Діяльність інституту податних інспекторів у Наддніпрянській Україні (1885-1917 рр.) : Дожовтнева історіографія

Окрім праць відомих науковців початку ХХ ст., важливим історіографічним джерелом слугують тогочасні спеціалізовані ювілейні видання, зокрема книги, присвячені 100-річчю Міністерства фінансів Російської імперії  та 25-ти річчю введення інституту податних інспекторів   . Зупинимось детальніше на цих двох історіографічних джерелах. Ювілейне видання, підготовлене до 100-річчя Міністерства фінансів російської імперії, структурно складалося із двох частин, кожна з яких хронологічно поділена на періоди правління російських імператорів, а в кожному з таких періодів виділені розділи, присвячені тим чи іншим фінансовим інститутам. Проблеми становлення та функціонування інституту податних інспекторів розглядаються у другій частині видання в періоди царювання Олександра ІІІ та перших років правління Миколи ІІ. Автори видання наголошують, що початково «податным инспекторам не отводилось определённой области дел, а только надзор за действиями других нефинансовых учреждений». У цій праці наводяться деякі статистичні дані щодо кількісного складу податних інспекторів, зокрема, вказується, що початково 1885 р. було введено 500 посад податних інспекторів, а згодом, у зв’язку із збільшенням кола обов’язків податківців, 1892 р. у зв’язку із змінами порядку оцінки нерухомого майна для земського оподаткування додано ще 111 посад, 1893 р. через введення квартирного податку ще 60 посад, а наприкінці правління Олександра ІІІ в імперії було 769 податних інспекторів . Щодо діяльності податних інспекторів у перші роки правління Миколи ІІ, то автори цього видання підкреслюють значне посилення ролі даного фіскального інституту в організації оподаткування на місцях та збільшення їхньої штатної чисельності у 1897 р. на 40 осіб і введенням початково 150 посад помічників податних інспекторів . Значна увага авторів видання приділена впорядкуванню діяльності податних інспекторів та їхніх помічників відповідно до Положення від 24 травня 1899 р. Так в книзі зазначається, що вказаний нормативно-правовий акт визначав основні засади організації податкового контролю, зокрема умови призначення на посади податних інспекторів та їхніх помічників, «а именно требование, для занятия этих должностей, высшего образовательного ценза и подготовительных занятий при казённых палатах; порядок сношения инспекторов с правительственными, общественными и сословными учреждениями, а также с частными лицами; подчинение их деятельности непосредственному надзору управляющего местною казенною палатою; круг ведомства чинов податного надзора, применительно к действующим законоположениям; наконец, обязанность чинов податной инспекции, в случае обнаружения неправильных действий по предметам, относящимся до податной части, доводить о том до сведений подлежащих правительственных и общественных учреждений и должностных лиц, вместе с предложениями о тех мерах, которыми неправильности эти могли бы быть устранены» . Проте найбільше уваги у цій праці приділено реформуванню процесу стягнення окладних (прямих) податків відповідно до закону від 23 червня 1899 р., яким на податних інспекторів покладалися раніше не властиві цій інституції фіскальні функції . Аналізуючи розширення повноважень податних інспекторів, автори видання вказують, що станом на 1902 р. кількість податних інспекторів зросла до 1017, а їхніх помічників до 266 . Проте, ювілейне видання є ювілейним, у ньому залишилися поза увагою ряд важливих проблем діяльності тогочасних податківців і, перш за все, корупції, яка була завжди супутницею імперських установ у Російській імперії. Окрім того, за парадно-офіційними лаштунками книги залишилися платники податків та регіональні, конфесійні й етнічні аспекти їхньої діяльності.

Щодо другого, згаданого вище, ювілейного видання на честь 25-ти річчя введення інституту податних інспекторів, то цей нарис, не зважаючи на задекларовану у виданні позицію про те, що воно не є науковими дослідженням, усе ж, завдяки використанню фактичних матеріалів наданих департаментами окладних та неокладних зборів, на сьогодні без перебільшення є вагомим джерелом до вивчення становлення та діяльності такого спеціального фіскального органу як податкова інспекція. Так, зокрема, в згаданому виданні містяться відомості, щодо освітнього цензу перших 222 податних інспекторів, в рядах котрих були люди як із вищою (45%), так і середньою (33, 78%) та нижчою (21, 18%) освітами з різною кваліфікацію (в т. ч. медичною, військовою, духовною)  . Звичайно, для нової спеціальності податного інспектора людям необхідно було виписувати «подробные указания, которыми они должны руководствоваться при исполнении возложеных на них служебных обязанностей»  у відповідних інструкціях та наказах, які були охарактеризовані авторами видання. За 13 років діяльності цього інституту виявилося ряд недоліків законодавства, які породжували проблеми у роботі податних інспекторів – «несоответствие объёма обязанностей с объёмом прав делало положение податных инспекторов среди уездной администрации неопределённым и затрудняло им исполнение тех обязанностей, которые составляют сущность их деятельности», яка хоч і була «в общем весьма плодотворная, не достигала, однако, той полноты, которая соответствовала бы целям, имевшимся в виду при учреждении этого института» . Автори нарису не могли залишити поза увагою згаданого вище Положення про податних інспекторів та їх помічників від 24 травня 1899 року та новий Наказ чинам податної інспекції, виданого на