До питання співвідношення понять інтеграційного та національного правопорядку

В умовах сучасних інтеграційних процесів одне з найголовніших місць посідає розвиток міжнародних відносин. Україна має безпосередній стосунок до багатьох об’єднань держав інтеграційного характеру – Рада Європи, ЄС, НАТО, СОТ, ЄЕП, СНД, ГУАМ, Рада Чорноморського економічного співробітництва тощо. Ураховуючи це, наша держава зобов’язана впроваджувати нові підходи й стандарти функціонування багатьох владних і соціальних інститутів, узгоджувати правове регулювання у відповідних сферах суспільної життєдіяльності із міжнародно-правовими стандартами.

В умовах правового розвитку все яскравіше виділяється новий різновид правових систем – тих, які утворюються в результаті інтеграційних процесів передусім в економічній сфері. Економічні сили зараз підштовхують до краху національних бар’єрів за допомогою створення єдиного інтегрованого світового ринку та формування відповідних регіональних ринків, що призводить до інтеграційних процесів у політичній і правовій сферах [10, с. 5]. Найбільш потужне регіональне утворення – Європейський Союз, що об’єднує 28 європейських держав, в інтеграційному розвитку вже переросло конфедерацію і, як уважають деякі фахівці, швидко наближається до федеративного державного устрою.

Безперешкодний рух товарів і капіталів, робочої сили та інформації на теренах інтеграційних формувань зумовлює необхідність створення й ко- респондентного правового простору, який має сприяти підвищенню ефективності сучасних форм міждержавних об’єднань.

Розроблення ж і поступове ухвалення країнами-учасницями Європейської Конституції висуває на порядок денний сучасної юриспруденції питання щодо дослідження природи правової системи Європейського Союзу, контури котрої як унікального правового утворення інтеграційного типу вимальовуються все більш рельєфно.

Ще одна практична та наукова проблема, яка виникає у зв’язку з зазначеними процесами, – вирішення питань безпеки і правопорядку в правових системах інтеграційного типу. Ця проблема постає не тільки у зв’язку з ускладненням завдань боротьби з тероризмом, зі зростанням міграційних процесів і особливо розповсюдження організованої злочинності, що самі по собі становлять потужні виклики для демократичного світу й загрози для його безпеки. Як свідчить практика налагодження відносин усередині Європейського Союзу після включення до нього нових країн зі Східної Європи, великою проблемою є подолання значних відмінностей у рівні соціально-економічного розвитку, культури (у тому числі й правової) та менталітету населення різних країн.

Очевидно, що певні особливості має й утворюваний тут правопорядок: відмінності національних правових систем країн-учасниць ЄС, стан і рівень правопорядку в кожній окремій із них не нівелюються автоматично, а тим більше не поглинаються під впливом необхідності інтеграції правового регулювання в економічній, фінансовій, митній та інших сферах. Необхідно мати на увазі, що правовий статус членства в ЄС надає можливість кожній країні-учасниці впливати на встановлення загальних для ЄС норм і правил, що позначається й на створюваному таким чином правопорядкові. З іншого боку, національні правопорядки кожної з країн-учасниць продовжують своє функціонування паралельно з «інтеграційним» правопорядком ЄС.

У теоретично-правовій площині, а також і в її методологічній складовій дослідження правопорядку на міжнародному рівні має кореспондуватися з аналізом взаємодії національних правових систем, тим більше, що в працях зарубіжних учених категорії юридичного порядку і правової системи нерідко вживаються як синонімічні.

У сучасній правовій літературі для визначення відмінностей складних правових систем використовуються такі поняття, як «змішані правові системи» (Рене Давид), «міждержавні правові системи» (Л. А. Луць), «інтеграційні правові системи» (Ю. М. Оборотов).

До змішаних правових систем Рене Давид зараховує правові системи Ізраїлю, Південно-Африканської Республіки, Філіппін, Шотландії, штату Квебек у Канаді й деяких інших [8, с. 80], де відмінністю правового регулювання є мозаїчність, яка спричиняється співіснуванням у межах національної правової системи елементів різних правових систем – романо-германської, англо-американської, мусульманської тощо. Особливість змішаних правових систем у тому, що на теренах території однієї держави діє кілька конкуруючих правових систем. Яскравим прикладом цього є Ізраїль, у правовій системі якого співіснують елементи єврейського релігійного права, романо-германської, англо-американської та мусульманської правових систем. З одного боку, конкуренція між цими правовими системами в межах однієї держави створює унікальну ситуацію для правового регулювання суспільних відносин, утруднює забезпечення єдиного правопорядку, але з іншого – надає цікавий матеріал для наукового осмислення інтеграційних процесів усередині різних правових сімей та окремих правових систем [5, с. 404].

Науковий аналіз і визначення категорії «інтеграційна правова система» набуває особливого значення для дослідження і практичного забезпечення правового порядку всередині цього правового утворення, що, як свідчить наявна практика Європейського Союзу, має значну специфіку.

Основною зовнішньою ознакою інтеграційної правової системи є те, що вона утворюється на основі таких складових, які самі наділені ознаками правової системи, при цьому виявляє себе не просто як сфера делегованого правового регулювання, що є від’ємною від загального правового суверенітету кожної з країн-учасниць і становить певну суму (правове поле) цих делегованих повноважень. Ця сфера правового регулювання кореспондується з волею всіх учасників інтеграційної інституції певним чином врегулювати взаємні відносини між країнами-учас- ницями. Правова інтеграція як різновид інтеграційних процесів ґрунтується на засадах об’єднання певних частин у єдине ціле. Такими частинами в межах європейського правового простору є національні правові системи Європи, а єдиним цілим є відповідні європейські міжнародно-правові системи.

За таким підходом до інтеграційних правових систем можна зарахувати не тільки правову систему Європейського Союзу, а й правові системи країн із конфедеративним і навіть федеративним устроєм. Не кажучи про конфедерації, у