До питання співвідношення понять інтеграційного та національного правопорядку

Отже, правопорядок в інтеграційних правових системах також виявляє себе як інтеграційний у силу свого утворення на основі об’єднання й «переплавлення» окремих, самостійних правових систем і чинних на їхній основі право- порядків у досить стійке та цілісне наднаціональне правове утворення. Очевидно, що інтеграційний правопорядок, відповідно до теорії систем, характеризується більш складною природою відносин усередині цієї нової системи уже хоча б тому, що є багатоелементним утворенням нового якісного характеру.

Результатом взаємодії національних правопорядків є утворення внаслідок правової інтеграції правового поля, яке поступово виникає по мірі подолання міжнаціональних бар’єрів і суперечностей. Процес становлення правопорядку тут проходить під впливом усього комплексу факторів, які впливають на правовий розвиток. Сучасна європейська правова інтеграція містить такі основні стадії, як наближення національних правових систем до європейських міждержавно-правових систем шляхом попередньої адаптації внутрішньодержавного законодавства до європейських правових стандартів, уходження їх до європейських міждержавно-правових систем у межах єдиного правового простору і збереження стабільності й розвитку регіону та його суб’єктів.

Оскільки інтеграційна правова система і правопорядок у ній не поглинають національних правових систем і чинних на їхніх теренах правопорядків, а поєднують їх на основі загальноєвропейських принципів і стандартів, національні правові системи (і правопорядки в них) зберігають не тільки свою змістову самобутність і самостійність, а й інституціональність. Разом із тим проблема забезпечення інтеграційного правопорядку висуває питання щодо створення міждержавних інституцій, на які покладалися б функції такого роду.

Навіть попри пріоритетність загальноєвропейських правових стандартів, певною мірою зберігається й конкуренція правових систем і правопорядків за домінування на європейському правовому просторі. Конкурентна спроможність правових явищ залежить не тільки від їхніх якісних характеристик, а й від усього потенціалу тієї чи іншої країни, ситуації в системі європейських і міжнародних відносин. Проблема конкурентності національних правопо- рядків усередині інтеграційної правової системи вирішується поширенням таких форм упорядкованості правової життєдіяльності, які є найбільш придатними й ефективними із позицій інтересів усіх національних правових систем-учасниць.

Інтеграційний правопорядок – це складне й за кількістю складових, і за рівнями правове утворення: умовно кажучи, він має «горизонтальну й вертикальну» структуру. Його первинним складником є національні правопорядку що утворюють «правовий простір» інтеграційного правопорядку. Проте інтеграційну правопорядок не формується як механічне поєднання чи арифметична сума національних пра- вопорядків [5, с. 411]. Деякі науковці інакше називають подібні правопорядку Наприклад, Д. М. Кукош називає його комунітарним правопорядком [8, с. 97].

Попри те що інтеграційний правопорядок – це правове утворення, котре виникає як «надбудова» наднаціонального характеру, національні правопорядки продовжують функціонувати всередині кордонів кожної окремої держави не тільки за певною інерційністю суспільної свідомості і традиціоналізмом поведінки населення, а й під впливом дії національних правових систем, що значною мірою зберігають свою самостійність і самобутність.

На сьогодні існують підстави обговорювати й проблему світового правопорядку як інтеграційно-правового утворення найвищого рівня, тому що інтеграційний правопорядок має ще одну виразну ознаку: він виникає та функціонує на основі договірних правових джерел, не має такого потужного примусово-державного забезпечення, як національні правопорядки. Це дає змогу інтерпретувати його як «власне правопорядок», на відміну від правопорядку – результату законності. Інтеграційний правопорядок безпосередньо визначається інтересами й потребами до інтеграції та забезпечення правової впорядкованості й організованості у відносинах між учасниками цього процесу.

Існує необхідність вирізняти інтеграційні правопорядки у відповідних сферах суспільної життєдіяльності – економічній, соціальній (рух робочої сили, соціальний захист прав тощо), культурно-освітній тощо. Вони утворюються на перетині національного й міждержавного правового регулювання відносин у відповідних галузях економіки. Прикладом таких «галузевих» утворень, сфера діяльності яких поступово розширюється, є Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), ОПЕК, Азійсько-тихоокеанська економічна рада (АТЕР). На порядку денному – створення зони вільної торгівлі Західної півкулі. Рівень розвитку інтеграційних зв’язків у кожній зі сфер визначає й необхідність їх правового забезпечення шляхом узгодження та зближення правового регулювання. Отже, ця своєрідна галузево-правова інтеграція призводить до встановлення й певного галузевого правопорядку спочатку в економічній сфері – у галузі інвестицій, торгівлі, а надалі й в інших сферах, поволі розповсюджується на інші сфери, які зазнають процесів інтеграції.

Європейське співтовариство породжує новий, більш сучасний юридичний устрій міжнародної правової системи, задля цієї мети держави навіть здійснили обмеження своїх суверенних прав, і суб’єктами цієї системи є не тільки держави-учасниці, а й суб’єкти, що входять у їх склад; отже, правова система співтовариства, незалежна від законодавств країн-членів, подібно тому, як вона створює систему обов’язків, що стоять над системами країн-у- часниць, має також породити права, які стануть юридичним надбанням кожної.

Європейський правопорядок – складне явище, яке важко піддати за- гальноприйнятному визначенню. Він постійно формується, загалом можна дати йому таке визначення: «європейський правопорядок – це міжнародний регіональний правопорядок, що формується у міжнародних регіональних правовідносинах з огляду на певну однорідність відповідних інтересів і суб’єктів». В основі європейського правопорядку лежать спільні європейські цінності, які є системоутворювальним елементом цього правопорядку. При цьому було виділено розуміння європейського правопорядку senso stricto та senso lato. Під senso stricto варто розуміти правопорядок, сформований у межах ЄС, тоді як senso lato – це правопорядок, який сформований у Європі під впливом і в межах діяльності передусім Ради Європи й ОБСЄ [9, с. 14].

Повна імплементація основних правових положень, норм і стандартів ЄС, запровадження у внутрішню систему права поняття правового інституту європейського правопорядку та розроблення правових засобів для його застосування на території України дають змогу суттєво прискорити процес єв- роінтеграції. Саме адаптоване до європейського національне законодавство стане основою для фундаментальної перебудови всіх сфер життя суспільства й надасть Україні можливість утвердитися як державі, яка має ті самі цінності, ту саму структуру, таке саме верховенство права, як і країни-члени ЄС [9, с. 11].

З’ясування природи цих відмінностей, напрацювання можливих засобів подолання такого стану стає можливим за умови виявлення умов і факторів, які впливають на ці правопорядки. Великого значення набувають й аналіз ефективності діяльності владних і суспільних інституцій, які здійснюють правоохоронну діяльність і забезпечення правопорядку на відповідних територіях, зусилля відповідних колективів і їхніх адміністрацій щодо утвердження правового порядку в процесі їхнього функціонування.

Отже, вирішуючи проблеми забезпечення правового порядку в Україні в сучасних умовах, неможливо обмежуватися рамками лише національної правової системи. Сучасний період розвитку правопорядку в нашій державі змушує вивчати проблему правового порядку в нових умовах національного й міжнародного правового розвитку. Різноманітність національних правових систем і чинних на їхній основі правопорядків, відмінності та їх подібності збільшують необхідність пошуків шляхів міжнародної взаємодії у вирішенні масштабних глобальних проблем.

Ключові слова: національний правопорядок, інтеграційний правопорядок, європейський правовий простір.

Необхідність дослідження цієї теми зумовлена особливим значенням, якого набувають питання, пов'язані з інтеграцією України в європейський правовий простір. Різнотипність правових систем, їхні правові відмінності становлять проблему входження національних правових систем у ту чи іншу правову сім'ю. Одне з важливих місць у цьому процесі посідає «інтеграційний» правопорядок, який існує в ЄС паралельно з національними правопорядками кожної із країн-учасниць.

Необходимость исследования данной темы обусловлена особым значением, которое приобретают вопросы, связанные с интеграцией Украины в европейское правовое пространство. Разнотипность правовых систем, их правовые различия формируют проблему вхождения национальных правовых систем в ту или иную правовую семью. Одно из важных мест в этом процессе занимает «интеграционный» правопорядок, существующий в ЕС параллельно с национальными правопорядками каждой из стран-участниц.

The necessity of the research of this topic is associated with significant value of the issues related to the integration of Ukraine to the European legal space. The diversity of the types of legal systems, their legal differences constitute the problem of entering of national legal systems in certain legal family. Taking one of the most important places in the particular process, integration legal order exists in the EU in parallel with national legal orders of each participating country.