Діалектика регіоналізації та глобалізації в сфері сучасної вищої освіти

Українська освітня політика на разі далека від ідеалу. Бюджет 2015 року, вочевидь, значно скоротить видатки на освіту. Для уряду України, будь-якого скликання, освіта завжди була галуззю допоміжною та дотаційною. Тобто такою, що в складні часи першою йде на скорочення. Це доводить той факт, що українська національна свідомість і досі не зрозуміла вагомого значення освіченого населення в умовах глобалізації, як і не розуміє зростання ролі знань в умовах кризи.

Тим не менш, варто хоча б гіпотетично припустити за якими критеріями мусить здійснюватися освітня реформа, яка б могла розраховувати на успіх. Дослідник освітньої політики із Харкова Л. Хижняк, достатньо оптимально описує фундаментальні критерії якісних змін в освіті під час глобалізації. На його думку таким принципів повинно бути три:

Забезпечення доступності вищої освіти. Що уже зараз іде в супереч з політикою уряду – рівень життя українців значно впав, і їм набагато важче оплачувати освіту, в той же час держзамовлення в ВНЗ геометрично скорочуються.

Сприяння справедливості розподілу освітніх можливостей у суспільстві. На разі наявність коштів для навчання повністю компенсує в нашій державі відсутність освітніх можливості, що, нажаль, зумовлено важким фінансовим становищем освітніх інституцій. Крім того, талановита молодь все ще залишається маргінальною, по відношенню до реалізації свого потенціалу.

Підвищення конкурентоспроможності закладів освіти. Інфляція освітніх послуг, що важким багажем накрила нашу державу в середині 90-х і досі залишає своє відлуння неякісної освіти, яка не лише висмоктує з країни фінанси, але й залишає її без потенційних трудових ресурсів [4, с. 4-5].

Відповідність цим трьом критеріям відзначиться швидкою рентабельністю для національної економіки, дозволить залучити на територію України не лише сировинні, але й інформаційно-виробничі інвестиції, які базуються на трудових ресурсах.

Сучасна глобалізація в сфері освіти сформувала чітко виражені навчальні регіони, які певною мірою конкурують між собою. Можна говорити про Європейський регіон, Англійський, Американський, Регіони Далекого, Близького та Середнього Сходу, Австралії та Океанії тощо. Кожному з них характерна своя система зв’язків та залежностей, специфічна внутрішня конкуренція та сукупність регламентованих нормативними актами навчальних асоціацій, процесів та проектів.

Проблемі освітніх регіонів в умовах глобалізації досить значну та конструктивну уваги приділили К. Олдс та С. Робертсон у своєму курсі “Глобалізація вищої освіти: дослідження в галузі економіки знань”. Науковці стверджують якісно новий статус вищої школи порівняно з минулою економічною епохою. На прикладі Європейського регіону дослідники доводять неможливість залишитись осторонь тих глобалізацій них реалій, що зумовлюють зміни в вищій освіті провідних країн світу. На думку, Олдс та Робертсон Болонський процес чітко показав присутність подвійного регіону в Європі. “Незважаючи на те, що у вищій освіті ревниво охороняли внутрішню відповідальність майже в усіх країнах світу, в період трохи більший ніж 10 років, починаючи з 1999 року, близько 47 національних міністерств освіти по всій Європі, що представляють більше ніж 5600 державних і приватних установ “Європи” та 16 мільйонів студентів зобов’ язалися до створення Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) або те, що відомо як Болонський процес. Враховуючи, що в даний час тільки існує лише 28 членів Європейського союзу (ЄС), а ЄПВО охоплює 47 країн, ми бачимо, що є принаймні два види Європи в представленій нами області – версія “Європа як ЄС” та бажаний / континентальний варіант “Європи” [9, с. 1]. Між двома “модусами” Європи існують свої інтеррегіональні зв’язки, причому країни ЄС виступають в них суб’ єктами з обох сторін, звичайно ж з орієнтацією на інтереси першої. Така складна структура продемонстрована на базі Європейського регіону, доводить глокалізаційний характер перетворень в сучасній освіту та гетерогенізацію суб’ єктів що інтегруються в один освітній простір.

Олдс та Робертсон відзначають, що регіоналізація освіти мала місце і до інформаційної революції в сучасному світі, зокрема в післявоєнній Європі вона існувала у вигляді опозиції Західного та Комуністичного блоку. Тим не менш, значно змінився сам алгоритм та ознаки регіоналізації, яка стала значну складнішим явищем та перестала бути певною калькуляцією політичних вподобань та поглядів національних держав. “Виходячи з наших досліджень в області вищої освіти, ми підкреслюємо, що ці два процеси [глобалізація та регіоналізація – Авт. ] йдуть рука об руку. Перебування в освітньому регіоні може допомогти захистити окрему національну систему від глобальної конкуренції. Або ж може допомогти в захоплені певної міри загального суверенітету на верхніх ешелонах, тобто на рівні переговорів або конкурсу, що дозволить отримати лідерство в будівництві форм та обсягів нормативних структур регіону. У будь-якому випадку, поява регіональних блоків, особливо тих, які формується на більш відкритих і орієнтованих на експорт модусах регіоналізму, що були характерні в 1990-і роки (Див табл. 1), як правило, геометрично збільшує потенціал області в багатополярному світі [9, с. 3].

 

 

З становленням політики нового регіналізму збільшується структурна глибина та стратегічна орієнтованість освітніх блоків, їх діяльність регламентується набагато ширшим колом суб’єктів, а результати фіксуються на основі більшої кількості показників. Збільшення кількості акторів в освітніх блоках призводить до демократизація регуляційного апарату освітнього простору, але в той же час, такі зміни підвищують складність впровадження того чи іншого заходу.

Тим не менш головне відношення між розбудовою регіону та вищою освітою це політичне відношення. Що форсується державами, та лише формулюється асоціаціями університетів та регіональними організаціями. Регіоналізація вищої освіти – це експансія політичного та економічного адміністрування на ВНЗ, що здійснюється в виглядів над системного об’єднання.

Отже, в рамках цього невеликого дослідження, нам вдалося розглянути відношення між регіоналізацією та глобалізацією в контексті проблем вищої освіти. Аналіз був здійснений в руслі експлікації поняття “новітньої регіоналізації». За методологічну основу роботи ми взяли твердження за яким глобалізація не породжує конфлікт між гомогенним та гетерогенним, більше того, остання сприяє топологічному перетіканню глобального в локалізоване.

Ми наголосили на неоднозначності рушійних сил освітніх реформ, що призводить до присутності лише умоглядного конституювання глобалізації. Тим не менш її наслідками є ряд реформ та фактів, що дали хороше підґрунтя для розкриття феномену навчальної глокалізації.

В ході аналізу гетерогенної природи світової уніфікації ми дійшли до висновку за яким існування універсального рецепту успішної освітньої політики в умовах інтеграційної локалізації моделей виробництва та культури є неможливим. Було окреслено наявність на світовій арені освітньої політики країн експериментаторів та країн, що наслідують інновації.

Базуючись на роботах С. Маргінсона та М. Ван дер Венде ми описали феномен утворення освітніх регіонів на прикладі процесу європеїзації, виділивши три головні рушійні сили відповідного явища. Було наголошено на “зависанні” вищої освіти в перехідному етапі свого розвитку, що зумовлено антиномією наперед програшного вибору між економічною доцільністю та духовною значимістю.

Використавши науковий досвід К. Олдса та С. Робертсон було визначено дві відмінні стратегії регіоналізації вищої школи. Регіоналізація навколо надержав, що мала місце в період від 1945 до 1990-х, та новітня регіоналізація освіти, модель якої почала формуватися в 90-х роках ХХ століття та переживає своє розгортання сьогодні. Освіта в умовах глобальної регіоналізації зазнає потужнішого адміністративного тиску, що призводить до зміни її головних орієнтирів.