Буддизм та питання війни та миру

Шоста позиція – вчення про священну війну, у ході якої мають бути знищені усі небуддисти. За цим вченням, цю війну поведуть воїни з легендарної країни Шамбали (тому війна називається шамбалінською) на чолі з буддою Майдарі. Перемога Майдарі означатиме встановлення царства справедливості на Землі.

Сьома позиція – вчення про страждання. Ламаїзм, як і буддизм, ототожнює земне життя із стражданням. Страждання, за ламаїзмом, – це обов'язкова, непереборна і головна риса земного життя.

А це означає, що з погляду ламаїзму, безглуздими є усі спроби людей викорінити або істотно зменшити страждання у земному житті. Щоб позбутися страждань, треба припинити низку перероджень, тобто потрапити у нірвану. А щоб потрапити туди, треба поводити себе праведно.

У тлумаченні сутності праведного життя віровчення ламаїзму переходить у його моральне вчення, яке вимагає від віруючого терпляче переносити страждання, бути байдужим до земного життя, дотримуватися принципу непротивлення злу насильством тощо.

Основними центрами культової діяльності у ламаїзмі є дацани (монастирі). У храмах лами щоденно здійснюють богослужіння перед скульптурними та мальованими зображеннями богів.

Під час відправ лами сидять на особливих лавах та зосереджено моляться, а рядові пересуваються у храмі за годинниковою стрілкою і, проходячи повз вівтар, залишають на ньому свої приношення (гроші, продукти, речі тощо). Вийщовши з храму, віруючі промовляють молитви, кладуть земні поклони, крутять «молитовні барабани». Чим швидше та довше крутиться циліндр із текстами молитов, тим більше останніх зараховується віруючим.

Значне місце у культовій практиці рядових ламаїстів посідає домашнє богослужіння. Віруючі мають удома вівтар – шафу з поличкою, де розмішуються бурхани та різні священні предмети (чашечка для жертвоприношень, свічки, квіти). Домашнє богослужіння відправляється щоденно самими віруючими і складається з молитов, поклонів і жертвувань.

До головних свят ламаїзму належать цагалган (новий рік), Майдаріхурал (чекання будди Майларі) та свято обо (вшанування богів-сабдиків, які живуть в обо).

 

 

Буддизм в азіатських країнах має вплив на широкі верстви населення. Його роль у суспільно-політичному житті нерівнозначна. На різних етапах суспільного розвитку характер і ступінь участі, роль буддистів у політичному житті в різних країнах не рівноцінна. Ставлення буддизму до війни і миру, зумовлене буддійськими богословськими побудовами – дуже спірне та суперечливе.

Поняття добра та зла у буддизмі не поляризуються, представляючи собою іпостась буття (сансари). Проблеми війни і миру в буддійському світогляді перебувають на різних полюсах логічних умовиводів, оскільки, згідно з ученням буддизму, вступ на шлях прозріння знищує всі передумови агресії та ненависті. У цьому плані ідеологія буддизму нічим не відрізняється від ісламської ідеології, яка поділяє весь світ на правовірних (зона миру) та невірних (зона війни).

Розглядаючи проблеми миру і війни з ортодоксальних позицій палійського канону, ідеологи буддизму звичайно посилаються на царя Ашоку, який сприйнявши вчення Будди, ніби відмовився від війни, або ж вільно трактують цю проблему, зводячи її до необхідності дотримуватися настанов буддизму. Що до буддійського способу життя, то він, за твердженням прихильників буддизму, не створює конфліктних ситуацій ані в суспільстві, ані поміж країнами.

Більшість західних буддологів підкреслюють мирний характер вчення буддизму порівняно з ісламом та християнством, посилаючись на хрестові походи, на походи мусульман під зеленим прапором пророка і забуваючи про те, що багато правителів стародавнього та середньовічного Сходу у буддизмі називалися чак-равартинами, бодхисатвами, буддхараджами, хоча дехто з них відрізнявся надзвичайною жорстокістю та відомий винищенням цілих народів, наприклад Ащока та Чінгізхан.

До того ж, в історії зафіксовано чимало випадків, коли агресія виправдовувалася релігійними цілями.

Необхідність та справедливість загарбницької політики правителів ідеологи буддизму виправдовують посиланнями на едикти Ащоки, які є канонізованою екзегетикою буддизму тхеравади, і на канонізований трактат «Милиндапаньха»; в цілому ж розглядають природу иих воєн крізь концепцію чакравартина.

Питання війни і миру не були актуальними для ідеологів буддизму до 50-х років. Лише з появою термоядерної зброї та інших засобів масового знищення і внаслідок цього перспективи загибелі людства під час третьої світової війни ці питання стали об'єктом гострої дискусії, що сприяло модернізації вчення буддизму. Можна виділити три підходи до цієї проблеми: моральний, кармічний, соціально-політичний.

Моральний підхід до проблеми війни і миру аргументується з ортодоксальних позицій вчення буддизму. Прибічники цього підходу твердять, що тільки етичний спосіб життя, який проповідує буддизм, може врятувати людство від загибелі. Ця ідея доводиться посиланнями на життя та місіонерську діяльність принца Гуатами, едикти царя Ащоки, що стосуються буддійського віровчення, канонічні тести.

При такому простому підході до проблем війни і миру, основне навантаження має висловлення з «Дхаммапади»: «Ніколи в цьому світі ненависть не зупиняється ненавистю, проте відсутністю ненависті вона припиняється... Перемога породжує ненависть; переможений живе у смутку. У щасті живе спокійний, що відмовився від перемог і поразок». За цією простотою – система світогляду зі своїми догмами, теоріями І традиційною логікою.

Буддисти, визнаючи агресивність імперіалістичних країн і необхідність боротьби за права трудящих, завжди підкреслювали вторинність соціальних, економічних і політичних проблем порівняно із завданнями морального удосконалення людини, тобто посилання для умовиводів виявляються нібито перевернутими: буддизм саме людину, як кінцевий продукт кармічних перевтілень, її думки, слова та вчинки