Біблійна алюзія як засіб вираження авторської інтенції в романі В. Шкляра „Залишенець. Чорний ворон”

Установлення радянської влади на теренах України, власне, й асоціюється з біблійним приходом антихриста, люципера – посланця диявола, що, згідно з першоджерелом, має  з’явитися незадовго до встановлення Царства Божого на землі і вирізнятиметься відповідним тавром чи то на правиці, чи то на чолі. Пророцтво свідчить, що більшість народів, які поклонялися сатані, зображували його в образі звіра, який примушуватиме людей схилятися перед ним і віддавати почесті, яких вартий лише Господь:  І  дано було йому вкласти дух  в образ звіра, щоб образ звіра говорив і діяв так, аби убитий був кожен, хто не поклоняється образу звіра [Одкровення 13 :15]. Напр.: – І не почуєте більше дзвонів! – тряс кулаками до неба Варфоломій. – Упадуть вони до ніг, та не ваших! І все завалиться. Бо звізда на лобі личить худобі [7, с. 79]; Щоправда, поперед них прибіг юродивий Варфоломій, загупав кулаками у браму, заволав так, що луна покотилась ярами:  ‒ Ховайся хто може ‒ люципер іде! На лобі звізда, на голові ріг ‒ передушить усіх! [7, с. 81];  ‒ Горе, горе вам, невісти Христові! Гаспиди йдуть рогаті ‒ будуть вас ґвалтувати! Тікайте! [7, с. 81]; – Звірі! – кричав, здіймаючи до небес довгі худющі руки, Варфоломій. Він так задер голову, що клобук спав на плечі, відкривши його висушене, як у мумії, обличчя. – Упаде ще й друга звізда на ваші лоби однорогі! [7, с. 82]; – І покотяться звізди в гієну огненну! – заволала хламида [7, с. 85]. Пор.: від назви долини Ге-Хіном, або вогненної Ге-Хіном, де ідолопоклонники спалювали своїх дітей на честь бога Молоха. Після припинення відповідних злодіянь люди почали дивитися на це місце з відразою, на ньому утворилося звалище нечистот, що увесь час горіли і від того стояв сморід. Гієна огненна стала символом вічної муки і страждання. У таких біблійних алюзіях репрезентовано загальнокультурний компонент, який передбачає індивідуально-особистісну культуру автора, його професійну майстерність і культуру масового читача, наявність у нього відповідних фонових знань. Повідомлення закодовані  у вигляді експресем, декодування яких повинен здійснити адресат. І це не завжди легко, адже текст-першоджерело, що  бере безпосередню участь у побудові таких алюзій, становить не лише культурно-історичну цінність, а й належить до творів елітної культури. 

В основі актуалізації біблійної алюзії лежать фонові знання. Без знання прецедентних текстів біблійна алюзія залишається неактуалізованою потенцією. Тому найчастіше автор апелює до загальновідомих біблійних персонажів,  які асоціюються в уяві читача з крилатими словами і висловами, що походять із Біблії, як-от:  Знов підкрадалася зневіра. Пішли на амнестію – важко повірити! –отамани Петренко, Дзиґар, Олекса Чучупака – наймолодший Василів брат… Цих уже зустрічали в Жаботині з полковим духовим оркестром, грали «Інтернаціонал», «заблудлих овець» вітали кременчуцькі чекісти Керкенер і Міхайлов. Не було там тільки нашого «друга» Птіцина [7, с. 112], де заблудла вівця – „людина, що не сприйняла більшовицьких ідей,  нової „віри”, відмовлялася поклонятися новопредставленим „богам” (пор.:  у першоджерелі заблудла вівця слугує образом людини, яка відступилася від віри, від Бога: Як вам здається, коли буде в якогось чоловіка сто овець, а одна з них заблукає, чи не покине він у горах дев’яносто дев’ять і не піде шукати ту, що заблукала? [Матвія 18 : 12]); Я й гадки не припускав, що когось із них міг запродати Загородній, Гупало чи Залізняк, тут було цілком очевидно, що це наслідок каїнових діянь Гамалія і Завірюхи, котрі втерлися в довіру запілля. І цей підступ їм удався не стільки через нашу легковірність чи необачність, скільки через… злочинну пасивність закордонного проводу [7, с. 221], де каїнові діяння  ‒ „злочинні діяння, братовбивчий учинок, підступна зрада”; Боротьба захлинулася, але, хай там що, мусила мати продовження. З останніх сил, з останнього зубовного скреготу. Бо жодна катастрофа не ставить хрест на меті [7, с. 222], де зубовний  скрегіт ‒ „крайній ступінь розпачу”. 

В аналізованому романі біблійні алюзії представлені різними щодо структурно-граматичних особливостей вербальними засобами, з-поміж яких вирізняються слова, словосполучення, висловлення, надфразні єдності. Так, скажімо, у контексті Коли москалі підбігли до мертвого, їхній командир, либонь, сам не відаючи, що робить, зняв з голови кашкета і, нахилившись, закрив Зінькові очі [7, с. 148] наявна алюзія на новозаповітну біблійну ситуацію, співвідносну з прецедентним висловленням: коли Ісуса розіп’яли на хресті, почали ділити його одяг, кидали жереб і глузували з нього. Христос же промовив: „Отче, відпусти їм, бо не відають, що роблять вони” [Луки 23 : 34].

  Найбільш потужним потенціалом характеризуються алюзивні антропоніми (Ірод, Юда, Хам, Єва, Хома Невіруючий, Єгова, дружина  Лота і т. ін.). Вони містять узагальнену інформацію про того чи