Діяльність у сфері ресторанного господарства

Не відповідає нормам діючого законодавства і поняття «торговельної діяльності», запропоноване у п. 10 ст. 1 проекту: «діяльність з продажу товарів, у тому числі власного виробництва, або посередницька діяльність, у тому числі із надання агентських, комісійних та інших послуг у просуванні товарів від виробників (постачальників) до кінцевого покупця», суперечить поняттю торговельних, приведеному в п. 14. 1. 246

Стаття 14 податкового кодексу. [69]

Розділяючи думку фахівців, позитивним нововведенням проекту є запропонована правова норма, яка передбачає, що: «провадити торговельну діяльність у магазинах площею понад 200кв. метрів можуть лише суб’єкти господарювання». Але перелік суб’єктів, які мають право застосовувати спрощену систему оподаткування, є прерогативою податкового кодексу (п. 291. 4 ст. 291) і тому, краще б було внести зміни саме до цієї статті Податкового кодексу, а не пропонувати дану норму в проекті закону.

Якщо взяти ст. 3 проекту «Принципи провадження діяльності у сфері внутрішньої торгівлі», то вона в певній мірі суперечить ст. 6 ГКУ «Загальні принципи господарювання» і на нашу думку принцип: «Дотримання встановлених законодавством вимог щодо правил та норм торговельного обслуговування покупців», проголошений в проекті є обов’язком суб’єкту підприємницької діяльності, а не принципом і тому підлягає вилученню.

Стаття 1 п. 8 проекту дає перелік суб’єктів торговельної діяльності: «Виробник, постачальник, продавець у сфері внутрішньої торгівлі». Поняття «виробник», «постачальник», врегульовані нормами цивільного та господарського законодавства і додаткового врегулювання не потребують, а от поняття «продавець» потребу. Окремого уточнення. Торговельна діяльність є видом господарської діяльності і тому суб’єкти господарювання, а самі продавці, підлягають державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа підприємці. Разом із тим, продавцями при здійсненні торгівлі часто виступають фізичні особи, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби, та птиці (як у живому вигляді так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва і які не зареєстровані як фізичні особи підприємці і не є платниками збору за провадження торговельної діяльності у відповідності до податкового кодексу. Бажано б було законодавчо закріпити правову статус саме цієї категорії продавців, дозволити їм здійснювати торгівлю, вказаною вищу продукцією, у спеціально встановлених місцях (ринках) без здійснення державної реєстрації. [65]

ЗУ «Про захист прав споживачів» як суб’єкт торговельної діяльності застосовує поняття «споживач», а проект представленого закону пропонує застосовувати поняття «покупець» і тому ці розбіжності також підлягають узгодженості.

В статті 1 проекту суб’єкт законодавчої ініціативи пропонує законодавчо закріпити як об’єкти торгівлі тільки магазин та відкритий майданчик. В той же час, на нашу думку, правового закріплення вимагають і такі види об’єктів торгівлі та ресторанного господарства як павільйон, ресторан, їдальня буфет, кафе, склад товарний та інші об’єкти роздрібної та оптової торгівлі, а також різновиди магазину: універмаг, тц, супермаркет тощо. Потребує законодавчого закріплення такий вид поза магазинної торгівлі як дрібно роздрібна торгівля та об’єкти такої торгівлі: кіоск, палатка, автомат тощо.

На наш погляд, в проекті не зовсім вдало запропоноване саме поняття «магазин». В цьому понятті не виділено основної відмінності магазину від інших об. Торгівлі наявності торговельної зали для покупців та\або відкритого майданчика. Тому бажано би дати більш чіткі поняття об’єктів торгівлі та законодавчо закріпити їх розширений перелік.

Пункт 9 ст 7 проекту, щодо обмеження на період проведення зборів, мітингів, демонстрацій та інших публічних, масових видовищних і спортивних заходів. Так, проект пропонує, що органи місцевого самоврядування зобов’язані письмово повідомити суб’єктам господарювання про прийняте рішення щодо обмежень, які вводяться на період проведення зборів, мітингів, демонстрацій, ходів, пікетів та ін масових заходів. Але ця норма може бути реалізована тільки по відношенню до санкціонованих масових заходів термін попередження повинен бути іншим.

Визиває здивування норма, яка пропонується в п. 15 ст. 7 проекту: «Залучення до участі у купівлі товарів покупців шляхом пропонування їм винагороди (компенсації) за залучення інших покупців, а не від продажу чи споживання товарів, забороняється», тому, що така норма розповсюджена у багатьох країнах світу і особливо при здійснені дистанційної (через інтернет) та мережевої торгівлі.

У статті 16 п. п. 4 7 проекту суб’єкт законодавчої ініціативи дає право суб’єкту господарювання в односторонньому порядку застосовувати оперативно господарських санкцій до суб’єктів торговельної діяльності у разі порушень ними умов договору поставки продовольчих товарів, але п. 2 ст. 235 Господарського кодексу передбачає що «до суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно господарські санкції, застосування яких передбачено договором», тобто, якщо застосування оперативно господарських санкцій не передбачено господарським договором, їх застосовувати заборонено і тому без вирішення цього питання запропонована норма застосовуватись не може.

Розділ IV проекту закону «Державне регулювання у сфері внутрішньої торгівлі» даються повноваження органів державної влади в сфері внутрішньої торгівлі і повністю відсутні норми, які визначають повноваження органів місцевого самоврядування у цій сфері. Пропонуємо змінити саму назву розділу, а також доповнити його статтею, яка визначає повноваження органів місцевого самоврядування у сфері внутрішньої торгівлі. Крім цього ст. 23 проекту встановлює права центрального органу виконавчої