Чинники формування інформаційної безпеки Естонії

• економіки, науки, нових технологій та охорони навколишнього середовища, що включають поглиблення співпраці та обмін інформацією в галузі економіки, медицини, ядерної енергетики, співробітництво і дослідження у сфері нових комунікаційних та інформаційних технологій, раціональне використання природних ресурсів, спільне вирішення економічних проблем в європейському регіоні;
• співробітництва в гуманітарній та культурній сферах, яке передбачає участь ОБСЄ в інформаційних програмах міжурядових організацій – Ради Європи, Європейського Союзу та НАТО, міжособистісні контакти громадян різних країн, забезпечення плюралізму засобів масової комунікації, сприяння професійній діяльності журналістів, обмін у галузі культурного надбання, створення інформаційного банку даних спільної європейської спадщини «Пам'ять Європи», реалізація освітніх програм за новими напрямами комунікаційних та інформаційних технологій.

Нарада мала підбити підсумки Другої світової війни, зафіксувати існуючий політико-територіальний устрій, зміцнити загальноєвропейську безпеку, відкрити можливості для розширення і активізації всебічною співробітництва між державами європейського регіону. [5]

Загальноєвропейські політичні консультації, початок яким було покладено в Гельсінкі, набули нового змісту, відповідно до змін у міжнародному співробітництві. Визначальними етапами у діяльності ІІІ. СЄ стали форуми у Белграді (1977-78 рр.), Мадриді (1980-83 рр.), Іельсінкі (1992-94 рр.), Варшаві (1996-98 рр.), Стамбулі (1999 р.), Відні (2000 р.).

До організації входять 54 країни Європи та світу, представники яких у рамках постійної Ради ухвалюють політичні рішення з усіх питань поточної діяльності ОБСЄ.

До компетенції ОБСЄ як суб'єкта міжнародних інформаційних відносин (рішення про перетворення „Наради» в „Організацію» було прийнято на Будапештській конференції глав держав і урядів 1994 року) відносять напрями діяльності, визначені Гельсінською угодою (1975 р.), політичними меморандумами та іншими заключними документами організації. Засади інформаційної політики ОБСЄ викладені в розділі «Співробітництво в гуманітарній та інших галузях» Гельсінського Заключного акту 1975 року. Країни-учасниці, усвідомлюючи потребу встановлення взаєморозуміння між державами, відзначаючи важливе значення інформації та підкреслюючи істотну і впливову роль преси, радіо, телебачення, кіно, видавництв, ставлять за мету сприяти вільному і незалежному поширенню всіх форм інформації, заохочувати співробітництво в галузі комунікації та міжнародних інформаційних відносин, створювати умови для здійснення професійної діяльності представникам засобів масової комунікації незважаючи на кордони і в зонах воєнних конфліктів. Зокрема, у документі визначено такі напрями співпраці в інформаційній сфері, як забезпечення вільного доступу до інформаційних джерел, сприяння поширенню інформації, важливої для суспільства; ефективне поширення друкованої інформації (газет, журналів, інших друкованих видань), сприяння поширенню кінорадіотелевізійної продукції; співпраця в галузі інформації, яка передбачає заохочення міжнародного обміну інформацією на основі коротко або довгострокових угод чи домовленостей, зокрема між медіаорганізаціями (телеграфними агентствами, видавництвами, видавничими організаціями, телерадіо-організаціями, журналістськими спілками і федераціями) ; вдосконалення умов діяльності журналістів, що передбачає спрощення процедури видачі віз, оформлення поїздок журналістів країн-учасниць, сприяння ввезенню технічного устаткування для здійснення професійної діяльності.

Крім того, Гельсінський Заключний акт містить низку інших розділів, що стосуються діяльності в галузі інформації: розділ про обмін економічною і комерційною інформацією, який включає публікацію статистичних даних про виробництво, національний прибуток, бюджет, споживання, зовнішню торгівлю; розділ про поширення інформації, яка використовується для економічного прогнозування з метою розвитку торгівлі, вільного переміщення товарів і послуг через кордони держав; розділ про співробітництво у галузі культури, в якому йдеться про розширення зв'язків між країнами. У Гельсінському Заключному акті під впливом інформаційної революції перед країнами-учасницями ОБСЄ були поставлені головні цілі: забезпечити вільний обмін ідеями, і юглядами за допомогою традиційних або нових комунікаційних засобів незалежно від територіальних і мовних бар'єрів. [12]

Заключний акт – це знаменний міжнародний політичний документ, який заклав основи для забезпечення миру, стабільності та співпраці в Європі, крім того, ним європейські держави, США та Канада підтвердили прихильність принципам миру і співробітництва на засадах ООН.

Подальші угоди, підписані в рамках ОБСЄ, сприяли розширенню діяльності в галузі інформації і комунікації, що відбито в пакетах документів політичних декларацій 1975-1991 рр., зокрема, йдеться про Мадридський Заключний документ (1986-88 рр.), Віденський Заключний документ (1980-83 рр.), Стокгольмський Заключний документ (1986 р.), Комюніке Лондонського Інформаційного форуму ОБСЄ (1990 р.).

Важливим етапом на шляху досягнення політичного консенсусу стало прийняття Віденського Заключного документу, підписаного в січні 1989 року, яким країни-учасниці проголосили своїм обов'язком «докладати подальших зусиль у напрямі більш вільного та широкого поширення інформації всіх видів, сприяти співробітництву в сфері інформації та поліпшенню умов праці журналістів, гарантувати індивідам право вільно вибирати для себе джерела інформації». Цей документ відображає значний прогрес у вирішенні спірних проблем права країн припиняти телерадіомовлення з-поза меж, національних територій. Раніше позиція Радянського Союзу стосувалася права припиняти телерадіомовлення з-за кордону в інтересах державної безпеки і суверенності СРСР (на території СРСР припинялися трансляції радіостанцій „Голос Америки», „Свобода», „Німецька хвиля», „Радіо Ватикану», „Вільна Європа» та ін.).

Країни-учасниці зобов'язувалися «гарантувати, що радіослужби, які працюють відповідно до положень ІТУ (Міжнародної Телекомунікаційної Спілки) про радіомовлення, можуть безпосередньо і безперешкодно транслюватися в цих країнах».

Якщо на Віденській зустрічі було досягнуто домовленості про проведення Інформаційного форуму з метою обговорення актуальних проблем доступу, поширення та обміну інформацією в країнах- учасницях НБСЄ/ОБСЄ, то Інформаційний форум, який відбувся у Лондоні 1990 року, виніс на політичні дискусії проблеми транскордонного поширення інформації, вільного доступу та обміну інформаційними даними, поглиблення