Діагностика проявів інформаційного стресу чи неврозу у студентів ВНЗ

– недоліки в компонуванні приладів, кодуванні інформації, розбірливості текстури, світлотехнічних характеристик приладів, конструкції органів управління, їх загрузки, просторовому співвідношенні, тощо.

3. В умовах праці:

– недоліки в мікрокліматі і газовому складі повітря на робочому місці, у рівні шуму, вібрації та освітлення, у конструкції робочого місця, рівня обзору;

– несприятливий психологічний клімат у колективі;

– недостатня спрацьованість, згуртованість;

– міжособистісні конфлікти;

– низький рольовий статус;

– незадовільний рівень соціальної відповідальності, особистої довіри, суспільного визнання, схвалення, тощо.

Однією з головних причин розвитку інформаційного стресу є недостатній контроль за робочою ситуацією. Неконтрольованість ситуації одночасно виступає як зовнішня умова діяльності, і як суб’єктивний фактор, пов'язаний з певними особистісними особливостями людини. З зв’язку з цим J. R. Averill виок5ремив три основні типи особистісного контролю:

1) поведінковий контроль – наявність у індивіда способів поведінки, що дозволяють безпосередньо усунути об’єктивну загрозу несприятливої події;

2) когнітивний контроль – інтерпретація, оцінка та інтеграція події в когнітивному «плані»;

3) контроль, що належить до прийняття рішення, тобто здатність зробити вибір із двох чи більше альтернатив.

Неконтрольованість подій (невизначеність, невідомість, неоднозначність подразників, сигналів, повідомлень) визначає суб’єктивну оцінку ситуації як загрожуючої. Фактори непередбачуваності розвитку ситуації, невизначеності оперативної ситуації пов’язані з дефіцитом інформації про тимчасові, просторові та смислові характеристики оперативної події. Ситуація невизначеності оцінюється відносно часу появи оперативної події, якісних і кількісних параметрів цієї події, характеру взаємозв’язку і співвідношень між подіями та їх параметрами в оперативній ситуації. [7, 155-161].

Що ж стосується етіології неврозів, то на сьогодні важко знайти в медицині і психології інше поняття, яке трактується різними школами так багатозначно і навіть суперечливо. Невротичні реакції, котрі можуть виникати у людини внаслідок важкого потрясіння, конфлікту, соматичного захворювання чи життєвих проблем дуже різноманітні. Симптоми їх заломлюються особистістю людини, особливостями її характеру. Тому і погляди на цю проблему також відрізняються полярністю. [31, 897-900; 33, 33-37].

Причому гострота наукових дискусій торкається не лише питань систематики неврозів, а самого існування їх як нозологічної форми. Крайня точка зору деяких психіатрів виглядає приблизно так: невроз – це «нормальна поведінка в ненормальному суспільстві». [10, 38-41].

Інші точки зору, що намагаються відкрити причини неврозів є такими: мозкова дизфункція; витіснення у несвідоме внутрішнього конфлікту; бескомпромісність установок и догматична будова мислення; невміння прогнозувати конфлікт и готуватися до нього; невірні стереотипи поведінки; незадоволення потреби в самоактуалізації і ще багато інших пропозицій.

Одні дослідники відносять виникнення неврозів до своєрідного типу мислення, інші – до патології емоцій, треті – до процесу самопізнання, четверті – до психологічної незрілості та інфантильності. Є також і такі дослідники, які вважають невроз спадковим захворюванням. [16, 6 i 266; 21].

Що ж стосується інформаційного неврозу, то М. М. Хананашвілі вважає, що він обумовлюється надлишком інформації, так як в економічно розвинених країнах у 1970 році в середньому майже кожна людина здійснювала поїздки на великі відстані, зустрічалась з великою кількістю людей, отримувала більше інформації, ніж людина у 1900 році протягом всього життя. Що ж стосується нашого часу, то очевидним стає те, що показники швидкості зростання потоку інформації та потреби її засвоєння зросли в десятки, а то навіть і в сотні разів. У 1970 році близько 25% населення земного шару підпадало під різкий вплив зростаючих інформаційних перевантажень. Зараз цей показник становить не менше 80% населення. Ризик розвитку захворювання М. М. Хананашвілі бачить у довготривалому виконанні великого об’єму роботи в умовах дефіциту часу і при високому рівні мотивації (спонукання до дії).

Академік П. В. Симонов характеризує невроз як хворобу недостачі інформації. Отже, видно, що погляди різних вчених досить суперечливі.

П. В. Симонов, вважає, що, наприклад, гнів компенсує недостачу відомостей, потрібних для організації адекватної поведінки, страх – для організації захисту, горе виникає в умовах гострої нестачі відомостей про можливості компенсації втрати, тощо. Тобто думок багато, але більшість вчених сходяться у думці, що невроз – це хвороба особистості.

Деякими авторами висловлювались думки про те, що невротики страждають через не здатність любити себе (неврастенія) чи любити себе та інших (психастенія). Варто сказати, що кожне психологічне направлення ставало тільки тоді переконливим в очах колег, коли його уявленням вдавалось аргументовано та по-новому заявити про погляди на невроз. [1; 28, 421-422; 29; 50].

Патогенез неврозів.

Патогенез неврозів являє історію утворення патофізіологічного механізму і клінічної картини хвороби. Розглянемо патогенез у динаміці таких факторів як: конституція та нервово-соматична ослабленість організму; преморбідні особливості і вік; несприятлива життєва ситуація; психічна травма чи внутрішній конфлікт; нервово-психічне напруження; патофізіологія; зміни особистості.

Конституційний фактор. Якщо розглядати клінічні (відхилення від норми) поєднання рис характеру, то по жіночій лінії виділяється сензитивність і тривожність у вигляді афективно загостреної емоційної чутливості і неспокою. Конституційно спільними для жіночої статі також будуть переваги негнучкості та підозрілості – ригідність мислення. Якщо по жіночій лінії спільними будуть афективно-характеріологічні розлади, то по чоловічій – психомоторні порушення. До конституційних проявів слід віднести і темперамент. Діти з холеричним темпераментом і більшій мірі схильні до невротичних реакцій тривожного і збудливого типу, з флегматичним