Біографія Ісаака Мазепи – політичного діяча УНР

Відомий політичний діяч УНР Ісаак Прохорович Мазепа народився 16 серпня 1884 року у селі Костобобрі Новгород-Сіверського повіту на Чернігівщині в сім'ї хліборобів. Батько Ісаака Прохоровича був працьовитим господарем-хліборобом, що мав міцне здоров'я і прожив довге життя – 80 років. Старший його брат – Карпо – лишився з батьком на господарстві. Молодший брат, Каленик, емігрував в Америку ще перед Першою світовою війною, до цього його примусила царська муштра у війську. Були в Мазепи сестри і ще один молодший брат, що був юристом, але доля їх невідома.

Оскільки Прохор Мазепа шанував науку, то віддав свого сина Ісаака до Духовної школи в Новгороді-Сіверському. Як згадував згодом відомий український художник Олекса Грищенко, під час вступу до навчального закладу з Мазепою стався курйозний випадок. Коли інспектор запитав у нього, чи він часом не нащадок Мазепи, то Ісаак відрубав: «Вибачте, Ви помиляєтесь, гетьман Мазепа не мав потомків» [1]. Жив школяр Ісаак Мазепа на приватній квартирі. Батько платив за помешкання і харчування. На їжу йому нарікати не доводилось, але господар дуже економив гас на освітлення, тому дозволяв школярам користуватися лампами найменшої потужності. Як наслідок, у Мазепи розвинулась короткозорість і він мусив носити окуляри.

Як писав пізніше вже згадуваний Грищенко, Мазепа був другим за своїми успіхами у навчанні, а у французькій мові – найкращим [2]. Але товариші не давали йому спокою через його історичне прізвище. Коли учені Духовної школи проходили повз церкву в Новгороді-Сіверському, то дражнили малого Ісаака: «Дивися, Мазепо, це твоя церква». «Можливо, це глузування вплинуло на творення характеру Ісаака Мазепи: в його вдачі і поведінці була політична здержливість, замкненість, певного роду недовірчивість. Не любив він того, що зветься – розкривати душу» [3]. Ще однією особливістю, яка виокремлювала Ісаака Мазепу, був його діалект, яким говорять на українсько-білоруському покордонні. До кінця свого життя він казав «нє», а не «не». Не зміг, а може й не хотів, опанувати російську літературну вимову.

Після закінчення Духовної школи вступив у Духовну семінарію в Чернігові. Тут він познайомився з творами теоретиків соціалізму – К. Маркса, Ф. Енгельса, К. Каутського, за що здобув серед товаришів репутацію соціал-демократа. Тому й не дивно, що національну свідомість в ньому пробудила не Шевченкова поезія, а книги політичного та економічного змісту, наприклад, праці київського професора Яснопольського. Яснопольський досліджував фінанси Російської імперії й показав, що Україна була для Росії «дійною коровою». На жаль, ніяких приємних спогадів про навчання у Чернігові у Мазепи не залишилось. Духовна семінарія, яка готувала не так пастирів душ людських, як слуг царського режиму, відвернула молодого Мазепу від думки стати священиком. Він не захотів закінчувати богословські класи у семінарії, що давали право на пастирську діяльність, а почав готуватися до вступу в університет на факультет природничих наук [4].

Вищим середнього зросту, зосередженим, в окулярах, з чорними бровами і «каштановими» козацькими вусами, з сірими очима, які він часто заплющував під час розмови, таким побачили студента Мазепу його колеги восени 1904 року на факультеті природничих наук Санкт-Петербурзького імператорського університету [5]. Але у Петербурзі Мазепі довелося боротися вже не з церковною схоластикою, а з матеріальними злиднями. Правда, на допомогу прийшло Товариство допомоги студентам з України, яке заплатило за його навчання в університеті. Крім того, воно надало певні кошти на прожиток. Але цих грошей все одно не вистачало на прожиття у столичному місті, тому Мазепа змушений був давати «уроки» дітям заможних батьків, що вчилися в гімназіях. З цих «репетицій» він і жив.

Ще будучи студентом, в 1905 році Мазепа став членом УСДРП в Петербурзі. Тоді він близько зійшовся з Миколою Поршем, Симоном Петлюрою та іншими відомими українськими діячами. Оскільки в Петербурзі він був одним з найактивніших членів партії, то в 1907 році його послали на нелегальний з'їзд УСДРП в Київ як делегата Петербурзької організації. Там І. Мазепа одержав від ЦК партії доручення – проводити організаційно-агітаційну роботу на Полтавщині серед робітників і селян. Та займавсь він цією роботою недовго, бо незабаром поліція вийшла на слід «підбурювачів». Ісаакові загрожував арешт, але від арешту його врятувала передбачливість: він діяв під псевдонімом. Побачивши, що далі залишатися в Україні небезпечно, він знову повернувся на навчання до Петербурзького університету. В Петербурзі він зустрів студентку Медичного інституту Наталію Сингалевич, дочку священика з Поділля, і одружився з нею. Після закінчення у 1910 році університету, він у 1911 році петербурзьким Міністерством хліборобства був відряджений до Австрії, Німеччини, Данії і Швеції. Щоб не потрапити до рук жандармів за революційну діяльність, Мазепа вирішив не ризикувати і не повертатись на Україну.

У 1912-1914 роках він працює при Нижегородському губерніальному земстві. Лише після початку Першої світової війни Мазепа зміг переїхати на Україну: в Катеринославську губернію. Тут він працював як агроном губерніального земства в установі для постачання армії. До того ж ця служба гарантувала Мазепу від призову до війська. Продовжуючи політичну боротьбу, Ісаак виступав на селянських з'їздах і вічах, підтримуючи вимоги національно-територіальної автономії України. Після звільнення у квітні 1918 р. Катеринослава від більшовиків, у місті було було створено Губерніальну Революційну Раду, яку очолив І. Мазепа. Однак проіснувати довго цій