Діяльність інституту податних інспекторів у Наддніпрянській Україні (1885-1917 рр.) : Дожовтнева історіографія

• для податних інспекторів було встановлено освітній ценз на рівні вищого, за певним виключенням для тих працівників, які «при продолжительной службе проявили выдающиеся способности и отличное знание податного дела»;
• уточнено підпорядкованість податних інспекторів на рівні виключно управляючого місцевою Казенною палатою;
• суттєво розширено коло прав і обов’язків податних інспекторів при стягненні податків і зборів.

У підсумку, в нарисі на честь 25-ти річчя інституту податних інспекторів зазначено, що «хотя закон 24-го мая 1899 года не дал податным инспекторам в руки всего податного дела в полном объёме, не поставил их во главе самостоятельного уездного финансового управления, однако, основные начала организации податного надзора и его компетенция получили в нём ясное и определённое выражение, и роль податной инспекции для всех стала вполне понятной, что дало податным инспекторам занять подобающее им место среди должностных лиц уездной администрации» . Таким чином, аналізоване ювілейне видання дає дослідникам можливість зрозуміти проблеми функціонування інституту податних інспекторів, проте, як і видання, присвячене історії міністерства фінансів залишає податки знеособленими.

Найбільш інформативними щодо проблем діяльності органів податкового контролю, на наше переконання, є праці не просто сучасників досліджуваної епохи і навіть не відомих науковців тих часів, а практичних працівників, котрі у свої роботах не просто описували діяльність тих чи інших фіскальних інститутів, а показували наявність проблем у їхній діяльності й часом указували на можливі шляхи їх вирішення. Саме ці праці ми умовно віднесли до другої групи історіографічних джерел нашого дослідження. Саме до таких джерел належать праці податних інспекторів м. Харкова Антона Честухіна  та Івана Степаненка, начальника окладного відділу Київської казенної палати Петра Гаврика.

Так, зокрема, податковий інспектор 2-ї дільниці м. Харкова А. Честухін, в своїй праці виділяє більше 30 напрямків діяльності податних інспекторів , даний перелік яскраво ілюструє складність діяльності тогочасних податківців. За свідченням А. Честухіна, діяльність податкових інспекторів була досить складною і вони переважно не мали змоги виконувати усі свої функції однаково успішно, змушені були обирати на своїх дільницях найважливіше і те, що перебувало у незадовільному стані. Загалом уся їх діяльність полягала у «боротьбі з платником, який намагається уникнути сплати податку або заплатити його у якомога меншому розмірі»   .

Щодо праць інший податних інспекторів, то не можна залишити поза увагою творчий спадок московського податківця І. Іноземцева та податного інспектора м. Харкова І. Степаненка, котрий коментує податкове законодавство з питань стягнення податку на нерухоме майно, у тому числі й його адміністрування .

Книга П. Гаврика «Основні завдання податної і оціночної справи»  вийшла в світ у 1912 році. Ця праця фактично була вказівником для податних інспекторів, земських та міських управ щодо різних питань, пов’язаних з податковими та оціночними справами. У цій роботі ґрунтовно у вигляді програм та інструкцій було викладено покрокові дії податних інспекторів у таких напрямках адміністрування податків: обстеження економічного стану великих міст; механізм обстеження економічного стану селян за окремими поселеннями; вказівки щодо ефективного стягнення недоїмок державних та земських зборів з селян та приватних власників нерухомого майна, а також недоїмок квартирного податку. При цьому звернуто увагу на документальне оформлення цієї роботи – складанні різних реєстрів, інвентарних книг, відомостей, земельних рахунків, «дабы все сведения об экономическом положении сельского населения в делопроизводстве Податного Инспектора сохранялись, желательно, чтобы они составляли собою особое дело, текущего характера, и по группировке заносились в отдельную книгу. Эта книга должна представлять собою настольную книгу Податного Инспектора и по его наблюдению за налогами с крестьянского селения» . Особлива увага приділена адмініструванню та діловодству податку з нерухомого майна, рекомендовано ведення по ньому «особого отдельного дела» або «самостоятельного дела по оценке» нерухомого майна, запропоновано ведення книг особових рахунків за подвірними ділянками, а по міській нерухомості «Податным инспекторам прежде всего надлежит произвести по городским поселениям самую точную регистрацию всех имуществ и изготовить инвентарные описи с полным и всесторонним обозначением состава этих имуществ»  у детальному порядку, рекомендовано проведення постійного спостереження за роботою оціночних комісій, щодо дотримання ними встановлених законодавством загальних правил оцінки нерухомостей та розкладки податку поміж домовласниками, особисто брати участь в засіданнях розкладочних комісій, вживати заходи по ліквідації недоїмок . Значна частина інструкцій для податних інспекторів у цій праці була присвячена тлумаченню законодавства та застосуванню практичного досвіду повітових оціночних комісій Київської губернії з визначення оцінки нерухомого майна по дохідності та порядку обрахунку середніх відсотків по окремим видам витрат на його утримання (ремонт, страхування та охорону)  . Окремі інструкції для роботи податного інспектора були присвячені адмініструванню квартирного податку, які полягали у правильності визначення бази оподаткування (податкові оцінки квартир, які базувалися на дохідності квартир) та веденні обліку відомостей (списків) по домовласниках з детальним описом в них всіх квартир, а також рекомендовано заходи, які необхідно проводити з неплатниками цього податку . У цій праці також було надано тлумачення певних податкових законів, що давало можливість визначить завдання та функції податних інспекторів під час справляння податків і зборів, враховуючи особливості об’єктів (земля, нерухоме майно, доходи) та суб’єктів оподаткування (селяни, робітники, підприємці, поміщики, священики). Звернуто увагу на порядок забезпечення повноти, достовірності, змістовності та своєчасності звітності податних інспекторів до Казенної палати по всіх вищезазначених податках, а також надано окремо інструкцію (програму) щодо написання пояснювальної записки до річного звіту . Варто зауважити, що у цій книзі був проведений аналіз проекту Закону про прибутковий податок, який Міністерство фінансів внесло на розгляд у 1909 р. до Державної думи, та було зазначено, що «непосредственными проводниками реформы в жизнь будут Податные Инспектора; посему им надлежит заблаговременно же самим тщательным образом к ней подготовиться» , тобто розпочати готувати матеріали для складання реєстрів (списків) платників прибуткового податку, розробляти механізми та прийоми обліку їхніх доходів з урахуванням видів і джерел. Незважаючи на те, що зазначений закон було прийнято у 1916 році, а вступив у дію він з 1 січня 1917 р.

Серед цього комплексу історіографічних джерел особливої уваги заслуговує книга Я. Козловського , котрий обіймав посаду начальника відділення в Ліфляндській казенній палаті. Хоча дана праця й не розглядає діяльність казенних палат безпосередньо в наддніпрянській Україні, проте вона єдина в історіографії фундаментальна праця, присвячена безпосередньо історії казенних палат з часу їхнього створення у другій половині XVIII ст. до початку ХХ ст. Я. Козловський справедливо і цілком аргументовано указує, що після створення інституту податних інспекторів 1885 р. його функції були досить невизначеними, у повітах, як адміністративно-територіальних одиницях, вони не відігравали особливої ролі, а при виявленні тих чи інших порушень під час стягнення або розподілу податків і зборів мали повідомляти про них казенну палату, не вживаючи самостійно якихось заходів . Невпорядкованість діяльності інституту податних інспекторів, на думку Я. Козловського, була наслідком позиції міністра фінансів Миколи Бунге, котрий вважав, що на основі новоствореного інституту податних інспекторів з часом мала сформуватися нова система податкового адмініст- рування, тому початкова чітка регламентація їхньої діяльності була непотрібна .

Отже, проблеми створення та функціонування інституту податних інспекторів в Наддніпрянській Україні наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. були предметом дослідження багатьох науковців та практиків, які залишили корпус різнопланових за проблематикою й шириною висвітлювання аспектів, формою і жанром праць. Проте, аналіз цього історіографічного комплексу свідчить, що незважаючи на наявність даних історіографічних джерел, особливо спадщини практичних працівників тогочасних фіскальних установ, ця проблема потребує подальшого глибокого розгляду, особливо щодо проблем соціалізації податківців, їхніх політичних уподобань, етнічної приналежності, а особливо діяльності російських фіскальних інститутів в Україні в період Першої світової війни.