Державне регулювання грошового ринку в Україні

2) передача товар – гроші відбувається умовно у формі позички під зобов’язання повернути кошти у встановлений строк або у вигляді купівлі облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів та інших фінансових інструментів;

3) внаслідок купівлі-продажу грошей власник (продавець грошей) не втрачає права власності на відповідно продану суму грошей, а добровільно передає право розпорядження нею покупцеві лише на заздалегідь визначених умовах;

4) у момент продажу продавець не отримує еквівалента, а покупець – відповідного реального права власності. Він розпоряджається купленим як ліквідністю тимчасово, тобто не відчужує еквівалентну суму вартості в товарній формі;

5) на грошовому ринку гроші перетворюються у визначальний об’єкт, у їх самоціль. Вони передаються власниками у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на товари. Водночас покупець прагне отримати їх у використання на таких самих засадах, як і товар. Ось чому куплена вартість рухається лише у грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника.

Метою цього переміщення стає отримання додаткового доходу (Г – Г) у вигляді відсотка як плати за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець, зі свого боку, має намір отримати додатковий дохід внаслідок розширення своєї виробничої й комерційної діяльності.

Купівля грошей на грошовому ринку набуває форми їх передачі у тимчасове користування під відповідні інструменти (цінні папери), які на ринку грошей діють аналогічно ролі грошей на товарному ринку. Механізм взаємодії попиту і пропозиції грошей ми можемо спостерігати на рисунку 2.

 

Рис. 2. Загальна схема взаємозв’язку між об’єктами та інструментами грошового ринку

Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути – банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів правлять кошти, залучені банківською системою. Основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення. Слід мати на увазі, що грошовий ринок – важливий об'єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту.

Всі інструменти грошового ринку поділяють на:

неборгові (пайові) ;

боргові.

До неборгових належать зобов’язання, які надають право участі в управлінні діяльністю покупця грошей. Зокрема, за продавцем зберігається право власності й отримання доходу. До певної міри право розпорядження надають акції, деривативи (встановленої форми фінансові документи, які засвідчують право власності й отримання доходу), паї та страхові поліси.

До боргових інструментів грошового ринку належать усі зобов’язання покупця повернути продавцеві отриману від нього суму грошей і сплатити належний дохід. Залежно від міри та умов передачі прав боргові зобов’язання поділяються на:

1) депозитні зобов’язання, за допомогою яких гроші передаються у повне розпорядження покупця за умов їх повернення у вказаний термін і сплати відсоткового доходу (або без нього). Депозитні зобов’язання за отримані гроші передають переважно банки. Залучення коштів вони здійснюють у формі відкриття поточних і строкових рахунків, депозитних і ощадних угод (сертифікатів), трастових вкладів;

2) позичкові зобов’язання. На їх основі продавці передають гроші з певними обмеженнями прав їх використання. Зокрема, застосовується зазначення на які цілі має використовуватися позичка, належні гарантії повернення, ступінь окупності проекту, що фінансується. Позичкові зобов’язання набули таких форм: кредитних угод, облігацій, бонів, векселів тощо. Надалі вони можуть самостійно вільно обертатися на ринку цінних паперів.

Усі види інструментів грошового ринку можна поділити на три групи:

позичкові угоди, якими оформлюються відносини між банками і клієнтами;

цінні папери, якими реалізуються переважно прямі відносини між покупцями і продавцями грошей;

валютні цінності – відносини між власниками двох різних валют.

Інструменти грошового ринку самі на­бувають здатності до обігу. Найбільшою мірою ця здатність вла­стива цінним паперам і валютним цінностям, що дає підстави ви­ділити відповідні ділянки грошового ринку в самостійні ринки – цінних паперів та валютний. У розвинутих ринкових економіках поширена також купівля-продаж банківських позичкових вимог та зобов’язань, що дає підстави говорити про ринок позичкових угод як про самостійний вид грошового ринку.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку – попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція – форму пропозиції позик, а ціна – форму відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю – здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.

На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків:

облігаційний;

банківський;

обліковий;

міжбанківський.

Облігаційний відсоток – норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідніші, ніж цінні папери.

Банківський відсоток – узагальнена назва відсотків за операціями банків.

Позиковий відсоток – норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається