Державна служба і державні службовці як суб’єкти адміністративного права

Ніяких інших обмежень законодавством не передбачено. Навіть більше, передбачено кримінальну відповідальність за відмову у прийомі на роботу в держапарат з мотивів вагітності, годування дитини груддю або наявності дитини віком до 3-х років. Є також незаконною відмова в прийнятті на роботу з таких підстав, як соціальне походження, стать, майновий стан, національна належність, колишня судимість, засудження батьків чи родичів, оскільки таке не передбачено спеціальними законами (винятки складають деякі галузі державного управління – правоохоронні органи, дипломатична служба і т. ін., кандидати на службу в яких проходять перевірку на відсутність будь-яких компроментуючих фактів при наявності їх згоди на таку перевірку).

До спеціальних вимог стосовно вступу на професійну службу можна віднести:

віковий ценз;

наявність спеціальної освіти, вчених ступенів, звань;

практичного стажу зі спеціальності;

стан здоров’я;

принесення присяги;

складання кваліфікаційного іспиту;

проходження стажування.

Невід’ємним компонентом служби як юридичного інституту є посада, оскільки кожний громадянин, який вступив на професійну службу в державних органах чи недержавних організаціях, займає посаду, на відміну від робітника, який працює за спеціальністю, котра характеризує рід трудової діяльності.

Посада, будучи одночасно робочим місцем та бюджетною позицією, створюється розпорядчим чином. Правовими актами компетентних органів визначається її назва, місце у службовій ієрархії, порядок зміщення. Вона включається в штатний розклад, єдину номенклатуру посад службовців. При цьому найменування посад має максимально точно віддзеркалювати зміст і характер роботи, яка виконується працівником.

Службові позиції за тотожністю функціональних завдань впорядковано в ієрархічну структуру, у певні організаційні підрозділи, а за такою ознакою, як наявність (відсутність), обсяг владних повноважень, – у шкалу залежностей: майже кожна посада є одночасно крівною щодо попередньої, вона ж підпорядкована щодо наступної. Отже, структура посад водночас є і структурою виконавчої влади (владних повноважень).

Посада є часткою структури органу, виявом його компетенції у вигляді владних повноважень, якими наділяється саме посада, а не конкретний службовець. Якщо посада займається за контрактом, то зміст і характер повноважень «насичується» в залежності від умов контракту. Водночас слід зазначити, що в управлінському апараті, крім посад, які передбачають реалізацію владних повноважень та вчинення будь-яких юридично значущих дій, існує велика група посад, праця на яких обумовлена виконанням функцій, які не виражають волю держави, але є потрібними в наслідок забезпечуючого характеру таких, створення матеріальних, інших умов для виконання владних повноважень, тобто визначального виду діяльності органу виконавчої влади. Отже, йдеться про окремі два поняття – «службова особа» та «особа, яка перебуває на службі».

Обсяг владних повноважень службових осіб, авторитет, властивий владі, визначається їх посадою. Поза посадою адміністративної влади не існує. Структура та ієрархія посад є водночас структурою та ієрархією адміністративної влади органу.

Владні повноваження умовно поділяються на державно-владні, які виражають волю держави і передаються нею службовим особам на підставі закону, та юридично-владні, які не виражають волі держави, але мають законний характер (повноваження службових осіб громадських організацій, партій, приватних підприємств і установ).

На службу до державного органу або приватної структури громадянин може вступати з досягненням 16 років, тобто віку обмеженої цивільної дієздатності. Це і є загальним правилом, якщо на доповнення до нього спеціальними законодавчими або нормативними актами не встановлено іншого віку, наприклад, для суддів і прокурорів – 25 років, для депутатів усіх рівнів – 18 років, для призову на дійсну військову службу – 18 років тощо.

Діючим законодавством передбачається зайняття певних посад на державній службі лише особами зі спеціальною освітою. Це посади прокурорів і слідчих, лікарів та педагогів, ветеренарних працівників тощо.

Практичний стаж зі спеціальності, необхідний для займання керівних посад у соціально культурних установах, становить 3 роки (директори загальноосвітніх шкіл, завідуючі дошкільних установ та ін.), для зайняття посади народного судді районного (міського) суду потрібен стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше 2 років, судді суду вищого рівня – не менше 5 років, з них не менше 3 років на посаді судді тощо.

Умовою до зайняття окремих посад на державній службі є придатність до виконання певних обов’язків за станом здоров’я. Це посади командного складу морських суден, органів внутрішніх справ, збройних сил тощо.

Особи, які вперше призначаються на прокурорсько-слідчі посади або обираються шляхом конкурсного відбору на посади суддів, приймають присягу, текст якої затверджується Верховною Радою України.

Наявність вчених ступенів та звань необхідна для займання посад ректорів, директорів, проректорів, заступників директорів, завідувачів відділами НДІ, кафедрами, деканів, їх заступників.

Вимоги проходження стажування для осіб, які не мають стажу практичної роботи за спеціальністю, визначає закон України «Про прокуратуру» (1991 р.), а вимоги кваліфікаційного екзамену, який приймається кваліфікаційною комісією, – Закон України «Про статус суддів» (1992 р.) тощо.

Існує кілька способів заміщення вакантних службових місць як на державній службі, так і у приватному секторі.

Найкращою організаційно-правовою формою заміщення посад є конкурс, який передбачає вибір претендентів на посаду або методом екзаменування, коли кращі працівники відбираються на основі серії випробувань,