Біографія Ісаака Мазепи – політичного діяча УНР

Отже, як бачимо, створення Кошу охорони республіки за безпосереднім керівництвом Ісаака Мазепи сприяло швидкому здійсненню правосуддя у надзвичайних умовах.

Та не все так гладко склалося, як бажалося. Волонтерів, що мали намір вступати до Кошу, було небагато. Про це свідчить рапорт: «До пана Міністра внутрішніх справ» отамана Коша, який, зазначаючи, що доручений йому склад невеликий, до того ж і ці небагаточисельні сотні мали відійти на повіти, просив дозволу в міністра «оповістити через газети, а також іншими шляхами, про заклик на службу до Кошу охорони республіканського ладу охочих людей, не підлягаючих в сучасний мент призову на дійсну військову службу» [13]. Не вистачало співробітників і в інших відділах МВС. Не допомогло навіть матеріальне заохочення для майбутніх міліціонерів, яке передбачалось у відповідності з рішенням Ради Народних Міністрів від 21 липня, у вигляді збільшення платні міліціонерам на 100%, співробітникам карно-розшукових відділів на 50-60%. Крім того, на всіх співробітників міліції і карно-розшукових відділів було поширено чинність Закону 19 листопада 1918 р. про відсоткову надбавку на дорожнечу й постанову 14 квітня 1919 р. про добові [14].

Про зацікавленість матеріальним станом губерніяльних і повітових карно-розшукових відділів на місцях свідчить і звернення МВС до губерніяльних комісарів 13-15 серпня, в якому керуючий департаментом товариш міністра Нянчук пропонував губерніяльним комісарам подати йому докладні відомості щодо організації губерніяльних і повітових карно-розшукових відділів, зокрема: чи відновлено роботу карно-розшукових відділів, якщо відновлено, то в якій місцевості і згідно яких штатів вони функціонують в містах і повітах; чи діють антропометричні, дактологічні та фотографічні відділи; яка кількість розшукових собак є у відділах. З вищезазначеного можна зробити висновок, що незважаючи на тяжкий період в історії української держави, органи МВС мали досить міцну матеріально-технічну базу [15], не в останню чергу створену завдяки старанням Ісаака Прохоровича Мазепи. У той же час керівництво МВС не забувало і про людський фактор: так, ним було висловлено проханя ознайомитися з персональним складом кожного карно-розшукового відділу.

Можливо, останнє питання було поставлене з метою виявлення і виключення з лав Кошу урядовців «із бувших поліцейських та співробітників гетьманської варти, які цілком вороже ставляться до УНР і своїми вчинками підривають авторитет народної міліції» [16]. Для піднесення в очах населення авторитету народної міліції рекомендувалось негайно вжити заходів до очищення міліції від «темного елементу».

Але, звичайно, будь-які заходи по боротьбі із злочинністю будуть неефективними, якщо до них не залучити тих, для кого це робиться – сам народ. Розуміючи це, 11 червня 1919 року Рада Народних Міністрів і Народний Міністр внутрішніх справ видають «Наказ про народну самооборону». Згідно з цим наказом у кожному селі чи містечку організовувались загони охорони, до складу яких входило все чоловіче населення цих населених пунктів. Їх функції в основному полягали в охороні в'їздів чи виїздів з населеного пункту чи доріг від темних елементів та злочинців, які грабували населення і проводили злочинну агітацію. Сили самооборони могли застосовуватись і в боротьбі з ворожою агітацією, оскільки вони мали право заарештовувати всіх підозрілих осіб, що «шатаються по селах, містечках та дорогах» [17]. Крім цього, на народну самоохорону покладались функції допомоги агентам місцевої, повітової і військової влади по проведенню в життя розпоряджень уряду і вищого командування. Поряд з функціями по збереженню правопорядку і суспільного спокою на міліціонерів покладались і деякі соціальні функції. Так, у «Короткій інструкції для міліціонера» від 18 червня 1919 року від міліціонера вимагалось «допомагати йдучим, в особливості – дітям, хворим і старим, для безпечного переходу ними вулиць і майданів». Міліціонери мали виконувати також деякі санітарні функції: вони мали стежити за тим, аби не продавалися неспілі фрукти, а також зіпсоване м'ясо, риба та інші продукти, стежити, щоб у літні місяці м'ясо і фрукти накривалися продавцями чистим білим полотном тощо [18].

Ці функції міліціонери могли виконувати лише співпрацюючи з місцевою владою, тому обітник МВС (3 липня 1919 р.) прямо передбачав таку співпрацю: народна самоохорона була підпорядкована безпосередньо сільським і волосним комісарам, хоча для скоординованості дій передбачалося, що вона може «керуваться вказівками представників волосної і повітової міліції». У свою чергу волосна міліція повинна була надавати селянським і волосним комісарам законну допомогу [19].

На думку нинішнього Міністра внутрішніх справ України Ю. Ф. Кравченка така «система «подвійного» підпорядкування пов'язує в одне ціле всі ланки управління, сприяє урахуванню місцевих умов і особливостей; поєднанню широкої ініціативи співробітників міліції, що беруть участь в управлінні з максимальним розвитком творчої активності» [20].

Отже, як ми бачимо, стараннями Ісаака Прохоровича у складних внутрішніх і зовнішніх умовах вдалось-таки створити досить ефективний міліцейський апарат. Підлеглі І. Мазепи фактично зосередили усю владу на місцях в своїх руках, що стримувало прояви анархії, але в той же час існував і механізм захисту проти диктатури міліціонерів на селі: підзвітність місцевій владі.

Тим часом політична ситуація в УНР ускладнювалась. 28 серпня Голова Ради Народних Міністрів Б. Мартос подав у відставку, головна причина якої полягала у неможливості співпраці прем'єра УНР з диктатором ЗУНР Є. Петрушевичем [21]. Ряд політичних діячів, наприклад, Є. Коновалець, О. Назарук, вважали Б. Мартоса найнездарнішим прем'єром українського уряду, який несе найбільшу відповідальність за поразки УНР у 1919 р. [22]. Вакантне місце прем'єра внаслідок низки міжпартійних нарад було передано І. Мазепі. Він одночасно залишався і Міністром внутрішніх справ. Отже, його діяльність була належним чином оцінена партійними діячами.

Щоправда, на новій посаді І. Мазепа не міг проводити в життя власного курсу, бо, як зазначав М. Шаповал, «соціалістичний уряд» УНР був безсилим декоративним додатком при штабі Головного Отамана, як своєрідна «агітаційна комісія». Цю комісію називали «урядом», не даючи йому ні крихти влади» [23].

Хоча навряд, щоб така особа, як І. Мазепа, був лакузою у Петлюри. Коли 26 травня 1920 р. Петлюра почав змінювати уряд, оскільки активність виявляли лише 5-6 членів уряду на чолі з Мазепою, то в результаті Мазепу призначили Міністром земельних справ. Л. П. Нагорна вважає, що Ісаак Прохорович сам відмовився від прем'єрства, бо не хотів брати на себе відповідальність за наслідки угоди, підписаної українською дипломатичною місією у Варшаві на чолі з А. Лівицьким [24]. Проте він зберіг за собою посаду Міністра земельних справ. Але «незгода з планами нового уряду щодо розв'язання земельного питання змусила його 1 липня здати і цей портфель». Отже, навряд чи можна говорити про пристосуванство Мазепи.

В наступні 1921-1922 роки І. Мазепа перебував в еміграції у Львові. У 1924-1935 він був доцентом Української господарської академії в Подебрадах (Чехословаччина). У Чехословаччині Мазепа брав активну участь у роботі соціалістичного робітничого Інтернаціоналу, зокрема у Марсельському 1925 р. та Брюссельському (1928 р.) конгресах. На цих конгресах він відстоював думку, що невирішення національної проблеми на Сході Європи стане постійним джерелом нестабільності на всьому континенті. Найкраща гарантія демократичного мирного розвитку всієї Європи – утворення незалежної і демократичної України. Мазепа, незважаючи на повсякденні турботи про двох дочок і дружину, яка працювала у Чеському бактеріологічному інституті, продовжує займатись наукою. Результатом наукової діяльності став захист докторської дисертації в Українському вільному університеті у Празі із спеціальності «право і суспільні науки». У 1935-1945 роках Мазепа – доцент Українського технічно-господарського інституту у Празі. Від жовтня 1946 р. – професор Технічно-господарського інституту в Баварії (Регензбург і Новий Ульм) [25].

Переїзду з Чехословаччини до Німеччини передувала трагічна подія в житті Ісаака Прохоровича. Під час артнальоту американської авіації в Празі загинули його дружина і двоє онуків.

Залишившись без підтримки рідних, Мазепа, переїхавши в Регензбург, активізує свою політичну діяльності. Утворивши Українську Національну Раду на чужині, Мазепа стає «з 1948 першим головою її Виконного Органу».

Проте Ісаак Мазепа ніколи не любив називати очолювану ним інституцію урядом. Богдан Феденко згадує, що він був противником «титуломанії», заявляючи: «Не сміємо виставляти себе на сміх. Он литовці зовсім недавно на еміграції, але не називають себе урядом, а тільки Комітет Визволення Литви. А ми і мов та Гергена за кордоном. «То прем'єр 30 червня 1944 року», або -»діючий уряд в Україні. Глум над собою з власної волі» [26].

Помер І. П. Мазепа 15 березня 1952 р. у своєму помешканні в Регенбурзі. У заповіті він просив, щоб його поховали за православним обрядом, без промов і вінків. По своїй смерті він не залишив нічого, окрім 800 німецьких марок, які він заповів своїй дочці Галині, відомій художниці, дружині професора Володимира Коваля з Каракаса (Венесуела).

Похорон відбувся 21 березня у холодний дощовий день. Під час служби в церкві була злива, але коли жалібний кортеж вийшов на кладовище, дощ припинився. Вшанувати пам'ять одного з останніх прем'єрів УНР прийшли представники різних українських організацій та чимало іноземців. Проте і на поминках колишнього прем'єра було забагато банальних промов, помітним був політичний ексгібіціонізм ораторів, спостерігалась неточність у передачі фактів.

Лише будучи чесними перед самими собою, якими були у той вечір Андрій Лівицький та д-р Степан Баран, ми зможемо краще збагнути суть наших недоліків і здобутків, що, можливо, в подальшому застереже нас від трагічних помилок доби УНР.

 

 

1. Олекса Грищенко: Ісаак Мазепа замолоду // Ісаакові Мазепі на вічну пам'ять – Мюнхен-Лондон, 1973. – С. 13.

2. Там само.

3. Феденко П. Ісаак Мазепа. Борець за волю України. – Лондон, 1954. – С. 7.

4. Там само. – С. 9.

5 Там само. – С. 16.

6 Там само. – С. 7.

7 Народна воля. – 1919. – 31 січня.

8 Олекса Грищенко: Ісаак Мазепа в житті і в політиці // Ісаакові Мазепі на вічну пам'ять – Мюнхен-Лондон, 1973. – С. 43.

9 Шаповал Т. Велика революція. – Прага, 1927. – С. 147.

10 Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі – ЦДАВОВУ України), ф. 1092, оп. 5, спр. 30, арк. 2.

11 Там само, арк. 6.

12 Там само, арк. 10-12.

13 Там само, арк. 438.

14 Вісник Народного МВС УНР. – 1919. – 30 вересня.

15 Вісник УНР. -1919. – 19 вересня.