Чинники формування інформаційної безпеки Естонії

З програмними заявами з проблем співробітництва в галузі інформації, реалізації домовленостей, узгоджених у Гельсінкі, Мадриді та Відні, виступили глави всіх делегацій країн-учасниць. Згідно з рішеннями уряду Франції, журналістам із країн НБСЄ/ОБСЄ видаються багаторазові візи строком на один рік (процедура надання віз у Францію із впровадженням комп'ютерних технологій займає кілька днів) для безперешкодного здійснення професійної діяльності. Позитивну реакцію західних країн викликала пропозиція радянської сторони про створення спільно-європейської інформаційно-культурної телепрограми. Інша пропозиція -про створення спільної Європейської інформаційної ради з метою сприяння неформальному живому обміну думками за участю представників урядових і журналістських організацій – не набрала більшості голосів. Країни Європейського Союзу та НАТО запропонували передбачити здійснення спільних проектів на комерційній основі для розвитку сучасних засобів зв'язку, створення загальноєвропейських технологічних стандартів у галузі телекомунікацій, аудіовізуальних засобів, комп'ютерних технологій, стандартизації, інтегрування та кодування інформації. [8]

На Лондонському Інформаційному форумі були розглянуті пропозиції щодо умов роботи журналістів: скорочення строків надання віз; вільне пересування журналістів через території країн-учасниць ОБСЄ без супроводу офіційних представників; вільний доступ журналістів до засобів передачі інформації з країн перебування; скорочення зон, закритих для доступу журналістів; співробітництво громадян країн ОБСЄ із зарубіжними засобами масової комунікації як кореспондентів; можливість оренди приміщень різного призначення без посередництва відповідних організацій. Мандат Лондонського Інформаційного Форуму не передбачав заключного узгодженого документа, але групою «Н+Н» (Нейтральні та Неприєднані) був підготовлений проект Комюніке інформаційного характеру, в якому сторони погодилися спрямувати всі пропозиції, внесені на форумі, на Конференцію з питань безпеки і співробітництва в Європі у Гельсінкі (1992 р.).

Другим пакетом політичних декларацій ОБСЄ стали Паризька хартія для нової Європи (1989 р.) ; Копенгагенський заключний документ (1990 р.) ; Московський заключний документ (1991р.) ; Женевська хартія національних меншин (1991 р.) ; Гельсінський документ (1992 р.).

Важливою подією в політичній діяльності ОБСЄ вважається Перша Конференція НБСЄ/ОБСЄ з гуманітарного виміру (Париж, 1989 р.), де були розглянуті нові політичні завдання організації і проголошено 10 принципів співробітництва країн-учасниць:

1) повага до суверенітету (в тому числі інформаційного) ;

2) невтручання у внутрішні справи інших країн (відмова від інформаційного тиску і маніпулювання інформацією з недобросовісними намірами) ;

3) мирне врегулювання спорів (пропаганда ідей толерантності та культури миру) ;

4) територіальна цілісність (заборона підбурювання до сепаратизму і протистояння) ;

5) повага до прав людини та основних свобод, включаючи свободу виявлення поглядів, переконань (недопущення дискримінації за інформаційною ознакою) ;

6) непорушність кордонів (інформаційна безпека) ;

7) утримання від використання сили або погрози силою (уникнення зовнішніх інформаційних загроз) ;

8) рівність та право на самовизначення (забезпечення інформаційних прав національних меншин) ;

9) співробітництво між державами на основі домовленостей у політичній, економічній, інформаційній і культурній сферах; 10) дотримання зобов'язань, встановлених міжнародними догово¬рами та положеннями Гельсінського Заключного акту та інших відповідних документів НБСЄ/ ОБСЄ.

Однак необхідно підкреслити, що із різних причин Паризька Хартія для Нової Європи – Заключний документ першої конференції з гуманітарного виміру не вирішила безпосередніх проблем прямого та опосе-редкованого впливу інформації на міжнародну і національну політику, дотримання основних інформаційних прав і свобод людини та ЗМК.

Друга конференція НБСЄ/ОБСЄ з гуманітарного виміру, яка проходила в Копенгагені (1990 р.), прийняла документ про основні права людини. Країни-учасниці погодилися гарантувати, що будь-які обмеження основоположних прав і свобод повинні бути передбачені законом.

Послідовні відповідно до зобов'язань країн-учасниць за міжнародним правом – Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (1966 р.) і відповідно до Загальної декларації про права людини (1948 р.). Кожне обмеження прав і свобод повинно в демократичному суспільстві відповідати одній із цілей певного закону та бути суворо пропорційним меті такого закону». Ці положення відповідають вимогам контрольних обмежень, сформульованим Європейським СуДом із прав людини, – законність, законність мети та пропорційність. У Копенгагенському документі держави-учасниці ОБСЄ підтвердили формулювання про свободу вираження поглядів відповідно до змісту статті 10 Європейської конвенції про права людини 1950 р. Зокрема, поряд із визначенням права на свободу вираження поглядів відповідно до міжнародних стандартів, країни-учасниці зобов'язалися припинити і заборонити поширення інформації, яка містить пропаганду ідей національної, расової та релігійної ненависті, вважаючи, що загроза расизму, ксенофобії та етнічної ненависті перешкоджатиме цілям безпеки і співробітництва в Європі.

Документи III Конференції з гуманітарного виміру (Москва, 1991 р.) ше раз підтвердили та розвинули політичні погляди НБСЄ/ОБСЄ на право вільного вираження поглядів та свободу засобів масової комуні¬кації, визнавши право ЗМК вільно збирати, висвітлювати та поширювати інформацію, новини та погляди.

Гельсінський заключний документ – політична декларація „Проблеми доби змін» (1992 р.) відбивала досягнуту домовленість щодо реформування інститутів НБСЄ, запровадження посади Верховного комісара у справах національних меншин, формування механізму і іревентивної дипломатії та здійснення миротворчих операцій. Концепція превентивної дипломатії ОБСЄ, створена на основі доповіді Генерального секретаря ООН Бутроса Бутроса Галі «Порядок денний для миру» (1992 р.), передбачала широкий спектр заходів – політичних, економічних, дипломатичних, інформаційних, спрямованих на попередження конфліктів та кризових ситуацій у регіоні. З цією метою ОБСЄ було запроваджено спеціальні «місії для встановлення фактів» та «місії доповідачів», до обов'язків яких входить збирання, обробка і поширення