Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

До питання про методологію дослідження революцій

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 

сфери, війна з привілеями). 2. Точка зору політичного та історичного суб’єкта, який прагне заволодіти рухом історії. Заснування і легітимація нового, іманентного суспільству режиму: йдеться не про чарівне встановлення нового соціально-політичного ладу, а про спробу заволодіти тим устроєм, який вже почав формуватися, спроба заднім числом заволодіти поступовим процесом модернізації, підірвати тліючий в ньому запал суспільного протистояння. Засновники нового устрою прагнуть демократії як автономії, відмовляються від будь-яких зовнішніх принципів легітимації. Юридичне заснування нової держави при цьому не є чистою формальністю, оскільки вводить фікцію абсолютного розриву суспільства зі своїм минулим і спонукає суспільство до боротьби з самим собою як з “пережитком старого порядку”. 3. Перехід кризи всередину суспільства, вибух, розчинення і розкладання соціальних зв’язків. Ключова фаза революції починається після падіння прогнилого режиму, коли конфлікт і криза усвідомлюється як внутрішні, які не можна більше приписати відчуженій і зовнішній суспільству владі. Для цього характерні ті чи інші антропологічні форми самозаперечення: меланхолія, застій, гальмування, дискурс страждання і бідування, злиденності. 4. “Перевертання” уявлень про минуле і майбутнє, символічних структур з ніг на голову, зміна “плюса на мінус” і “мінуса на плюс”, перевертання опозицій – інверсія. Цей процес замінюється невдовзі формуванням ідеологій, які А. Магун вважає чисто формальними символічними структурами, байдужими до власного змісту: так, одні “вибирають” собі ліберальні цінності, інші соціал- демократичні і т. д. Парадоксальним чином, саме в якості блоку і навіть тупика, в якості обвалу, який закриває огляд, революція опосередковано робить можливим створення абсолютно нового, невідомого – а точніше, дозволяє визначати як абсолютно нові речі, що знову з’являються. Ставлення до майбутнього, яке відкривається при цьому, залишається максимально невизначеним, уявлення про те, як будувати майбутнє, доводиться часто виробляти по ходу справи. 5. Революція – це політична подія, яка ставить питання про істину, бо вона через заперечення трансцендентно- сакральних підвалин суспільства і спробу обґрунтувати свою автономію, встановлює самовладдя суспільства над собою, веде до пошуку останнього фундаменту влади і не зруйновних, непорушних, неподільних елементів, атомів суспільної структури. Це пошук в просторі та часі останньої межі, краю суспільності. Революція позбавляє інтелектуалів автономного соціального статусу “при владі”, віднімає в них автоматичне право на авторитетне висловлювання і змушує їх пов’язувати питання про істину з питанням про владу.

Отже саме тому, починаючи з XIX століття поняття революції стало для сучасності точкою стику політичного і філософського дискурсів. І саме філософський дискурс зводить воєдино – в одне поняття – всі історичні визначення революції. Підкреслимо цікаву центральну думку: революція є проривом скостенілих, закляклих, задубілих, зашкарублих соціальних форм, є запереченням суспільного устрою, відносини якого сковують історичний рух, вона є встановленням самовладдя суспільства над собою. При цьому постає питання про істину суспільного буття як такого, граничного, крайнього “атому” соціальності. І в цьому криється філософський аспект розуміння революції.
Не випадково, що коли в ХІУ столітті поняття революції починає вживатися в політичному дискурсі, ним позначаються соціальні потрясіння, громадянські заворушення, перевороти як зміни влади. Відбулося це насамперед в Італії, бо подібні зміни були звичайними в житті тогочасних міст-держав. Перше з відомих вживання слова “революція” (італ. гіуоі^іопе) в цьому значенні належить флорентійському державному діячу, дипломату, письменнику і хроністу Джованні Віллані в його “Новій хроніці або історії Флоренції” найвизначнішому творі культури XIV століття. А. Магун в своїй статті наводить таку цитату з цього твору: “... сйеіпсоБІ ріссоїоґешроіасійа по8їгаеЬЬеїапіепоуіїа еуагіегіуоі^іопі (за такий короткий термін у нашому місті сталося багато нових подій і різних потрясінь) ” [6]. В іншому виданні даний уривок тексту перекладається так: “за такий короткий термін у нашому місті сталося стільки перемін і переворотів” [1, с. 420].
Якщо ж ознайомитись з повним текстом “Нової хроніки” Джованні Віллані з метою з’ясувати значення, в якому вживається в ньому поняття “революція”, то можна зробити наступне узагальнення. Автор всіляко виділяє в своїй хроніці подій ту мінливість, яка є характерною для суспільних процесів, які він осмислює як майже безперервні спалахи соціальної боротьби, в ході якої городяни отримують перемогу над знаттю і захищають свою свободу від зазіхань. Ця центральна ідея є виразом політичної історії Флоренції початку XII ст.
Італійське “гіуоі^іопе” у виданні переводиться здебільшого як переворот, який визначається, по- перше, наслідками-нововведеннями. По-друге, такий переворот виступає як спосіб досягнення змін, результатів, які перевертають існуючий стан речей догори ногами. По-третє, намір покінчити з осоружним правлінням, щоб запровадити бажане, входить в здійснення перевороту. По-четверте, в це поняття входить зміщення з державних посад.
З соціальної та політичної сфери збагачений змістом термін “революція” перейшов у природознавство. З середини XVIII століття науковці почали застосовувати його відносно природних катаклізмів, таких як потопи, землетруси і т. д., тобто до подій природного характеру, які мали сильний вплив на природні процеси і на суспільство і змінювали їх. Та більш розширене і класичне розуміння революції в науці почало застосовуватись лише в кінці XIX століття, що пов’язано зі стрімким розвитком природознавства і технічного знання, техніки і технології, з великою кількістю наукових відкриттів і технічних винаходів в цей час. Після виходу книги Томаса Куна “Структура наукових революцій” воно ґрунтовно осіло в науковому вжитку. Революція в науці, так само як і в соціальній сфері, звідки вийшло це поняття, стало означати кардинальну, ґрунтовну зміну, що призводила до розвитку, радикального перетворення якогось процесу.
Отже поняття революція поставало в історії пізнання, збагачувалось змістовно в процесі розвитку наук, узагальнювалось в теоретичному осмисленні та практичному освоєнні різноманітних форм революційних процесів. В результаті культурно- історичного сходження воно набуло всебічності і водночас тієї концентрації та інтегративної цілісності, яка підносить його до філософського осмислення і категорійного визначення в теорії розвитку.
Філософське розуміння розвитку полягає в розкритті його саме як революційного – з перетворенням якості руху – на відміну від еволюційної концепції розвитку, коли рух розглядається лише в його кількісному вимірі. Діалектичний характер руху усвідомлюється і виражається через протиріччя: плинність забезпечує стійкість, надтекучість, надрухливість обумовлює суперстійкість. Найстійкішим моментом є самий рухливий, революційний момент розвитку – це момент вирішення протиріччя, пік боротьби, заперечення заперечення, якісного перетворення руху. При цьому мова йде не про дестабілізацію, деструкцію, кризу, а про розвиток, в якому боротьба є не зіткненням, а зв’язком, проникненням протилежностей, їх взаємозумовленістю і обопільним породженням одна одної. Заперечення тут виступає не як порожнє відкидання чи безплідне знищення (марне заперечення), а як продуктивне, результативне подолання попередньої стадії руху (діалектичне заперечення). Саме ці закономірності розвитку виражаються філософською категорією “революція”.
Адже в універсальному русі для будь якої речі завжди існує революційна можливість стати всім іншим, перетворитися у все інше. Але в тому ж самому русі неможливо це здійснити інакше, як через заперечення цієї революційної можливості – через реалізацію руху в деякому одному напрямку, через певні конкретні форми, що заперечують таку можливість. Розвиток йде через постійне створювання і розв’язування цього протиріччя між можливістю руху в усі сторони і неможливістю зробити це за одним разом. Тобто розвиток може відбуватися лише як заперечення революційної можливості всебічного руху його однобічністю, як створення цієї однобічності та її подолання. Цю суперечливість розвитку виражає єдність категорій спокою і руху, еволюції і революції, прогресу і регресу тощо.
Саме таке філософське розуміння руху в контексті теорії розвитку дає методологічну основу для дослідження окремих революційних процесів і подій, історичних форм і явищ в їх відмінності та зв’язку в межах соціального розвитку.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 
  1. Виллани Дж. Новая хроника или история Флоренции / Дж. Виллани [Пер., статья и примеч. М. А. Юсим]. – М. : Наука, 1997. 579 с.
  2. Исаев Л. М., Шишкина А. Р. Сирия и Йемен: Неоконченные революции / Л. М. Исаев, А. Р. Шишкина. – М. : ЛЕНАНД, 2014. 264 с.
  3. Капустин Б. Г. О предмете и употреблениях понятия “революция” / Б. Г. Капустин // Логос. – 2О08. – №6. – С. 3-47.
  4. Концепт “Революция” в современном политическом дискурсе / под. ред. Л. Е. Бляхера, Б. В. Межуева, А. В. Павлова. – СПб. : Алетейя, 2008. – 360 с.
  5. Кун Т. Структура наукових революцій / Т. Кун. – К. : Portroyal, 2001. – 228 с.
  6. Магун А. В. Опыт и понятие революции [Электронный ресурс] / А. В. Магун // Новое литературное обозрение: Теория и история литературы, критика и библиография. – 2003. – №64 (6). С. 54-80. – Режим доступа: http: //magazines. russ. ru/nlo/2003/64/magun4-pr. html
  7. Никифоров А. А. Революция и ее причины: ответы и новые вопросы [Электронный ресурс] / А. А. Никифоров // Политическая экспертиза: ПОЛИТЭКС. Научный журнал. – 2008. – Т. 4. – №2. – Режим доступа: http: //www. politex. info/content/view/433/30/
  8. Шульц Э. Э. Революция: к вопросу об определении термина / Э. Э. Шульц // Социологические исследования. – 2014. – №4. - С. 132-142.
  9. Шульц Э. Э. Типология революций: история создания и современное состояние / Э. Э. Шульц // Человек. Сообщество. Управление. – 2014. – №1. – С. 65-83.
 
Фото Капча