Деякі проблеми кваліфікації діяльності учасників злочинних формувань

Якщо злочин, вчинений у складі організованої групи, не розглядається в кримінально-правовій нормі як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака, то відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 67 КК України вчинення злочину за попередньою змовою (ч. 2 або ч. 3 ст. 28 КК України) може бути враховано при призначенні покарання як обставина, що обтяжує відповідальність [1, с. 342].

У разі переростання організованої групи в злочинну організацію дії особи, яка здійснює керівництво таким об’єднанням, необхідно кваліфікувати за спеціальною кримінально-правовою нормою, що передбачає відповідальність за створення злочинної організації. В Особливій частині КК України передбачено спеціальну кримінально-правову норму – ст. 255 КК, яка встановлює відповідальність за створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп [1, с. 343].

Під створенням злочинної організації треба розуміти будь-які діяння, результатом яких стало утворення організованої форми злочинної діяльності. Діяльність зі створення злочинної організації полягає в прояві ініціативи суб’єкта, спрямованої на втягнення в злочинні формування нових учасників, узгодженні з ними цілей і майбутніх спільних діянь, взаємодії між співучасниками, забезпеченні координації та злагодженості їх дій в реалізації намічених цілей. Крім того, діяльність зі створення злочинних формувань може мати вигляд розроблення структури групи, системи управління, комплектування, вербовки людей, призначення «керівників» та ін.

До спеціальних видів злочинної організації слід відносити банду (ст. 257 КК України), терористичну організацію (ч. 1 ст. 258-3 КК України), воєнізоване або збройне формування (ст. 260 КК України) тощо. Треба зазначити, що в ст. 257 КК України не дається поняття озброєної банди. Однак, ґрунтуючись на результатах узагальнення судової практики України, банда за певних умов може розглядатись як спеціальний вид злочинної організації. Так, відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 20о5 року під бандою необхідно розуміти організовану групу або злочинну організацію, яка безпосередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, або одного такого нападу, який потребує ретельної попередньої підготовки. Стосовно злочинів, відповідальність за які настає за сам факт створення злочинної організації, законодавець переніс момент їх закінчення на стадію попередньої злочинної діяльності. Напевно, цей підхід законодавця зумовлений тим, що можливість притягнення суб’єкта до кримінальної відповідальності без посилання на ст. ст. 14 і 15 КК України є найкращим засобом попередження утворення таких злочинних об’єднань. Для вказаних суб’єктів відповідальність настає незалежно від того, вчинили чи не вчинили злочин члени організованих груп або злочинних організацій [1, с. 344].

Особа, яка створила злочинну організацію або керувала нею, несе кримінальну відповідальність як організатор злочину. Тобто, це буде кримінальна відповідальність за всі злочини, вчинені її членами, незалежно від того, брала вона сама участь у вчиненні цих злочинів чи ні. Якщо окремі члени злочинної організації вчинять суспільно небезпечне діяння, яке не входило до планів діяльності об’єднання, відповідальність за нього настане тільки для безпосередніх виконавців. Такий підхід до кваліфікації діяньорганізатора злочинної організації зазначено в ч. 1 ст. 30 КК України. Отже, діяння організатора злочинної організації будуть кваліфікуватися за ст. 255 КК України, а також за сукупністю з кримінально-правовою нормою, що передбачає відповідальність за діяння (наприклад, убивство, викрадення людини, відмивання злочинних доходів та ін.), вчинені очолюваною ним організацією. Посилання на ч. 3 ст. 27 КК України не потрібне [1, с. 344].

Учасники злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготуванні або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожний із них (ч. 2 ст. 30 КК України). Участь у злочинній організації передбачає входження особи до складу об’єднання й виконання дій, заради яких її створено. Діяння осіб, які входять до складу злочинної організації, але не брали безпосередньої участі у вчиненні злочинів виконавцем (співвиконавцем), слід кваліфікувати за ст. 255 КК України без посилання на відповідну частину статті 27 КК України.

Висновки. Злочинну організацію слід вважати утвореною з моменту готовності її учасників вчинити тяжкий або особливо тяжкий злочин за умови, що вона відповідає всім ознакам, що характеризують її як організацію. Невдалу спробу створення злочинної організації треба розглядати як готування до вчинення злочину. У разі заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинної організації та укриття їх злочинної організації дії винного не утворюють умов для вчинення основного злочину. Діяльність такої особи перебуває не в безпосередньому причинному зв’язку з основним злочином, а в так званому зовнішньому зв’язку з ним, і не детермінує волю безпосереднього виконавця. Тому поведінка суб’єкта розглядається не як співучасть, а як причетність до злочину. Дії такої особи можуть бути кваліфіковані за ст. 256 (заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності) КК України або іншою статтею, яка містить ознаки причетності до злочину [1, с. 346].

Заздалегідь не обіцяне укриття діяльності учасників злочинних організацій має схожі ознаки з приховуванням злочину (ст. 396 КК України). Зокрема, приховування злочину може бути виражене у вигляді надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів. У тому випадку, якщо особа приховує діяльність злочинних організацій, вона повинна нести відповідальність за ст. 256 КК України. Це зумовлено тим, що кваліфікований вид причетності до злочину має пріоритет перед основним складом. Заздалегідь не обіцяне сприяння діяльності злочинних організацій становить велику суспільну небезпеку. Тому відповідальність за цей злочин більш сувора в порівнянні з відповідальністю за злочин, передбачений ст. 396 КК України. Слід відзначити, що придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК України), а також відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 кК України), можуть виступати як спосіб заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій. Це зумовлено тим, що під терміном «здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності», вживаним у статті 256 КК України, можна розуміти, як заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, зберігання, збут, використання або відмивання майна, здобутого учасниками злочинних організацій. Заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності поглинає ознаки злочину, передбаченого ст. 198 КК України. Разом із тим, якщо проаналізувати санкції статей 256 та 209 КК України, то привертає увагу та обставина, що відповідальність за легалізацію злочинних доходів більш сувора, ніж за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій. Так, якщо злочин, передбачений ч. 1 ст. 209 КК

України, відноситься до категорії тяжких, то злочин, установлений ч. 1 ст. 256 кК України, є злочином середньої тяжкості [1, с. 356].

У випадку, коли сприяння учасникам злочинної організації та укриття їх злочинної організації було заздалегідь обіцяним, дії винної особи можуть утворювати склад злочину, передбаченого ст. ст. 255, 257, 258-3 або 258-5 КК України.

 

 

1. Беніцький А. С. Причетність до злочину: проблеми кримінальної відповідальності: монографія / Беніцький А. С. ; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. – Луганськ: СПД Рєзников С., 2014. – 552 с.
2. Вышинский А. Я. Вопросы теории государства и права / А. Я. Вышинский. – М. : Государственное издательство юридической литературы, 1949. – 419 с.
3. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності // Офіційний вісник України. – 2006. – 19 квітня. – N° 14. - 340. – Ст. 1056, код акта 35837/2006.
4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / [За ред. А. С. Беніцького, В. С. Гуславського, О. О. Дудорова, Б. Г. Розовського. – К. : Істина, 2011. – 1121 с.
5. Трайнин А. Н. Учение о соучастии / А. Н. Трайнин. – М. : Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1941. – 158 с.
6. Церетели Т. В. Причинная связь в уголовном праве / Т. В. Церетели. – М. : Издательство юридической литературы,