свого керівника-німця – баптиста, відправив Павлова в Гамбург до Онкену. Одержавши спеціальне місіонерське утворення в Гамбурзькій баптистській семінарії і до тонкості засвоївши тут навчання і прийоми баптистів, Павлов знову з'явився в Тифліс і вже як проповідника і баптистського пресвітера з пристойним змістом від закордонних баптистів. Так виникла перша серед російського населення Кавказу і Закавказзя тифлісская громада баптистів. Потім Павлов був одним з найбільш видатних баптистських місіонерів у Росії. Ревними помічниками Павлова в пропаганді баптизму на південно-сході Росії були Василь Іванов і Андрій Міллер-німець, що поширювали баптизм у Ростову-на-Дону і його околицях. У своїй місіонерській діяльності російські баптисти в описуваний час були вспомоществуеми закордонними «добродійниками». Так, напр., відомі місіонери В. Павлов і В. Іванов за свої місіонерські праці одержували винагороду: перший – від Американського баптистського комітету, а другий – із Пруссії від якогось «благодійника» Ф. В. Бергмана.

Таким чином, «шлях, по якому йшло поширення баптизму в російському народі – це шлях із Заходу на Схід: з Німеччини через Новоросійський край і Донську область на Кавказ, звідси в Саратовскую, Самарскую, Оренбурзьку губернії і далі через Сибір на Схід до Амуру», – говорить єпископ Алексій.

Сибірський край і Кавказ, вилучені від центра, являли собою зручний ґрунт у змісті релігійної волі, де нагляд за сектантами з боку адміністрації значно слабшав у порівнянні з центральними областями Росії.

Відомо, що Сибір відвідав у 1904 році від Усеросійського Союзу баптистів В. В. Іванов, що разом з Я. Г. Винсом «рукопоклав» у пресвітера баптистської громади Омського району А. Л. Евстратенко.

Крім Н. И. Вороніна, В. Г. Павлова, В. В. Іванова, що у той час мали своє місце проживання на Кавказу, самовіддано трудилися наступні місіонери рос. баптизму: С. П. Степанов, С. Е. Капустинский, Д. И. Мазаев, Ф. П. Балихин, Д. М. Тимошенко, И. А. Голяев, В. П. Степанов, А. М. Мазаев, П. В. Павлов, С. в. Белоусов і ін.

Серйозна небезпека, що загрожувала православ'ю від поширення раціоналістичної пропаганди в народі, а також груба наруга і блюзнірство над святинями православ'я, викликали деякі міри боротьби проти баптизму. Найбільш шкідливі і небезпечні ватажки секти були піддані висилці, укладені у в'язниці і віддані суду. Але ці крайні міри, що мали місце наприкінці 70-х і 80-х роках, мало робили користі, а іноді приносили навіть шкоду. «Незважаючи на ряд енергійних і безсумнівно доцільних мір, початих... для ослаблення штундизму, секта... не тільки не ослабшала у свому розвитку, але, навпроти, того, ріст її прогресивно збільшується», – читаємо ми в «Працях Київської Духовної Академії». Цей прогресивний ріст секти насамперед виявлявся в розширенні обсягу охопленої нею території. Обсяг зараженої штундизмом території приймав усе більш і більш значні розміри («Праці Київської Духовної Академії», 1886 р., жовтень, с. 264-265). Баптисти, полум'яніючи ревнощами про славу свого навчання, ще з великою запопадливістю вели свого руйнівного роботу з відношення до православ'я, як би цим відповідаючи на всі ті міри, що приймалися по обмеженню їхньої діяльності духовною і світською владою. «Особисті незгоди були забуті. Ненависть до православної Церкви об'єднала сектантів, і вони споєною масою наставали» 31. Єпископ Долмат у листі до Херсанскому губернатора повідомляв: «Баптисти є людьми самостійними, відважними і рішучими у своїх діях до зухвалості, а православні – приниженими, похитнутими, нерішучими. Баптисти відкрито, змело і безбоязно ведуть свою пропаганду усюди, де тільки представиться до того можливість, вони не тільки намагаються спокушати православних при зустрічах, але навіть уриваються у вдома них, паплюжачи православ'я в самих принизливих вираженнях». У Працях Київської Духовної Академії за 1836 рік читаємо наступне: «ОСТАННІМ часом усі частіше і частіше приходиться зустрічатися з фактами, де фанатизм штундистів виявляється не тільки у відношенні до предметів, шанованим православною Церквою, але й у відношенні до самих православних християн і, зокрема, до пастирів Церкви. Особливо обурливий у цьому відношенні факт переданий у №