Чинники формування інформаційної безпеки Естонії

Політичні, економічні, дипломатичні та військові заходи превентив¬ної дипломатії ОБСЄ включають такі інформаційні компоненти, як переговорні процеси (політичні комунікації), об'єктивне висвітлення сутності конфлікту в засобах масової комунікації; спостереження за проведенням референдумів і виборів та інформаційно-аналітичні моніторинги ЗМК; підтримання контактів та обмін інформацією з опозиційними групами, надання фінансової допомоги незалежним і демократичним засобам масової комунікації, забезпечення вільного пересування представників ЗМК для здійснення професійної діяльності через кордони країн-учасниць ОБСЄ. Посилаючись на положення І г п. сінської Декларації (1992 р.), НБСЄ/ОБСЄ направила офіційні місії для встановлення фактів, подання доповідей та нагляду за ситуацією до регіонів, події в яких становлять загрозу загальній безпеці в Європі (Но (водина, Косове, Скоп'є, Грузія, Естонія, Латвія, Молдова, Нагірний Карабах, Крим, Чечня, Югославія). Інформаційні заходи передбачають Шбезпечення основних прав і свобод людини щодо вільного вираження поглядів, взаємне інформування країн-учасниць ОБСЄ про реалізацію Прийнятих рішень, створення мережі інформаційно-аналітичних центрів і публікацію результатів спостереження і досліджень з метою з'ясування громадської думки та коригування політичних рішень. У 1994-2001 рр. під егідою ОБСЄ було підготовлено ряд політичних декларацій: Будапештський заключний документ 1994 р., Віденську декларацію 1994 р., Лісабонський заключний документ 1996 р., Варшавський підсумковий документ (1998р.), Заключний документ Стамбульського самміту ОБСЄ (1999 р.), Підсумкові документи Постійної Ради ОБСЄ (2000-2001 рр.), в яких було підтверджено прагнення країн-учасниць дотримуватись попередніх домовленостей, ухвалено рішення про трансформацію міжнародного політичного процесу НБСЄ в Організацію з безпеки і співробітництва (з 1 січня 1995 року), визначено структуру, постійні органи, статут та процедуру прийняття політичних рішень, функції місій ОБСЄ у країнах-учасницях. Головними методами діяльності організації визначено місії спостереження, посередництва, моніторингу ситуації, забезпечення прав людини, захист прав націо¬нальних меншин.

У Будапешті (на самміті ОБСЄ) було підписано Підсумковий документ 1994 року «На шляху до справжнього партнерства у нову добу», в якому країни-учасниці не лише підтвердили намір виконувати попередні домовленості, а й зафіксували зміни наприкінці XX століття, що обумовили нові пріоритети співпраці. Окремим розділом документа є укладений на основі Гельсінського Заключного акту (1975 р.), Паризької хартії та Гельсінського документу (1992 р.) і погоджений з країнами-учасницями ОБСЄ Кодекс поведінки в умовах врегулювання військово-політичних конфліктів та миротворчих операцій. Інформаційна проблематика самміту стосувалася глобального обміну військовою інформацією як ефективного механізму підтримання стабільності, підвищення транспарентності та співробітництва в регіоні діяльності ОБСЄ. У документі підкреслюється, що глобальний інформаційний обмін сприяє встановленню обмежень на застосування певних видів і систем озброєння, вдосконалює механізми обміну інформацією загалом, підвищує практичну значимість інформаційно-аналітичного забезпечен¬ня прийняття рішень у рамках ОБСЄ.

Лісабонський самміт ОБСЄ (1996 р.) став знаковим для системи європейської безпеки. На ньому було прийнято Декларацію «Про модель спільної та всеохоплюючої безпеки для Європи XXI століття», в якій зафіксовано основні положення майбутньої європейської безпеки: забезпечення національних інтересів країн-учасниць, рівноправність співробітництва у врегулюванні конфліктів та миробудівництві. Інформаційні складові військового, політичного, економічного, науково-технічного, екологічного та інформаційно-аналітичного співробітництва, викладені у відповідних розділах, засвідчують необхідність свободи вираження поглядів, пропаганду нової доктрини розвитку сучасного суспільства, розробки і прийняття Хартії прав національних меншин, в якій було б визначено правові норми заборони на інформацію, що містить ідеї агресивного націоналізму, расизму, ксенофобії, етнічної та релігійної нетерпимості. [7]

Концептуальною базою інституціоналізації ОБСЄ, як зазначається в Лісабонській декларації, повинен стати розподіл відповідальності між постійними органами ОБСЄ за безпеку і стабільність в європейському регіоні, взаємодія з іншими міжурядовими організаціями ООН/ ІОНЕСКО, ЄЄ, РЄ, НАТО, неурядовими організаціями та об'єднаннями. Інформаційними аспектами регіональної безпеки визнано: реалізацію методології превентивної дипломатії (переговорні процеси, попередження конфліктів, забезпечення професійної діяльності представників засобів масової комунікації, фінансову підтримку опозиційних ЗМК), інформаційне супроводження демократичних процесів – парламент¬ських і президентських виборів, референдумів, соціологічних опитувань, психологічні та технологічні заходи безпеки конфіденційної інформації при транскордонному переміщенні даних, застосування інформаційної зброї та методів електронної боротьби, інформаційно-аналітичне забезпечення керівних рішень.

Віденський і Варшавський підсумкові документи (1998 р.) продовжили стратегію трансформації політичного процесу НБСЄ, С і ановлення і розвиток політичного інституту ОБСЄ у контексті створення нової системи безпеки. У нових геополітичних умовах Організація акцентувала свою діяльність у напрямі європейської інтеграції та станов-ііеііня інформаційного суспільства.

На Стамбульському самміті (1999 р.) обговорювалися підсумки діяльності ОБСЄ за напрямами гуманітарного виміру, зокрема: т рховенство права, демократизація суспільства, громадянські і політичні права, поширення інформації про відкрите громадянське суспільство, права національних меншин, свободу вираження поглядів, вільні засоби Масової комунікації і вільний міжнародний інформаційний обмін гуманітарну безпеку тощо. Політична дискусія навколо проблеми вираження поглядів, вільних ЗМК та обміну інформацією визначила право на комунікацію як фундаментальні права і свободи людини, які зумов¬люють реалізацію інших прав. Стандарти, встановлені в документах організації як головні пріоритети гуманітарного виміру, повинні забезпечити реальну практику виконання зобов'язань ОБСЄ.

Представники країн-учасниць ОБСЄ засвідчили, що право на вільне вираження поглядів і незалежну діяльність ЗМК сприяє демократичному розвиткові, а обмеження свободи вираження поглядів є попередженням про можливі конфлікти в суспільстві. Було зазначено, що в ході