До питання про правову природу неукладеного договору

На нашу думку, правова природа неукладеного договору розкривається через поняття правового акта, про який писала О. М. Родіонова. Так, автор відзначала, що «існує пряма залежність між характером цивільно-правових норм і необхідністю оформлення діяльності з оформлення правосуб’єктності. Якщо в нормі закріплена можливість набуття та припинення певних цивільних прав і обов’язків, тобто реалізація цивільної правосуб’єктності одиничними діями, то факти, що знаходяться в їхній основі, не оформлюються актами.... Однак у випадку наявності в нормі процедурного характеру, коли вона встановлює послідовність дій, тільки здійснивши які, особи можуть набути або припинити цивільні права й обов’язки, безпосередньо не закріплені в нормах права, результат її реалізації має бути зафіксованим у юридичному акті. Причина цього очевидна: необхідно, щоб у сторін не було суперечностей у правомірності вимог і належності обов’язків, які виникають неодномоментно». Також необхідно відзначити, що воля особи, яка оформлює свої дії юридичним актом, має бути спрямована на створення умов для упорядкування майнових та особистих немайнових відносин, їх конкретизацію у процесі правореалізаційної діяльності [22, с. 250, 261].

На підставі зазначеного можна зробити висновок про те, що правовий (юридичний) акт – це форма, спосіб фіксації дій, які за своїм характером створюють передумови для впорядкування майнових і особистих немайнових відносин, їх конкретизацію в певній процедурі, яка визначається нормою права, що регулює правовідносини, у які мають наміри вступити особи.

Якщо застосувати зазначені позиції щодо процедури укладення договору, переривання якої визнається передумовою кваліфікації договору як неукладеного, то можна дійти таких висновків: по-перше, правовий акт є способом фіксації тих або інших договірних умов, що сторони мають намір включити до змісту договору; по-друге, правовий акт створює передумови для вступу сторін у зобов’язальні правовідносини; по-третє, правовий акт не є юридичним фактом.

 

 

Отже, учення про неукладений договір налічує кілька етапів становлення: римське право не визнало неукладений договір як самостійну правову конструкцію; у дореволюційній літературі відзначалась відмінність у правовій регламентації недійсного та неукладеного договорів, зокрема з підстав незакінчення процедури укладення договору, а також констатація не перебування неукладеного договору в залежності від «певної відомої обставини», під якою варто розуміти умови чинності правочину, і незалежність неукладеного договору від його визнання (кваліфікації) судом. У сучасній юридичній доктрині зазначається, що внаслідок незавершення процедури укладення договору договір не формується як юридичний факт, тобто неукладений договір є договором із відсутніми елементами складу юридичного факту цивільно-правого договору. На нашу думку, склад юридичного факту договору з відсутніми елементами не може бути визначений як передумова кваліфікації договору як неукладеного у зв’язку з тим, що така відсутність зумовлює настання якісних змін у природі такого явища. Як нам видається, неукладений договір є правовим актом, який характеризується такими ознаками: не є юридичним фактом (за винятком факту передавання речі або майна), є формою фіксації умов договору, намір укласти який мають сторони або хоча б одна зі сторін, створює передумови для вступу сторін у зобов’язальні правовідносини.