Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Цивільне право як галузь права

Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 

виконавчої влади, що підлягають державній реєстрації, набувають чинності через десять днів після їх реєстрації (якщо в них не встановлений пізніший термін набуття чинності їх), а ті з них, які визначають права і обов'язки громадян, – після офіційної публікації;

• розпорядження розділів місцевих державних адміністрацій, після державної реєстрації, а розпорядження, які визначають права і обов'язки громадян, – після офіційної публікації;
• акти органів місцевого самоврядування – з дня їх офіційної публікації, якщо не встановлений пізніший термін набуття чинності їх.
Нормативно-правові акти міністерств, інших органів виконавчої влади підлягають обов'язковій державній реєстрації, яка здійснюється Міністерством юстиції і його місцевими управліннями. Реєстрації підлягають нормативно-правові акти міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління і контролю, що містять одну або більш за норми, які:
- зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті і інші права, свободи і законні інтереси громадян, проголошені і гарантовані Конституцією і законами України, Конвенцією про захист прав людини і основних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких дана Верховою Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють або відміняють організаційно-правовий механізм їх реалізації;
- мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, які не входять в сферу управління органу, що видав нормативно-правовий акт.
Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування державної реєстрації не підлягають. Незареєстровані нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації, не мають законної сили і не підлягають виконання.
Закони припиняють дію:
1) після закінчення терміну, на який вони були прийняті;
2) у разі зміни обставин, на які вони були розраховані;
3) у разі прямої відміни (припинення дії) цього закону іншим законом або спеціальним актом (у Україні закон може бути скасований вирішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідним Конституції України) ;
4) у разі фактичної відміни, коли прийнятий новий закон з того ж самого питання, а старий формально не скасований.
Окрім принципів дії нормативно-правових актів в часі, необхідно враховувати також інші принципи дії нормативно-правових актів, зокрема, їх дія в просторі і по коло осіб.
 
Цивільні правовідносини
 
Цивільні правові відносини – це особисті немайнові та майнові відносини між майнове самостійними, юридична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування державного примусу.
Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єкта, об'єкта і змісту.
Суб'єктами цивільних правовідносин виступають учасники їх. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільно-правовових відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку.
Як правило, в цивільних правовідносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають із договорів купівлі-продажу, підряду, лізингу, перевезення, комерційної концесії, схову, кожен із суб'єктів правовідносин має права і несе певні обов'язки.
Суб'єктам цивільно-правових відносин притаманна суспільно-юридична якість цивільної правосуб'єктності, яка складається з цивільної правоздатності і цивільної дієздатності.
Об'єкти цивільно-правових відносин – це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів суб'єктів.
Залежно від змісту можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язане з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі та ділової репутації тощо. Тобто об'єктами цивільно-правових відносин є:
а) особисті немайнові блага,
б) речі,
в) дії, в тому числі послуги,
г) результати духовної та інтелектуальної творчості.
Зміст цивільних правовідносин утворюють суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок.
Суб'єктивне цивільне право – це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу. Суб'єктивному праву уповноваженої особи притаманна своя структура, яка складається з трьох прав (повноважень) :
• право (повноваження) на власні дії;
• право (повноваження) на чужі дії;
• право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб, які не виконали чи неналежним чином виконали зобов'язання.
Наприклад, власник речі вправі володіти, користуватись і розпоряджатися нею. Він також вправі вимагати від усіх осіб і держави утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні, наприклад, подати позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Власник також може вимагати усунення будь-яких інших порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням права володіння.
Суб'єктивне право пов'язане із суб'єктивним обов'язком, оскільки здійснення цього права залежить від поведінки зобов'язаних осіб. Суб'єктивний цивільний обов'язок – це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Зміст цивільно-правового обов'язку полягає в тому, що закон (договір) зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утриматися від певних дій). Тобто це заснована на законі міра відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки зобов'язаної особи. Наприклад, за договором перевезення вантажу, транспортна організація (перевізник) зобов'язана доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його отримувачу.
Класифікація цивільно-правових відносин має не тільки виключно теоретичне, а й практичне значення, оскільки дає змогу правильно застосувати норми цивільного права в кожному конкретному випадку. Цивільні правовідносини класифікують за їхніми ознаками.
Отже, цивільно-правові відносини можна поділити так:
• За змістом: немайнові цивільно-правові відносини щодо задоволення немайнових інтересів (наприклад, право на індивідуальність, особисте життя та його таємницю) ;
майнові цивільно-правові відносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів суб'єктів (наприклад, правовідносини власності, передача майна однією особою іншій в порядку поставки, ренти, оренди, лізингу, позички, спадкування).
• За зв'язком учасників відносин: абсолютні, тобто цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єкту протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб (наприклад, правовідносини власності, авторства, де власник і автор виступають уповноваженою особою, а всі інші, які існують одночасно з ними, є зобов'язаними щодо власника чи автора) ; відносні цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єкту протистоїть конкретно визначена особа, яка повинна виконати для уповноваженого суб'єкта певні дії (наприклад, за договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплату від конкретного покупця, а покупець відповідно – передачі речі від конкретного продавця).
Отже, право уповноваженої особи в абсолютних правовідносинах захищається від порушення будь-якою особою, а право уповноваженої особи у відносних правовідносинах захищається від порушення з боку конкретно визначених осіб.
• Залежно від об'єкта правових відносин: речові цивільно-правові відносини, об'єктом яких є речі (наприклад, володіння та користування майном – речове право реалізується безпосередньо уповноваженою особою) ; зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єктом яких є виконання відповідних зобов'язань особою (наприклад, відносини, які виникають із договору ренти, безпідставного збагачення, завдання шкоди).
• Залежно від структури: прості цивільно-правові відносини, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій – тільки обов'язок (наприклад, правовідносини, що виникають із договору позики і позички) ; складні цивільно-правові відносини, за яких сторони мають як права, так і обов'язки (так, за договором купівлі-продажу майна, покупець має право вимагати передачі йому проданої речі і водночас зобов'язаний сплатити продавцю її вартість, а продавець, у свою чергу, зобов'язаний передати річ і водночас має право вимагати сплати грошей за цю річ).
• За характером нормативного спрямування: регулятивні цивільно-правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання особистих немайнових та майнових відносин між їх учасниками; охоронні цивільно-правові відносини, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів цих відносин і спрямовані на відновлення цих прав та ін.
Цивільно-правові відносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують правові наслідки, і передусім виникнення, зміну або припинення правовідносин. Отже, юридичні факти – посередня ланка між нормою цивільного законодавства і правовідносинами.
Цивільний кодекс України встановлює такий перелік юридичних фактів, які породжують (цивільні права і обов'язки) правовідносини:
• договори та інші правочини;
• створення творів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної праці;
• заподіяння шкоди іншій особі (делікти) ;
• набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;
• публічне обіцяння нагороди без оголошення конкурсу;
• публічне обіцяння нагороди за результатами конкурсу;
• вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;
• рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;
• створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо також з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених цивільним законодавством, цивільні права та обов'язки можуть виникати з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, з рішення суду.
Цивільний кодекс України встановлює, що цивільні права та обов'язки можуть також виникати і з тих дій осіб, які не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правовою наукою розроблено класифікацію юридичних фактів на підставі певних критеріїв. Юридичні дії – це юридичні факти, спричинення яких залежить від волі людей та породжує певні правові наслідки (наприклад, укладення учасниками правовідносин певного договору).
Дії, що вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними (наприклад, правочини, адміністративні акти та ін.), а дії, що вчиняються всупереч законові, – неправомірними (укладення фіктивних правочинів та ін.).
Юридичні події – це юридичні факти, що настають незалежно від волі людини (наприклад, природні явища стихійного характеру – повінь, землетрус). У цьому прикладі юридичним фактом є подія, настання якої не залежить від вольової поведінки осіб. У цивільному законодавстві такі явища набувають значення непереборної сили: смерть особи тощо. Непереборна сила є одним з юридичних фактів, які переривають перебіг позовної давності.
 
 
Фото Капча