Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Державне регулювання страхової діяльності

Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 
1. Необхідність, мета та значення державного регулювання страхової діяльності
2. Реалізація державної політики у сфері страхування
3. Система державного нагляду за страховою діяльністю в Україні
4. Контроль за діяльністю страховиків. Порядок ліцензування та реєстрації
 
1. Необхідність, мета та значення державного регулювання страхової діяльності
 
забезпечення формування і розвиток ефективно функціонуючого ринку страхових послуг;
створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм;
недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників;
дотримання вимог законодавства України про страхування.
Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання страхової діяльності, пов'язані з:
захистом страхувальника;
економічною політикою, що проводиться державою.
Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками
достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за
будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.
Державне регулювання розвитку страхового бізнесу здійснюється у таких напрямах:
пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;
законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів) ;
здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів страхувальників та
загальнодержавних потреб.
Цілісний механізм державного регулювання страхової діяльності включає прямі і непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.
До ринкових, тобто непрямих методів державного регулювання відносяться проведення державою спеціальної податкової (фіскальної) політики, а також тарифної, цінової, кредитної, грошової та інвестиційної політики. Пряме державне втручання в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою: 1) законодавчої бази та 2) нагляду за страховою діяльністю.
1. Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності складається з: загального законодавства;
спеціалізованого страхового законодавства; підзаконних актів.
Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними
угодами, законами та постановами Верховної ради України, указами та розпорядженнями Президента України,
постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами,
листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою
діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні). Основою системи
законодавчого регулювання страхового ринку є Конституція України та Закон України «Про страхування» в
редакції від 4. 10. 2001 року. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському
кодексі України, нова редакція якого введена з 1 січня 2004 року. Закон про страхування має 5 основних
розділів і 47 статей.
У першому розділі встановлюється основний понятійно-термінологічний апарат (визначаються такі базові
поняття, як страхування, страховик, страхувальник, об’єкт, і види страхування, форми страхування, страхові
ризики і страхові випадки, страхова сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування,
перестрахування, об’єднання страховиків, страхові агенти та страхові брокери і деякі інші). Центральним місцем
в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до страховика при його створені і реєстрації, а також
порядок здійснення обов’язкового страхування.
Другий розділ регулює порядок проведення страхування і визначає вимоги до договорів та правил страхування,
установлює обов’язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації).
Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків (надається фінансовий механізм
здійснення страхової діяльності, встановлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов’язань і
визначаються загальні принципи аудиту страховика).
Четвертий розділ формулює принципи державного нагляду за страховою діяльністю, в ньому визначено орган,
що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю і встановлено його право та функції, також наведено
порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку.
П’ятий розділ передбачає регулювання загальних моментів взаємовідносин сторін, угод при розгляді суперечок,
урахування міжнародного права та ін.
Загальні аспекти державного регулювання страхового ринку характеризують такі основні законодавчі акти:
Закон України «Про господарські товариства»від 19. 09. 1991 року.
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12. 07. 2001 року.
Розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року» від 23. 08. 2005
року та інші.
Нормативні акти міністерств та відомств деталізують ті чи інші законодавчі норми. Так, склад податків, які
сплачуються страховиками, визначається Законами України «Про систему оподаткування» і «Про оподаткування
прибутку підприємств», а порядок їх сплати – відповідними наказами, інструкціями Міністерства фінансів
України, Державної податкової служби України. Нормативними документами міністерств та відомств регулюються
діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості
функціонування товариств взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів тощо.
2. Система заходів прямого державного регулювання – нагляду за страховою діяльністю включає:
1) реєстрацію страхових компаній
2) здійснення контролю за діяльністю страховиків
3) видачу ліцензій на проведення певних видів страхування
Порядок реєстрації страховиків визначений «Положенням про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України» (від 9 грудня 1996р.).
Єдиний державний реєстр страховиків України – це система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності і нагляду за страховою діяльністю страховиків. У Реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов'язковою. Вона видається на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.
Порядок реєстрації, ліцензування та контролю за діяльністю страховиків визначений в Законі України «Про страхування» та в іншій нормативно-законодавчій базі зі страхування.
Від організації державного страхового нагляду, його функціонування залежить подальший розвиток страхової діяльності, її спрямованість на вирішення економічних проблем в державі, адже страхові компанії, збираючи та накопичуючи значні грошові кошти, живлять своїми вкладеннями банківську систему, надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, мають можливість широкого та довготривалого використання страхових коштів і тим самим вирішувати інвестиційні потреби суб'єктів господарювання.
Державне регулювання також важливе для проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі.
Взаємовідносини страховика й держави будуються на таких принципах:
страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава – за зобов'язаннями страховика;
не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян,
перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обоє'язковість тощо) розмірів страховихплатежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України;
держава гарантує дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності;
утручання в діяльність страховиків з доку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язано з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.
 
2. Реалізація державної політики у сфері страхування
 
Формування, подальший розвиток і вдосконалення державної політики в галузі страхування здійснюється відповідно до сучасних потреб, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних угод та міжнародних організацій, до яких приєдналася й Україна. Держава сприяє цивілізованим методам інтеграції страхового бізнесу у глобальний ринок страхових послуг.
З метою реалізації державної політики у сфері страхування через упровадження в Україні перевірених світовою практикою форм, видів страхування та здійснення відповідних заходів, в Україні було прийнято Концепцію розвитку страхового ринку України до 2010 року, затверджену розпорядженням КМУ від 23. 08. 2005 №369-р. Згідно даної концепції основною метою розвитку страхового ринку є підвищення рівня страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, зменшення витрат держави на попередження і ліквідацію наслідків стихійних лих, катастроф, техногенних аварій, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосуванням сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів.
Принципи, на яких має базуватися подальший розвиток страхового ринку, повинні враховувати інтереси споживачів страхових послуг, його професійних учасників і держави.
Основними принципами розвитку страхового ринку України є:
вільний рух капіталів та страхових послуг на території України;
захист прав споживачів страхових послуг, включаючи формування системи гарантування забезпечення;
виплат за договорами довгострокового страхування життя та за договорами страхування, передбачених;
Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення»;
вільний вибір страховика споживачем страхових послуг;
прозорість діяльності учасників страхового ринку;
уніфікація процедур страхування;
використання міжнародного досвіду;
державне регулювання та нагляд у сфері страхування, а також формування системи попереджувального
(пруденційного) нагляду, включаючи впровадження системи оцінки діяльності страховиків на основі
застосування міжнародних стандартів обліку і фінансової звітності;
невтручання з боку органів державної влади в поточну діяльність учасників страхового ринку;
узгодження напрямів розвитку страхового ринку з напрямами розвитку фінансового сектора економіки;
рівності перед законом усіх учасників страхового ринку;
функціонування страхового ринку на засадах вільної конкуренції.
Основними напрямками розвитку страхового ринку є:
удосконалення правових засад захисту прав споживачів страхових послуг;
забезпечення ефективного державного регулювання і нагляду в сфері страхування з урахуванням міжнародно визнаних принципів та стандартів, рекомендованих Міжнародною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю;
забезпечення розвитку національного страхового ринку відповідно до позитивного міжнародного досвіду; сприяння розвитку довгострокового страхування життя, участі страховиків у системі недержавного пенсійного забезпечення та врегулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування;
підвищення рівня капіталізації страховиків, їх фінансової надійності та платоспроможності, зміцнення національного перестрахового ринку;
забезпечення розвитку страхового посередництва, діяльності актуаріїв та аварійних комісарів;
підвищення рівня страхової культури населення;
забезпечення захисту національних інтересів на страховому ринку;
удосконалення податкового законодавства щодо страхування;
формування системи кадрового та наукового забезпечення страхового ринку.
 
3. Система державного нагляду за страховою діяльністю в Україні
 
Страховий нагляд за діяльністю суб'єктів страхових відносин у кожній країні забезпечується відповідною системою органів з нагляду за» страховою діяльністю. Так, у Росії створена Федеральна служба з наг страховою діяльністю, у Латвії – Державна страхова Інспекція,) ' Франції – Комісія з контролю за страхуванням, в Італії – Державний Інститут контролю за діяльністю страхових компаній, у Нідерландах – Палата страхових справ тощо.
Зазначимо, що в Україні до 2000 року з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд), який був створений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1993 р. з метою забезпечення реалізації державної страхової політики. Комітет підпорядковувався Кабінету Міністрів України. Після 15 березня 2000 року до 26 квітня 2003 року на підставі Указу Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15. 12. 99 р. № 1573/93 цю функцію виконувало Міністерство фінансів України (Департамент фінансових установ та ринків). Структурні підрозділи Департаменту займались загальним регулюванням, законодавчим забезпеченням, ліцензуванням і контролем за небанківськими фінансовими установами: кредитними спілками, недержавними пенсійними фондами, інвестиційними компаніями, страховими організаціями. З прийняттям нової редакції Закону України «Про страхування» від 4 жовтня 2001 р. державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюєтьсяУповноваженим органом та його органами на місцях.
Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метоюдотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників.
Уповноважений орган забезпечує проведення державної політики у сфері страхування. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Уповноважений орган організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.
Уповноважений орган відповідно до покладених на нього завдань виконує такі основні функції (ст. 36 Закону) веде єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) та державний реєстр страхових та перестрахових брокерів;
видає ліцензії страховикам на здійснення страхової діяльності та проводить перевірки їх відповідності виданій ліцензії;
видає свідоцтва про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проводитьперевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їхньої звітності;
проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;
у межах своєї компетенції методично забезпечує роботу страховиків та страхових посередників;
розробляє рекомендації для захисту фінансових інтересів страховиків, страхових посередників і страхувальників;
узагальнює практику страхової і посередницької діяльності на страховому ринку, розробляє і подає у визначеному порядку пропозиції відносно розвитку і удосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні і перестрахуванні;
у межах своєї компетенції приймає нормативно-правові акти з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
проводить аналіз додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;
контролює платоспроможність страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного страхового нагляду;
визначає правила формування, обліку і розміщення страхових резервів, та показники звітності;
розробляє пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також: форм статистичної звітності для страховиків і страхових посередників;
аналізує стан і тенденції розвитку страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
у визначеному законодавством порядку проводить і координує навчання, підготовку і перепідготовку кадрів та встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організовує
наради, семінари, конференції з питань страхової діяльності;
бере участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід, організовує виконання міжнародних договорів України із цих питань;
роз'яснює порядок застосування законодавства про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні, проводить через ЗМІ інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;
розглядає звернення громадян, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до його компетенції.
Законом України «Про страхування» (2001 р.) визначено основні права Уповноваженого органу, відповідно до яких він має право (ст. 37 Закону) :
одержувати у визначеному порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансове становище та пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян – інформацію, потрібну для виконання покладених на нього завдань;
одержувати від страхових брокерів визначену звітність про їхню діяльність та інформацію про укладені договори, а також: пояснення щодо цих даних;
видавати приписи страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання приймати рішення про вилучення страхового брокера з державного реєстру страхових брокерів;
одержувати у визначеному порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;
створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових брокерів; контролювати достовірність та повноту інформації, що надається учасниками страхового ринку, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора; одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;
при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та вилучення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд;
• звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України «Про підприємництво».
Після 26 квітня 2003 року спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка діє відповідно до Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року.
Крім спеціального органу державного контролю, постановою КМУ в 1996 р. було створено Експерту Раду з питань страхування при КМУ.
Функціонування Експертної ради дозволяє розглядати питання та вирішувати проблеми страхування вже на стадії розробки законів, а не після їх прийняття, тобто реально впливати на захист інтересів страховиків та інших суб'єктів страхового ринку.
Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюють також органи законодавчої,
виконавчої та судової влади.
У зв'язку з демонополізацією страхування в Україні органи державної влади й управління не здійснюють
безпосереднього керівництва страховою діяльністю. До їхньої компетенції входить створення правового
середовища для страхового ринку шляхом прийняття та видання законів, постанов, інструкцій та інших нормативних актів, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері страхування.
До таких органів входять: КМУ, МФУ.
До системи органів регулювання входять ще: НБУ, який здійснює валютне регулювання, ДПА України – податкове регулювання, Антимонопольний комітет – антидемпінгове та антимонопольне регулювання, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва – регуляторну політику, Фонд державного майна України - управління частками державного майна, Господарський суд – розгляд спірних питань у. страхуванні.
Відповідно до Закону України «Про страхування» (2001 р.) інститутами – регуляторами, що здійснюють інституційно-правове регулювання на страховому ринку визнані ЛСОУ, МТСБУ, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул.
 
4. Контроль за діяльністю страховиків. Порядок ліцензування та реєстрації
 
Ліцензування страхової діяльності є одним з головних методів регулювання процесу формування страхового ринку. Призначення ліцензування – перевірка підготовленості страхової компанії до проведення страхової діяльності
Ліцензування страхової діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та постанови КМУ від 14. 11. 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» на підставі Ліцензійних умов проведення страхової діяльності, затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і МФУ від 16. 07. 2001 р. № 98/343 (далі Ліцензійні умови).
Ліцензування страхової діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, видаючи ліцензію на проведення конкретних видів страхування та перестрахування, передбачених ст. 4 Закону України «Про страхування».
Установчі документи (статут та установчий договір) повинні містити ті види діяльності, якими дозволено займатися страховику. Для одержання ліцензії страховик подає до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України заяву, до якої додаються відповідні документи. Заява подається за встановленою формою, в якій повинні бути вказані: найменування страховика (перестраховика)  (повне та скорочене, якщо таке є) ; юридична адреса (місцезнаходження) ; форма та види страхової діяльності, щодо яких подані документи на ліцензування; місце здійснення страхової діяльності; розмір сплаченого статутного фонду; поточний рахунок, найменування та юридична адреса банку (банків), у якому (у яких) відкриті рахунки страховика.
Необхідні документи для одержання ліцензії:
копії установчих документів та колія свідоцтва про реєстрацію довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю правила (умови) страхування економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.
Термін розгляду ліцензійної справи – 30 днів з часу одержання усіх передбачених документів.
Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії може бути: невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.
Суперечки щодо відмови у видачі або відкликанні ліцензії вирішуються у судовому порядку.
Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.
Для здійснення діяльності страховими брокерами їм необхідно мати сертифікат на таку діяльність, який видається згідно з «Інструкцією про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення державного реєстру брокерів та регулювання їх діяльності» від 16 лютого 2000 р. Допустити страхову компанію на ринок, видати їй ліцензію – цим контрольне вичерпується. Поточна діяльність страхової компанії контролюється на підставі звітності.
Перевірку дотримання вимог щодо публікації балансу, контроль за правильністю відображення даних у звітності здійснюють представники державних органів шляхом різного роду перевірок страхових організацій за такими напрямами:
комплексні перевірки страхових компаній;
перевірки філій страхових компаній;
камеральні перевірки діяльності страховиків на підставі поданих балансових та інших звітів;
перевірки іншими контролюючими органами.
Перевірки можуть здійснюватися планово й позапланово – якщо необхідно – при наявності порушення законодавства з боку страхової компанії. Особлива увага сьогодні приділяється контролю за: платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками; розміщенням страхових резервів; розробкою нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності; реалізацією Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року. Однією з головних умов належного виконання страховиком прийнятих на себе зобов'язань є фінансова надійність страховика. Чинниками, які забезпечують фінансову надійність страховиків є:
розмір власних коштів страховика;
правильно розраховані тарифні ставки;
збалансований страховий портфель;
величина страхових резервів, адекватна сумі взятих страховиком на себе зобов'язань;
розміщення страхових резервів;
перестрахування.
Загальні положення забезпечення платоспроможності страховиків наведено в розділі III ЗУ «Про страхування»
Відповідно до ст. 30 основними умовами забезпечення платоспроможності страховиків є:
наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду страховика;
створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, крім страхування життя, установлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1, 5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.
Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, крім страхування життя.
У разі створення страховика або збільшення зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.
Також забороняється використовувати для формування статутного фонду страховика векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, у позику, під заставу і вносити нематеріальні активи.
Стосовно товариств із додатковою відповідальністю Закон лише вказує на необхідність створення ними статутного фонду, проте ніяк не визначає його розмір. 
Страховики можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації, з урахуванням особливостей щодо забезпечення правонаступництва щодо укладених договорів страхування, встановлених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (ст. 19 Закону України «Про господарські товариства»).
При ліквідації страховика він виключається з Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).
Може бути здійснено реорганізацію страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення). Згідно ст. 13 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» реорганізація (ліквідація) страхових організацій здійснюється з додержанням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, зокрема, Законів України «Про страхування» та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
Виключення страховика з державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності місцевими органами влади у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у єдиний.
Фото Капча